Команецька республіка. Державний вибір Лемківщини в 1918 році
Україна готується до відзначення 30-ліття своєї незалежності. В минулому у нас було багато спроб побудови державності, деякі з них досі залишаються малознаними. Пропонуємо читачам поглянути на один епізод державотворення українців відразу по завершенні Першої світової війни. Він стосувався невеликої української території — східної Лемківщини, що сьогодні становить Сяніцький повіт Республіки Польща
19 жовтня 1918 року Українська Народна Рада, визначаючи право націй на самовизначення, проголосила: “Вся українська етнічна область в Австро-Угорщині, а саме: Східна Галичина з прикордонною лінією по ріці Сян, включно з Лемківщиною, північно-західною Буковиною з містами Чернівці, Сторожинець та Серет, і українське пасмо північно-східної Угорщини становлять єдине українське територіальне ціле”. У зв’язку з тим, що в Сяноці було розташоване польське військо, було вирішено про створення повітової УНРади Сяніцького повіту у Великому Вислоці, який став центром національно-визвольної боротьби на Лемківщині.
4 листопада 1918 року у приміщенні школи села Вислік Долішній оголосили збори, в яких взяло участь 70 делегатів з 33 навколишніх сіл. Було ухвалено організувати Повітову Українську Національну Раду для Сяніцького повіту. Головою Ради збори обрали о. Пантелеймона Шпильку. Керівником Українського повітового комітету був призначений Гриць Судомир. На керівника комісаріату був покладений обов’язок створення по селах громадських рад, які присягали на вірність Українській Державі. Повітові ради займалися організацією українських шкіл. Суддя Іван Куціла полагоджував усі судові справи від імені ЗУНР.
Ввечері 23 січня 1919 року польська армія захопили Великий Вислік, а вранці 24 січня 1919 — Команчу, що стало останнім днем самостійного існування Висліцько-Команецької Республіки. Виникнувши самостійно 4 листопада 1918 року, але не маючи безпосереднього зв’язку та підтримки з Центральним Урядом ЗУНР і українською армією, вона проіснувала неповних три місяці. Читати повністю
Стежками предків: експедиція з метою підготовки туристичного путівника українськими місцями Сяніцького повіту
Цьогоріч в червні відбулася друга в своєму роді пошукова експедиція “Стежками предків”, основна мета якої — фіксація культурної спадщини українців, які до середини ХХ століття проживали на теренах сучасної південно-східної Польщі.
14-20 червня львівяни, учасники експедиції, відвідали Сяніцький повіт, де за 7 днів зробили фото та відеофіксацію близько 100 існуючих та неіснуючих сіл для того, щоб згодом сформувати популярний путівник для туристів та краєзнавців.
Історія, що залишила по собі багато смутку, також залишила багато пам’яток архітектури та мистецтва, які молоді дослідники з громадської організації “Вирій” планують популяризувати в Україні. Результатом експедиції буде видання друкованого та онлайн путівника теренами Сяніцького повіту та апробація культурно-пізнавального маршруту для гідів та екскурсоводів з Львівщини. Читати повністю
Бравий вояк Швейк на Лупківському перевалі на Лемківщині
Фрагмент класики художньої літератури чеського письменника Ярослава Гашека “Пригоди бравого вояка Швейка”, де головний герой перебуває на Східній Лемківщині, а саме на Лупківському перевалі та Сяноку.
… Солдатам об’явили, що обідати вони будуть за Палотою на Лупківському перевалі. І справді, батальйонний фельдфебель-рахівник з ротними кухарями і поручником Цайтгамлем, який завідував господарськими справами батальйону, пішли до села Медзілаборців, а з ними відкомандирували патруль з чотирьох солдатів.
За півгодини вони повернулися з трьома зв’язаними свиньми і з ридаючою родиною русина, в якого реквізували цих свиней. З ними йшов гладкий військовий лікар з барака Червоного Хреста, який щось наполегливо пояснював поручникові Цайтгамлю, а той знизував плечима.
Історія села Ростока (Розтока) Мала. Частина друга
Продовження статті про село Ростока Мала, що знаходиться на крайніх західних рубежах Лемківщини, яку підготував його уродженець доцент Хмельницького національного університету Марко Заверач.
Ця стаття входить до публікацій із серії “Історія сіл Лемківщини”, в якій нараховуються статті про 29 лемківських сіл серед яких Репедь, Щавне, Полонна (також тут), Ославиця, Дошно, Вілька (також тут), Кальниця, Криниця, Поляни, Мшана, Святкова Велика, Святкова Мала, Свіржова Руська, Туринське, Котань, Крампна, Радоцина, Стежниця, Тилич, Жерниця, Шляхтова, Дунаєць і Щавниця, П’єніни і Лісний потік, Лабова, Руський Керестур (Сербія), Балутянка, Завадка Риманівська.
***
У Польщі мешканців села реєстрували по номерах домів. Ця норма існує до теперішнього часу. Використовуючи номер дому як вказівник є можливість прослідкувати виникнення та розвиток тої чи іншої родини (роду), що є важливим при побудові генеалогічного дерева.
