США

Вийшов весняний номер часопису “Лемківщина. Lemkivshchyna” (США)

8 травня, у День пам’яті та примирення, Організація оборони Лемківщини випустила новий номер часопису «Лемківщина. Lemkivshchyna» – перший у 2022 році, але 43-й за порядковістю.

Що можна прочитати у цьому номері:

  • Тарас Радь. Українське питання
  • Аскольд Лозинський. 75 років тому
  • ООЛ допомагає боротьбі України та українським біженцям
  • Diana Howansky Reilly. Remembering Akcja Wisla: An Excerpt from “Scattered: The Forced Relocation of Poland’s Ukrainiansafter World War II”
  • Jaroslaw Moklak. Prosvita Society and the Lemko Commission
  • ООЛ фінансує реконструкцію лемківського кладовища
  • Organizational Meetings
  • Second Annual OOL College Scholarshipe Competition
  • Order LRF Publications Online
  • Ольга Бенч. Різьбярська й пісенна традиції лемків, що жили в центрі Європи
  • Богдан Тихий. Барвистий світ Стефанії Русиняк
  • Jerzy Starzynski. Clothers of the Ruthenian Inhabitants of the northenr slopes of the Carpathians in the 16th – 18th centuries
  • Владислава Ревака. Церкви
  • Марія Горбаль. Русаля, Собітка на Лемківщині
  • Vasyl Jula. The Lemko Easter Basket and Pashcal Food
  • День Матері
  • In memory. Мирон Домаразд

Читати можна онлайн за цим посиланням

Читати повністю

Подорож наших людей до Америки. [1890 рік]

Вже від довшого часу наші галицкі та угорскі Лемки стали численно виходити до Америки — за то незміриме море, глядаючи ліпшоі долі, не вважаючи на великі перешкоди, які йіх на тій дорозі здибають, аби тілько вирятуватися від голодної смерти. Бо там у нас в краю заробку нема жадного, гандлі всі тримають жиди та Ляхи, а нaш бідний та темний мужик, не маючи ніякої надіі, що ж має робити, як тілько оставити грунт і все газдівство (коли котрий має, бо є вже й такі, що в жидівских руках) та вибиратися до Америки?! Яка то подорож тих бідних неучених людей, хочу тут описати.

Нам до зелізниці найблизше до Грибова, і наші люде, хотячи як найскорше дістатися там, йідутъ фірами, а потому до вагонів пересідають і відходять дальше. Часами трафляєся, що здибає жандарм, то зараз провадить на поліцію, а там мусить подорожник віддати гроші. Трафляєся, що деякий не віддає зараз — того розбирають з одежі, і усі лати повідпорюють, також і чоботи, бо дехто ховає гроші в чоботях, т. є., прибиті в обцасі. Гроші відбирають всі, даючи му лиш тілько, аби мав о чім в село вернутися. Так дієся в Тарнові і Кракові, тому то наші люде наймають незнайомих волоцюг, аби йix провадили, — як ми оповідав Томко Маслей з Лабівця в Сандуцкім повіті. “Коли ми, — каже, — прийшли до Живця, прийшло якихось сімох волоцюгів, котрі зараз нас пізнали, що ми чужі, а оден з них закричав: “доконд?” Ми відповіли, що до Америки. Тогди дали знак, щоб іти за ними, і ми пішли. Коли вже вийшли за місто, кажуть нам, абисмо оден платили по 10 зр., то нас попровадять до Бялоі, а як ні, то нас віддадуть поліції. І ми вже мали платити, але на щастє являєся старий чоловяга, котрий пізнав, що то за діло, сказав нам, аби не слухати тих, бо то злодіі, і запровадив нас під Бялу, бо то вже недалеко було. З Бялоі вже ми сами пішки прийшли до Більска, ту наняли ми одного господаря, котрий нас запровадив до Дведзіц. А ту знов біда — треба було іти через міст, а там стояв такий злодюга, котрий тілько за тим стереже; зараз нам каже, що нас до Прус запровадить, але ледве нас відпровадив чверть милі, і каже собі заплатити 3 зр.. а ні то страшив жандармами. Ми заплатили злодюзі, а потім вже сами дісталися на третю стадію в Прусах, і так ми вже пойіхали до Гамбурга”.

Читати повністю

Ефект Стрейзанд для Польщі

Зміни до закону про Інститут національної пам’яті – Комісії з розслідування злочинів проти польського народу, які набули чинності 1 березня, стали причиною дипломатичної кризи у Польщі. Слідом за Литвою, Україною, Німеччиною, Європейським Союзом, з якими протягом останніх років були зіпсовані двосторонні стосунки з ініціативи польської сторони, до них нещодавно також приєдналися Ізраїль та США. Таке враження, що польський істеблішмент на чолі з Ярославом Качинським щоразу піднімає планку досі прийнятного критичного рівня напруги і випробовує межі її наростання у здійсненні власної міжнародної політики, шукаючи червоних ліній. Проте цього разу опонент та його реакція для Варшави виявились неочікувано серйознішими, аніж усі попередні.

