Новий Санч

Андрій Андрейчин – український літограф з Лемківщини

1.-Andrij-Andrejchyn_670x927-217x300

2 вересня 1865 року у лемківському селі Устя Руське (сьогодні – Устя Горлицьке) народився відомий український друкар-літограф, художник-гравер, видавець та громадсько-культурний діяч Андрій Андрейчин (1865-1914).

Мистець-літограф належав до того самого покоління, що й Іван Франко, Михайло Грушевський та інші діячі на суспільному і культурному полі, які не цуралися також політики та будували в Галичині основи модерного українства. Свій вклад у цю справу мали й вихідці з лемківських Бескидів, як хоч би провідні члени Української національно-демократичної партії та посли до Львівського Крайового сейму і Віденського парламенту, а за фахом юристи – уродженець Нової Весі, піонер фінансових кооперативів Дем’ян Савчак (1847–1912) та Данило Стахура (1860–1938) з Полян (Мисцівських), який в цьому колі показався найбільшим «довгожителем», отже мав можливість взяти участь у визвольних змаганнях (член галицької Української Національної Ради і поселенець Самбора). Читати повністю

Володимир Кубійович – вчений на службі народу

Wolodymyr_Kubijowycz_272x382-214x300Це не просто актуальне нині гасло. Цей вираз – життєве кредо Володимира Кубійовича, видатного географа, історика, демографа, енциклопедиста, громадсько-політичного діяча. Його науковий доробок – безцінний, чого тільки варта багатотомна «Енциклопедія українознавства» («еу»), головним редактором та натхненником якої він був. Та він жив не лише наукою. В. Кубійович не боявся брати на себе відповідальність у найскладніші для країни часи. Він зумів поєднати науку з громадсько-політичною діяльністю. Вчений керувався принципом, за яким наука повинна служити нації: «у сьогоднішніх часах український вчений повинен займатися, в першу чергу, не тими проблемами, які йому особисто любі й милі, але тими, які сьогодні пов’язані з проблемами нації».

Читати повністю

Лист Михайла Дзвінки до директора музею в Новому Санчі

Продовження публікації Богдана Гука “Чи лемки схожі на польський «Goralenvolk»?”, у якій автор наводить скорочену версію листа колишнього редактора “Лемківської сторінки” тижневика “Наше слово” Михайла Дзвінки до директора Окружного музею в Новому Санчі Антонія Круга, в якому звинувачує його у свідомій політиці сепарації лемків від української ідентичності.

Шановний Пане!
З великим запізненням я отримав від моїх знайомих каталог виставки «Лемки», експозиція якої відбулася в лютому-червні 1984 р. У каталозі знаходиться цікавий матеріал. Не буду всього обговорювати, бо це зайняло б багато місця! (…)

1. Редактор каталогу Антоній Крог задумується над тим, чи лемки – це українці, чи народ у процесі формування. Шкода, що не взяв собі за об’єкт горців з Татр – німці би йому в цьому допомогли («Goralenvolk»). Така філософія про лемків не приносить слави солідності.

Читати повністю

До історії полеміки українців Лемківщини з польськими інтерпретаціями

Передруковуємо статтю Богдана Гука “Чи лемки схожі на польський «Goralenvolk»?” з Нашого Слова (№3 від 17 січня 2016), у якій автор пригадуючи дискусію лемка Михайла Дзвінки з керівництвом Окружного музею в Новому Санчі шукає пояснення лемківського сепаратизму та занепад української ідентичності лемків.

Оце 1987 р., через три роки після проведення виставки «Лемки», колишній редактор «Лемківскої сторінки» тижневика «Наше слово» Михайло Дзвінка написав листа директору Окружного музею в Новому Санчі. На мою думку, цей лист є частиною фундаментально важливої дискусії про власну культурну ідентичність, яку українці Лемківщини ведуть з польськими культурними діячами та науковцями вже майже сторіччя (політичної дискусії так і не було). Він намагався переконати директора музею, а також куратора виставки Антонія Крога в тому, що лемки мають свою стару руську та й нову українську ідентичність. Уже раніше Дзвінка в есеї «Приречені» (1984 р.) писав: «Чимало українців з Лемківщини ще й сьогодні, удаючись до селянської інтуїції та під впливом страху, уникає слова „українець”, замінюючи його словом „русин” та подібними, а влада ж використовує це для того, щоб організовувати т.зв. лемківський сепаратизм, який веде до полонізації» (M. Dzwinka, Spisani na straty, Aннали Лемківщини, 1984, т. IV). За відстоювання зорієнтованого на Київ родоводу М. Дзвінці довелося 1973 р. відійти з редакції «НС», а через рік опинитися у Франції, потім – у США.

Читати повністю

Категорії

Нове відео