Підготова до “Вечора Лемківської Ноші (одягу)” в Сяноку у 1941 році. Ч. 2
Друга публікація з газети “Краківські вісті” про організацію “Вечора Лемківської Ноші (культури)” у Сяноку, яку надрукував Микола Рісенський 20 лютого 1941 року.
З українського життя
Позавтра “Вечір Лемківської Ноші” в Сяноці. Нині ж останнє засідання комітету пань, що цей вечір підготовляє. Між іншим, мушу зрадити, мені одному з небагатьох зрештою представників чоловічої половини людського роду припала почесть бути “міністром” пропаґанди того вечора.
Сьома година ввечорі — час засідання. “Co страхом”, та одночасно з вірою, що якось воно буде, ступаю по сходах домівки УДК, щоб узяти участь в останній вогневій пробі, в останньому засіданні.
“Вечір Лемківської Ноші (одягу)” в Сяноці у 1941 році. Ч. 1
Публікуємо статтю “Лемківське село — в Сяноці” авторства Юрія Тарковича, яка була опублікована у газеті “Краківські вісті” 21 лютого 1941 року.
Сянік, 17. лютого 1941.
В суботу й неділю — 15. і 16. лютого ц. р. — переживав наш княжий Сянік направду святочні, незабутні дні. По цілому місті, головно біля домівки УДК, міської салі й станиці напроти греко-католицької церкви, панував у суботу й неділю великий рук. Усюди тут бачили ми повно нашої інтеліґенції й селян. По цілому місті говорили вже на кілька днів перед цією святочною суботою тільки про одно: про Вечір Лемківської Ноші, що його в цих двох днях уладжувала Жіноча Секція при УДК. Початок імпрези був заповіджений на год. 7.30 веч., але вже давно перед цією годиною були білєти випродані. Багатьом прийшлося вернутись від каси з нічим. У просторій міській салі не було місця. Вечір Лемківської Ноші в Сяноці — це перша цього роду імпреза не тільки в Сяноці, але взагалі перша така імпреза на наших тутешніх землях. Тому й не диво, що тут було велике зацікавлення й що в суботу позїздилися до Сянока гості з цілої околиці.
Бравий вояк Швейк на Лупківському перевалі на Лемківщині
Фрагмент класики художньої літератури чеського письменника Ярослава Гашека “Пригоди бравого вояка Швейка”, де головний герой перебуває на Східній Лемківщині, а саме на Лупківському перевалі та Сяноку.
… Солдатам об’явили, що обідати вони будуть за Палотою на Лупківському перевалі. І справді, батальйонний фельдфебель-рахівник з ротними кухарями і поручником Цайтгамлем, який завідував господарськими справами батальйону, пішли до села Медзілаборців, а з ними відкомандирували патруль з чотирьох солдатів.
За півгодини вони повернулися з трьома зв’язаними свиньми і з ридаючою родиною русина, в якого реквізували цих свиней. З ними йшов гладкий військовий лікар з барака Червоного Хреста, який щось наполегливо пояснював поручникові Цайтгамлю, а той знизував плечима.
Презентація другого тому Книги пам’яті Лемківщини
У середу, 18 травня 2016 року о 20:00 в Національному музеї-меморіалі жертв окупаційних режимів “Тюрма на Лонцького” у Львові по вул. С. Бандери, 1 відбудеться презентація другого тому “КНИГИ ПАМ’ЯТІ ЛЕМКІВЩИНИ 1944-1946″. У книзі зведені дані опрацьованих архівних так званих евакуаційних книг про сім’ї депортованих українців Лемківщини з Горлицького і Сяніцького повітів, яких доля закинула на територію сучасної України.
Вхід вільний.
Лемківщина у роки Першої світової війни
Передруковуємо статтю о.Зиновія Флюнта (з містечка Граб) під назвою “Визвольний відгомін на Лемківщині”, яка вийшла друком у журналі “Літопис Червоної Калини” (1930, Ч.VII-VIII) у Львові. Стиль збережено згідно з оригіналом.