Huta-Pieniacka-045-660x330

Читати повністю

Інтерв’ю з Терезою Кищак з села Ростайне

Кищак-Русиник Тереза, народилась 12.01.1935 року в с. Ростайне, повіт Ясло.

У віці 10 років, влітку 1944 року була разом зі сім’єю переселена на Україну. Родина складалась з батька, матері, і трьох братів (Василь, Михайло, Іван), окрім п. Терези.

 Історія переселення

Батько п. Терези був сільським війтом, жили не бідно, мало своє господарство, яке складалось з коня, корів, овець,  з 18 га. землі та 7 га. лісу.

Навесні 1945 року в селі з’явились перші представники «переселенського комітету», які почали агітувати мешканців села для переїзду на українські землі. Батько п. Терезії їхати не хотів і більшість односельчан також, тоді його на кілька днів посадили до пивниці (він був війтом, в селі його поважали і прислухались до його думки). У той час як батько був у пивниці, частина односельчан, які хотіли їхати і були підбурені агітаторами, зайшла до їхньої хати і поламала печі, частково меблі та й налякали цілу родину. На наступний день батька випустили і він сказав “….їдемо все лишаємо….нічого не будемо….руки, ноги маємо ще заробимо….а тут я не залишусь….”.

Читати повністю

Втрачене покоління

Lost GenerationУ цих розмірковуваннях ітиметься не про “втрачене покоління” письменників міжвоєнного періоду в літературі Еріха Марію Ремарка, Ернеста Гемінгвея, Томаса Еліота, Френсіса Скотта Фіцджеральда чи Джеймса Джойса, а про друге і третє покоління переселенців українців із Закерзоння, які сьогодні мешкають в Україні, Польщі або США.

Саме цей термін мені видається найбільш влучним для означення проблеми, яку хочу підняти у цьому короткому тексті. Проблему спадковості та нерозривності історичної пам’яті між поколіннями українців, що були депортовані в рамках так званої “евакуації населення” до УРСР у 1944-1946 роках, акції “Вісла” у 1947 р. на так звані “повернені території” Польщі, а також пізньої еміграції у період десталінізації 1950-1960-х роках до Північної Америки (США, Канада).

Не випадково, що сам термін в обох випадках стосується життя людей у повоєнний період – час розрухи, невизначеності і спроби почати життя заново, а дуже часто, намагаючись забути усе те, що було під час війни як про болюче нагадування про минуле. У випадку переселенців, крім усього іншого, це також зовнішній фактор тоталітарної системи, яка переслідувала усі форми пам’яті у публічній і навіть приватній сфері, впроваджуючи культ безпам’яцтва і манкурства.

Читати повністю

Лемківський підсумок ХХ ст. й перспективи на ХХІ-е століття

Чудова наукова розвідка професора Зеленогурського університету Богдана Гальчака про трагедію асиміляції та пошуку власної ідентичності лемків у Польщі, Словаччині, США і Сербії. Автор детально аналізує історичні причини спустошення та обезлюднення Лемківщини та роздумує над перспективою збереження лемківської самобутності за сучасних умов розсіяності лемків.

Під назвою „лемки“ розумію українське населення, що виводиться з Лемківщини – історичного регіону, розміщеного в Карпатах, на польсько-словацькому пограниччі. У межах Словаччини лемки (у цій країні їх найчастіше називають русинами) живуть у регіоні, який словаки називають Шаришем, а також у невеличких частинах Спіша і Земпліна. Українці називають той регіон Пряшівщиною. У Польщі до 1947 р. лемківські поселення були на території, яка охоплювала повіти Новосанчівський, Горлицький, Яслицький, Коросненський, Сяноцький, південно-західну частину Ліського й кілька сіл у Новоторзькому повіті [1].

Згідно з українською традицією, межа між Лемківщиною й розміщеною на схід від неї Бойківщиною пролягала вздовж річок Сян і Ляборець [2]. У Польщі в міжвоєнний період стала розповсюдженою за посередництвом Романа Райнфуса думка, що східна межа історичної Лемківщини пролягала за річкою Ославою, верхами Буковиці і Великого Поділу [3] (однієї з найвищих височин на Південному Розточчі, пол. Wielki Dział). Таке розуміння меж Лемківщини виключало з приналежності до неї Ліський повіт і більшість Сяноцького повіту. Думка ця породжувала сумніви навіть у деяких польських дослідників. Вони вважали, що східну межу Лемківщини слід пересунути у східному напрямку, принаймні до річки Солинки [4]. Сам Райнфус, зрештою, не заперечував факту присутності лемків на схід від Великого Поділу. Він тільки вважав це перехідною лемківсько-бойківською зоною. Читати повністю

Орґанізація самопомочі на Лемківщині

Передруковуємо статтю Володимира Ганьківського у газеті “Краківські вісті” від 28 жовтня 1940 року, у якій автор роздумує над шляхами вирішення проблеми зубожіння населення на Лемківщині.

