Історія села Ростока (Розтока) Мала. Частина друга
Продовження статті про село Ростока Мала, що знаходиться на крайніх західних рубежах Лемківщини, яку підготував його уродженець доцент Хмельницького національного університету Марко Заверач.
Ця стаття входить до публікацій із серії “Історія сіл Лемківщини”, в якій нараховуються статті про 29 лемківських сіл серед яких Репедь, Щавне, Полонна (також тут), Ославиця, Дошно, Вілька (також тут), Кальниця, Криниця, Поляни, Мшана, Святкова Велика, Святкова Мала, Свіржова Руська, Туринське, Котань, Крампна, Радоцина, Стежниця, Тилич, Жерниця, Шляхтова, Дунаєць і Щавниця, П’єніни і Лісний потік, Лабова, Руський Керестур (Сербія), Балутянка, Завадка Риманівська.
***
У Польщі мешканців села реєстрували по номерах домів. Ця норма існує до теперішнього часу. Використовуючи номер дому як вказівник є можливість прослідкувати виникнення та розвиток тої чи іншої родини (роду), що є важливим при побудові генеалогічного дерева.
Історія села Ростока (Розтока) Мала. Частина перша
Ми продовжуємо публікувати матеріали із серії “Історія сіл Лемківщини”, в якій нараховуються статті про 29 лемківських сіл серед яких Репедь, Щавне, Полонна (також тут), Ославиця, Дошно, Вілька (також тут), Кальниця, Криниця, Поляни, Мшана, Святкова Велика, Святкова Мала, Свіржова Руська, Туринське, Котань, Крампна, Радоцина, Стежниця, Тилич, Жерниця, Шляхтова, Дунаєць і Щавниця, П’єніни і Лісний потік, Лабова, Руський Керестур (Сербія), Балутянка, Завадка Риманівська.
Цього разу розміщуємо статтю про село Ростока Мала, що знаходиться на крайніх західних рубежах Лемківщини, яку підготував уродженець цього села доцент Хмельницького національного університету Марко Заверач.
***
Село Ростока (Розтока) Мала спіткала доля багатьох лемківських сіл, які зникли з карти внаслідок виселення лемків у 1944-46 роках. Село належало до гміни Новойова, повіт Новий Сонч, Краківське воєводство. В сучасних джерелах інформації назву села пишуть Розтока Мала. Далі в тексті назву села збережено згідно з джерелом інформації.
Завадка Риманівська. Історія села. Ч.3
Продовження статті про історію села Завадка Риманівська. У третій частині розкривається особливість культурного життя завадчан, а також воєнні та повоєнні роки депортації.
Культурне життя
Довкола церкви і школи завжди в’язалося і культурно-громадське життя села. Оскільки переважно скрізь у тогочасних селах священик і учитель були єдиними представниками інтелігенції, то від їх культурного і політичного рівня, від рівня їх свідомості майже повністю залежало громадське життя села. Так було і в Завадці Риманівській.
Географічне розташування Лемківщини, поділ її території ландшафтом Низького Бескиду і розчленованість кордонами сусідніх держав, віддаленість від основних культурних і політичних центрів Галичини позначилось на формуванні менталітету лемків. Відчуття постійного тиску, соціального, національно-релігійного від поляків, словаків, німців, угорців, в оточені яких жили, виробило у лемків консерватизм, який захищав їх від асиміляції, космополітичних процесів, зберіг їхні традиційні індивідуальні риси, характерний побут, спосіб господарювання, життя. Це відзначив і виходець із Завадки Риманівської Олексій Торонський, який у своїй праці «Русини-лемки» (1860 р.) писав, що лемко допитливий, але не легковірний, обережний у запроваджені нового, його, як і інший русинам, притаманна своя філософія: «В нас так не бывало, за наших вітців так не было, а добрі было на світі».
Завадка Риманівська. Історія села. Ч.1
Село Завадка Риманівська колишнього Сяноцького повіту (тепер Підкарпатське воєводство, Польща) розташоване на віддалі 7 км. південніше містечка Дукля, побіч Угорського шляху, що в’ється на південь від Дуклянського перевалу – найближчого і найвигіднішого перевалу в Низькому Бескиді. Поселення розташувалось у вузькій долині потоку Бовчанець (на деяких польських картах називається Амбровський або Терстянський), що бере початок в присілку Абрамів, який є правим допливом ріки Яселки. З усіх сторін село оточують гори, вкриті густими змішаними лісами, в яких переважають буки, явори, ялиці. Росли тут також і рідкісні, реліктові дерева – тис, модрина, липа, дуб, багато лікарських рослин. З північного боку височіла гора Цергова (716 м.), а на півдні – гора Петрос (731 м.) і Дів (657 м.). З північного заходу на південний схід тягнеться гряда, в якій виділяється гора Гирова (694 м.), Мшана (647 м.) і Джюрдж (585 м.). Східніше Завадки – гора Кам’янка (689 м.).