Лемківщина, цей гарний куток української землі, була перед війною так затуманена москофільством, що здавалося, що вона зовсім пропала для української ідеї. Виховувана від довгих літ ріжними агітаторами в москофільському дусі, усі надії своєї незавидної долі покладала на могучу Росію. Українці були на Лемківщині дуже слабо зорганізовані, тому й мали малий вплив на людей. Як де й вони старалися поширити свої часописи та книжки, противники усе знайшли спосіб спараліжувати їх вплив. Притім не перебирали протвники в середниках і впоювали в несвідомий народ таку шалену ненависть не лише до української ідеї, але й до самої назви «Україна», що народ по нинішній день не може отрястися від цього дурману!
Тирс Венгринович – митець з роду священиків
Він був істинним художником, не тільки тому що отримав диплом Академії мистецтв, а й передусім - бо справді мав талант. Попри те, що походив зі священицької родини, він не продовжив традиції. Працьовитий, скромний, відкритий для людей і світу – таким був Тирс Венгринович.
Можливо, варто було б написати Тирсус, бо саме під таким іменем його знали, але близькі ніколи не користувалися такою офіційною версією. Справа в тому, що «Тирсус» – це результат того, що чиновник, який оформлював посвідчення особи, не знав латини: він, прочитавши у метриці, виписаній у церкві, запис «Тирсус», бездумно скопіював його. Однак Венгринович був Тирсом. Тирсом, братом Оріона, пізніше – батьком Олімпія і Діоміра, дядьком Созонта, Софонії, Осії і Минодора…
“Пласт” на Лемківщині
Цьогоріч українська організація молоді «Пласт» у всьому світі відзначатиме сторіччя від часу свого заснування. Ще восени минулого року, по закінченні літніх таборів, Головний провід «Пласту» оголосив період від 1 серпня 2011-го до 31 серпня 2012 року Роком «Пласту», під час якого відбуватимуться різні святкові заходи в дев’яти країнах світу, де існують пластові гуртки. Із цього повідомлення дізнаємося, що організація запланувала зустрічі пластунів Канади й США в останній зі згаданих держав. Ювілейне таборування відбудеться в Німеччині, Австралії й Україні.
Українське шкільництво Польщі в роки німецької окупації
Історія визвольних змагань українського народу, боротьби за самозбереження — це не лише історія зброї чи військових походів, подвигів, перемог чи поразок. Історію цю творять перш за все люди і їхні діла. Своєю працею, нерідко «від основ», творили вони це повсякденне українське національне життя — національне у різних вимірах і прошарках буденності. Дуже часто, на жаль, ми зосереджуємось у нашому вивченні минулого саме на тих блискучих, але доволі коротких моментах нашої історії, геройських подвигах, ніби недооцінюючи те, що вони могли відбутися лише тому, що було збудовано тверді основи — фундаменти зрілого національного виховання. Боротьба за самозбереження українського етносу, це перш за все історія становлення українського шкільництва. І, на жаль, певні фрагменти цієї історії до сьогодні ще не вивчені.
Ми памятаємо. Франц Коковський (1885-1939)
17 березня 1885 року у місті Бережани на Тернопільщині у бідній ремісничо-міщанській сім’ї народився Франц КОКОВСЬКИЙ – суддя та юрист, український письменник, журналіст, перекладач, мовознавець, етнограф, громадський діяч.
Початкову освіту здобув у місцевій школі та Бережанській гімназії (1898). Навчався на філософському (1906-1907) та юридичному факультеті (1910-1911) Львівського університету, а також Грацькому та Чернівецькому університетах (1907-1911).
У молоді роки був одним із організаторів та активним учасником таємного літературно-освітнього гуртка «Молода Україна» (1899-1903), членами якого також були В. Старосольський, Л.Цегельський, Є.Косевич, Б.Лепкий, С.Томашівський, О.Барвінський та інші.
Ми пам’ятаємо. Лев Гец (1896-1971)
13 квітня 1896 року у Львові у багатодітній сім’ї друкаря народився Лев Ґец – український художник, педагог та громадський діяч.
Початкову освіту здобув у загальній школі ім. Маркіяна Шашкевича, потім вчився в українській гімназії, з якої батьки перевели його до Відділової школи св. Мартина. Тут, завдяки вчителеві малювання, Лев розвинув талант художника, спеціалізуючись у рисунку олівцем та акварелі. Далі він поступив на будівельний відділ Промислової школиу у Львові (1912). В цей час він починає працювати під керівництвом професора Івана Левицького та знайомиться з Олексою Новаківським.
Останні коментарі