Переломові часи, які переживаємо на забутій досі Лемківщині поставити перед нами багато нових проблєм, що ждуть розвязання, а найпекучіша з них це перенаселення, голод на землю і проблєма праці. Еміґрацією самою, чи принагідними заробітками в Німеччині цієї справи не розвяжемо, як не розвязала її численна досі еміґрація до Америки, Німеччини, Арґентини й виїзд до Совітів. Врешті вилюднення Лемківщини не лежить в нічийому інтересі. Здоровий у свойому коріні лемко, опірний на всякі зверхні впливи, роботящий і незвичайно скромний у своїх потребах, до того не здеморалізований демократичними чи комуністичними кличами, є великим плюсом у нашому відродженні. Не достає йому освіти, а якщо дати її бідному лемкові, то половина недостач буде заповнена. Залишиться друга не менш важна ділянка, а саме — потреба життя, забезпечення прожитку головно зимою і весною в ці й будучі часи.

Читати повністю

Інтерв’ю з Катериною Петрушко (Шпак) з села Стежниця

Катерина Антонівна Петрушко, з родини Шпак, народилась 18 лютого 1932 року у с. Стежниця біля Балигрода на Лемківщині в заможній селянській родині. За люб’язної згоди пані Катерини мені вдалося записати з нею інтерв’ю в рамках збору спогадів лемків-старожилів.

Розкажіть про своє дитинство, свою родину і життя у селі перед Другою світовою війною

У нас було 60 моргів поля, 2 га лісу, 2 га сінокосів. Була дуже велике господарство: молотарка, млинок, січкарня, кират (кінний привід – Ред.), багато возів – для копання картоплі, для збирання зерна, сани, повна кошара овець, пара коней для виїзду.

Мій дідо Іван чотири рази був в Америці. Він міг вранці разом з пастухом вигнати худобу на пасовисько, а ввечері вже не повернутися додому. Якщо в коморі не було капелюха з п’юрком, гуньки, шкіряної торби і широкого пояса значить дідо поїхав на заробітки. У цей час в Америці жив його рідний найстарший брат, який був фабрикантом і мав різні інструменти. Через це дідо, коли повертався додому, то привозив з собою рашпілі, пилки, геблики, копита (до взуття), молотки, обценьки та різні ніші інструменти. На зароблені гроші він купував землю, а тому у нас було багато поля і лісу.

Читати повністю

Інтерв’ю з головою Організації Оборони Лемківщини Марком Гованським

гованськийМи вирішили зробити серію інтерв’ю з головами лемківських організацій, якій входять до складу Світової Федерації Українських Лемківських Об’єднань.

Першим ми вирішили поспілкуватися з новоспеченим головою Організації Оборони Лемківщини, яка об’єднує лемків у США. Ми взяли інтерв’ю у Марка Гованського, який нещодавно очолив організацію.

Пане Марко, на сьогодні Ви є наймолодшим головою лемківської організації, яка входить до складу СФУЛО. Що Ви про це думаєте?

Знаєте мені вже 44 роки (сміється). Не те щоб я себе вважав надто молодим, хоча справді я наймолодшим серед інших керівників СФУЛО. Я бачу, що є значно молодші за мене, які роблять велику роботу. Наша голова Світової Федерації Софія Федина є прикладом того, що молоді люди можуть багато робити.

Читати повністю

Івану Гвозді – 88!

Львівське товариство “Лемківщина” вітає першого голову Світової Федерації Лемків (1973-1997) та колишнього голову Організації Оборони Лемківщини (1969-1973), активного учасника суспільно-культурного життя лемківської та в цілому української діаспори у США, професора Івана Гвозду з 88-ми днем народженням.

Боже Вам заплат!

* * *

hvozdaПроф. д-р Іван Гвозда – син Василя і Марії, народився 20 лютого 1928 року в селі Височани Сяніцького повіту на Лемківщині. У вирі Другої світової війни опинився в австрійському  таборі втікачів, а відтак у Баварії. До 1947 року вчився в Українській Гімназії у таборах Траунштайн і Деллінґен, а відтак поступив на факультет права Українського Вільного Університету в Мюнхені. 1950 року еміґрував до США,  де вже раніше виїхали його сестра Настя і шваґер Василь Майкович. Під час Корейської війни служив  в американському летунстві.

Читати повністю

Категорії

Нове відео


Warning: file_get_contents(http://gdata.youtube.com/feeds/api/users/Beznazvy/uploads?v=2&alt=jsonc): failed to open stream: HTTP request failed! HTTP/1.0 404 Not Found in /home/lemky/public_html/wp-content/plugins/dzs-videogallery/videogallery.php on line 192

Warning: Invalid argument supplied for foreach() in /home/lemky/public_html/wp-content/plugins/dzs-videogallery/videogallery.php on line 200