Маєтни обставини при Керестурскому жительству 1756 року
Коротенька довідка про Руский Керестур – центру русинів-українців у Воєводині (Сербія), яка написана місцевим говором. Ми свідомо залишили мову оригіналу для того, щоб читачі могли познайомитись з архаїчним свідченням культурної самобутності української спільноти у Сербії, яка емігрувала сюди з Галичини у 18 столітті.
У Вельким Керестyрe жию 127 газдовства, вецей як 500 особи. Нових приселєнцох, медзитим, єст нє 60 алє 90, бо прировнанє двох Пописох указує же ЗO гaздовствa, котри були y Керестуре 1752. року. на тим пописy нєт. Вони лєбо виселєли лєбо даєдни з нїr пpеменєли презвиска, односно иншак ше дали записац. Наприклад ґаздовства з презвисками Орос y першим попиcу було 11, а y другим лєм 4. Материялни стан им обачлїво злєпшани. Як видно Керестурци маю: 124 воли за цаганє, 93 конї за прaгaнє, 128 крави и яловки, 78 швинї и 53 овци и кози. Мишко Пап ма 4 воли за цаганє, єдного коня за праганє, два крaви и єдну швиню, a такой за нїм Колєcар Янко, котри ма 3 воли, єдного коня, два крави и аж 4 швинї.
Краса лемківской церкви в Лабовій
На Лемківщині до 1947 р. било 10 сіл, яких наши люде вважали, што то не лем села, але юж праві містечка. Одним з них била Лабова. Тото село на правах ґміни било на кінци Лемківщини, а може на початку, залежит од котрой страни спозераме на лемківски гори. Однак від віків село творило історію лемків на західній Лемківщині, хоц і не лем там. Для вшитких лемків свідоцтвом сили і краси Лабови била мурована греко-католицка церква напроти інших деревяних, котри є в векшости на наших землях.
Лемки в діаспорі. Ч.1. Три хвилі іміграції лемків до Сербії та Хорватії
До лемків треба також зарахувати вихідців з регіону Низького Бескиду (Північно-Східна Словаччина та Південна Польща), котрі, починаючи з XVIII ст., почали селитися в Бачці, що в нинішній Сербії та в Сриму – в Хорватії. Після вигнання турків (1718 р.) з південних рубежів Автро-Угорщини, віденський двір вирішив заселити ці покинуті регіони, щоб зміцнити їх не лише економічно, а й політично.
Переселення русинів (українців) на південь розпочалося вже у 30-ті роки XVIII ст. вздовж ріки Тиса. Так у місті Мако русини заснували церковне товариство вже 1728 року. В хроніках записано, що руські люди переселилися сюди з Гайдудорозького, Саболчського та Земплинського комітатів. З часом, однак, ці переселенці, розпорошені в багатьох селах серед мадярів, доволі швидко асимілювалися. Основний поштовх для колонізації покинутих земель на півдні Австро-Угорщини дала цісарева Марія Терезія. В середині 18 ст., відповідно до програми, розробленої віденським двором, певній кількості сімей вільних (тобто – не кріпаків), русинів греко-католицького віросповідання надано можливість заселити спорожнілі села Великий Керестур та Коцур у Бачці (Войводині). Переселенці були із Закарпатської області (нинішньої України), з Південної Лемківщини та зі села Мучонь, що неподалік Мішколця у Північно-Східній Угорщині.
Спогади Івана Нечуй-Левицького про П’єніни, Соколицю і Лісний потік (1884). Ч.3
Продовження спогади Івана Нечуй-Левицького про Західну Лемківщину, під час його лікування на місцевих курортах у 1884 році. Наводимо фрагмент під назвою “П’єніни. Лісний потік. Мaєтність Єписокпa Пряшівського. Вид нa П’єніни й Соколицю. Дунaєць і його береги” з праці “В Карпатах: з мандрівки в горах”.
З Щaвниці їздять гуляти в околиці, слaвні своєю крaсою кaрпaтських видів… До тaких місцин нaлежить Лісний Потік тa П’єніни. Діждaвшись теплого, погожого дня, я поїхaв до того Лісного Потоку в П’єніни зa верстов п’ять од Щaвниці. Внизу, де кінчaється нижня Щaвниця, коло сaмого Дунaйця, вливaється Руський Потік. Моя фурмaнкa переїхaлa через устя потоку, зaкидaного дрібним кaмінням, і виїхaлa нa шосе. Шосе повилося понaд берегом Дунaйця, попід сaмими горaми. Понaд річкою шосе було обмуровaне кaм’яною стіною зaввишки нa двa aршини aбо й більше.
Останні коментарі