Zbruc

Лемківський підсумок ХХ ст. й перспективи на ХХІ-е століття

Чудова наукова розвідка професора Зеленогурського університету Богдана Гальчака про трагедію асиміляції та пошуку власної ідентичності лемків у Польщі, Словаччині, США і Сербії. Автор детально аналізує історичні причини спустошення та обезлюднення Лемківщини та роздумує над перспективою збереження лемківської самобутності за сучасних умов розсіяності лемків.

130663_lu21s6halczak_34Під назвою „лемки“ розумію українське населення, що виводиться з Лемківщини – історичного регіону, розміщеного в Карпатах, на польсько-словацькому пограниччі. У межах Словаччини лемки (у цій країні їх найчастіше називають русинами) живуть у регіоні, який словаки називають Шаришем, а також у невеличких частинах Спіша і Земпліна. Українці називають той регіон Пряшівщиною. У Польщі до 1947 р. лемківські поселення були на території, яка охоплювала повіти Новосанчівський, Горлицький, Яслицький, Коросненський, Сяноцький, південно-західну частину Ліського й кілька сіл у Новоторзькому повіті [1].

Згідно з українською традицією, межа між Лемківщиною й розміщеною на схід від неї Бойківщиною пролягала вздовж річок Сян і Ляборець [2]. У Польщі в міжвоєнний період стала розповсюдженою за посередництвом Романа Райнфуса думка, що східна межа історичної Лемківщини пролягала за річкою Ославою, верхами Буковиці і Великого Поділу [3] (однієї з найвищих височин на Південному Розточчі, пол. Wielki Dział). Таке розуміння меж Лемківщини виключало з приналежності до неї Ліський повіт і більшість Сяноцького повіту. Думка ця породжувала сумніви навіть у деяких польських дослідників. Вони вважали, що східну межу Лемківщини слід пересунути у східному напрямку, принаймні до річки Солинки [4]. Сам Райнфус, зрештою, не заперечував факту присутності лемків на схід від Великого Поділу. Він тільки вважав це перехідною лемківсько-бойківською зоною.

Читати повністю

Орґанізація самопомочі на Лемківщині

Передруковуємо статтю Володимира Ганьківського у газеті “Краківські вісті” від 28 жовтня 1940 року, у якій автор роздумує над шляхами вирішення проблеми зубожіння населення на Лемківщині.

Переломові часи, які переживаємо на забутій досі Лемківщині поставити перед нами багато нових проблєм, що ждуть розвязання, а найпекучіша з них це перенаселення, голод на землю і проблєма праці. Еміґрацією самою, чи принагідними заробітками в Німеччині цієї справи не розвяжемо, як не розвязала її численна досі еміґрація до Америки, Німеччини, Арґентини й виїзд до Совітів. Врешті вилюднення Лемківщини не лежить в нічийому інтересі. Здоровий у свойому коріні лемко, опірний на всякі зверхні впливи, роботящий і незвичайно скромний у своїх потребах, до того не здеморалізований демократичними чи комуністичними кличами, є великим плюсом у нашому відродженні. Не достає йому освіти, а якщо дати її бідному лемкові, то половина недостач буде заповнена. Залишиться друга не менш важна ділянка, а саме — потреба життя, забезпечення прожитку головно зимою і весною в ці й будучі часи.

Читати повністю

Народне мистецтво Лемківщини

Передрук статті Лева Геца про народне мистецтво на Лемківщині, яка була опублікована 8 червня 1941 році у газеті “Краківські вісті”

У запалих селах Бескиду живе нарід, що зумів своїм відокремленим життям заховати старовинні зразки народньої культури, так своєрідні і прикметні для мистецької культури українського народу. Це лемки. Мистецтво Лемківщини є природним багатством цієї землі, бо мистцем є цілий нарід, що у найнедоступніших селах виявляє однаково свій творчий хист. Найпростішими, йому доступними середниками продовжує лемко найпростіші форми великого народнього мистецтва. Разом зі старовинними способами виготови предметів живуть тут сьогодні старовинні форми й орнаменти, що продовж віків сплелися в одноціле з технікою виконання. Своєрідну орнаментику виводять з кількох первнів, які їм переказала традиція, а саме мотив сонця, сосни, квітів і листків, а з ґеометричних — ломана лінія,  “кривулька” і свастика з слимаковато скрученими раменами. Ці мотиви у різному інтерпретуванні повторяються в розмалюванні хат, у писанках, різьбах і вишивках. Передусім лемківські деревляні церкви, це мистецькі памятки народньої культури. Основою лемківською типу церков є три зруби. Перший зруб, фасада, т. зв. “бабинець”, творить високу стрілисту вежу, яка рівночасно є дзвіницею. Другий, центральний зруб, “головна нава”, є значно нижча, з двома-трьома кондиґнаціями ступінчастого даха, завершена рядом бань-”маківок”.

Читати повністю

Підготова до “Вечора Лемківської Ноші (одягу)” в Сяноку у 1941 році. Ч. 2

Друга публікація з газети “Краківські вісті” про організацію “Вечора Лемківської Ноші (культури)” у Сяноку, яку надрукував Микола Рісенський 20 лютого 1941 року.

З українського життя

Позавтра “Вечір Лемківської Ноші” в Сяноці. Нині ж останнє засідання комітету пань, що цей вечір підготовляє. Між іншим, мушу зрадити, мені одному з небагатьох зрештою представників чоловічої половини людського роду припала почесть бути “міністром” пропаґанди того вечора.

Сьома година ввечорі — час засідання. “Co страхом”, та одночасно з вірою, що якось воно буде, ступаю по сходах домівки УДК, щоб узяти участь в останній вогневій пробі, в останньому засіданні.

Читати повністю

Не мова, а лем діалект

Вони кажуть «лем» (українською «тільки», або «лише») — тому і лемки. Вони розділені кордонами і розсіяні світом; ходять до різних церков; одні вважають себе українцями, інші — русинами як окремішнім народом; їхня мова має різні варіанти, й цю мову можна вивчати у школах і навіть в університетах, але тільки не в нас — не в Україні.

anna«Анна Шамайда: єдина ліцеїстка, яка цього року складала випускний іспит (матуру) з лемківської мови», — повідомили польські видання. Gazeta Wyborcza розповіла про це детально, бо й для Польщі випадок неординарний — навіть на тих теренах, де мешкають тамтешні лемки, шкіл з лемківською мовою викладання нема, натомість є міжшкільні центри, де навчаються ті, хто бажає. Втім оцінка з лемківської мови як шкільного предмету записується у табелі й зараховується в середній бал для вступу до вищої школи. У Польщі методологічне шкільне викладання лемківської мови запровадили 1991 року, а від 2000 року вона з’явилась як окремий предмет на відділенні філології Краківського педагогічного університету.

Читати повністю

Категорії

Нове відео