Історія села Ростока (Розтока) Мала. Частина перша
Ми продовжуємо публікувати матеріали із серії “Історія сіл Лемківщини”, в якій нараховуються статті про 29 лемківських сіл серед яких Репедь, Щавне, Полонна (також тут), Ославиця, Дошно, Вілька (також тут), Кальниця, Криниця, Поляни, Мшана, Святкова Велика, Святкова Мала, Свіржова Руська, Туринське, Котань, Крампна, Радоцина, Стежниця, Тилич, Жерниця, Шляхтова, Дунаєць і Щавниця, П’єніни і Лісний потік, Лабова, Руський Керестур (Сербія), Балутянка, Завадка Риманівська.
Цього разу розміщуємо статтю про село Ростока Мала, що знаходиться на крайніх західних рубежах Лемківщини, яку підготував уродженець цього села доцент Хмельницького національного університету Марко Заверач.
***
Село Ростока (Розтока) Мала спіткала доля багатьох лемківських сіл, які зникли з карти внаслідок виселення лемків у 1944-46 роках. Село належало до гміни Новойова, повіт Новий Сонч, Краківське воєводство. В сучасних джерелах інформації назву села пишуть Розтока Мала. Далі в тексті назву села збережено згідно з джерелом інформації.
Завадка Риманівська. Історія села. Ч.3
Продовження статті про історію села Завадка Риманівська. У третій частині розкривається особливість культурного життя завадчан, а також воєнні та повоєнні роки депортації.
Культурне життя
Довкола церкви і школи завжди в’язалося і культурно-громадське життя села. Оскільки переважно скрізь у тогочасних селах священик і учитель були єдиними представниками інтелігенції, то від їх культурного і політичного рівня, від рівня їх свідомості майже повністю залежало громадське життя села. Так було і в Завадці Риманівській.
Географічне розташування Лемківщини, поділ її території ландшафтом Низького Бескиду і розчленованість кордонами сусідніх держав, віддаленість від основних культурних і політичних центрів Галичини позначилось на формуванні менталітету лемків. Відчуття постійного тиску, соціального, національно-релігійного від поляків, словаків, німців, угорців, в оточені яких жили, виробило у лемків консерватизм, який захищав їх від асиміляції, космополітичних процесів, зберіг їхні традиційні індивідуальні риси, характерний побут, спосіб господарювання, життя. Це відзначив і виходець із Завадки Риманівської Олексій Торонський, який у своїй праці «Русини-лемки» (1860 р.) писав, що лемко допитливий, але не легковірний, обережний у запроваджені нового, його, як і інший русинам, притаманна своя філософія: «В нас так не бывало, за наших вітців так не было, а добрі было на світі».
Завадка Риманівська. Історія села. Ч.1
Село Завадка Риманівська колишнього Сяноцького повіту (тепер Підкарпатське воєводство, Польща) розташоване на віддалі 7 км. південніше містечка Дукля, побіч Угорського шляху, що в’ється на південь від Дуклянського перевалу – найближчого і найвигіднішого перевалу в Низькому Бескиді. Поселення розташувалось у вузькій долині потоку Бовчанець (на деяких польських картах називається Амбровський або Терстянський), що бере початок в присілку Абрамів, який є правим допливом ріки Яселки. З усіх сторін село оточують гори, вкриті густими змішаними лісами, в яких переважають буки, явори, ялиці. Росли тут також і рідкісні, реліктові дерева – тис, модрина, липа, дуб, багато лікарських рослин. З північного боку височіла гора Цергова (716 м.), а на півдні – гора Петрос (731 м.) і Дів (657 м.). З північного заходу на південний схід тягнеться гряда, в якій виділяється гора Гирова (694 м.), Мшана (647 м.) і Джюрдж (585 м.). Східніше Завадки – гора Кам’янка (689 м.).
Маєтни обставини при Керестурскому жительству 1756 року
Коротенька довідка про Руский Керестур – центру русинів-українців у Воєводині (Сербія), яка написана місцевим говором. Ми свідомо залишили мову оригіналу для того, щоб читачі могли познайомитись з архаїчним свідченням культурної самобутності української спільноти у Сербії, яка емігрувала сюди з Галичини у 18 столітті.
У Вельким Керестyрe жию 127 газдовства, вецей як 500 особи. Нових приселєнцох, медзитим, єст нє 60 алє 90, бо прировнанє двох Пописох указує же ЗO гaздовствa, котри були y Керестуре 1752. року. на тим пописy нєт. Вони лєбо виселєли лєбо даєдни з нїr пpеменєли презвиска, односно иншак ше дали записац. Наприклад ґаздовства з презвисками Орос y першим попиcу було 11, а y другим лєм 4. Материялни стан им обачлїво злєпшани. Як видно Керестурци маю: 124 воли за цаганє, 93 конї за прaгaнє, 128 крави и яловки, 78 швинї и 53 овци и кози. Мишко Пап ма 4 воли за цаганє, єдного коня за праганє, два крaви и єдну швиню, a такой за нїм Колєcар Янко, котри ма 3 воли, єдного коня, два крави и аж 4 швинї.
Останні коментарі