Орґанізація самопомочі на Лемківщині
Передруковуємо статтю Володимира Ганьківського у газеті “Краківські вісті” від 28 жовтня 1940 року, у якій автор роздумує над шляхами вирішення проблеми зубожіння населення на Лемківщині.
Переломові часи, які переживаємо на забутій досі Лемківщині поставити перед нами багато нових проблєм, що ждуть розвязання, а найпекучіша з них це перенаселення, голод на землю і проблєма праці. Еміґрацією самою, чи принагідними заробітками в Німеччині цієї справи не розвяжемо, як не розвязала її численна досі еміґрація до Америки, Німеччини, Арґентини й виїзд до Совітів. Врешті вилюднення Лемківщини не лежить в нічийому інтересі. Здоровий у свойому коріні лемко, опірний на всякі зверхні впливи, роботящий і незвичайно скромний у своїх потребах, до того не здеморалізований демократичними чи комуністичними кличами, є великим плюсом у нашому відродженні. Не достає йому освіти, а якщо дати її бідному лемкові, то половина недостач буде заповнена. Залишиться друга не менш важна ділянка, а саме — потреба життя, забезпечення прожитку головно зимою і весною в ці й будучі часи.
Народне мистецтво Лемківщини
Передрук статті Лева Геца про народне мистецтво на Лемківщині, яка була опублікована 8 червня 1941 році у газеті “Краківські вісті”
У запалих селах Бескиду живе нарід, що зумів своїм відокремленим життям заховати старовинні зразки народньої культури, так своєрідні і прикметні для мистецької культури українського народу. Це лемки. Мистецтво Лемківщини є природним багатством цієї землі, бо мистцем є цілий нарід, що у найнедоступніших селах виявляє однаково свій творчий хист. Найпростішими, йому доступними середниками продовжує лемко найпростіші форми великого народнього мистецтва. Разом зі старовинними способами виготови предметів живуть тут сьогодні старовинні форми й орнаменти, що продовж віків сплелися в одноціле з технікою виконання. Своєрідну орнаментику виводять з кількох первнів, які їм переказала традиція, а саме мотив сонця, сосни, квітів і листків, а з ґеометричних — ломана лінія, “кривулька” і свастика з слимаковато скрученими раменами. Ці мотиви у різному інтерпретуванні повторяються в розмалюванні хат, у писанках, різьбах і вишивках. Передусім лемківські деревляні церкви, це мистецькі памятки народньої культури. Основою лемківською типу церков є три зруби. Перший зруб, фасада, т. зв. “бабинець”, творить високу стрілисту вежу, яка рівночасно є дзвіницею. Другий, центральний зруб, “головна нава”, є значно нижча, з двома-трьома кондиґнаціями ступінчастого даха, завершена рядом бань-”маківок”.
Підготова до “Вечора Лемківської Ноші (одягу)” в Сяноку у 1941 році. Ч. 2
Друга публікація з газети “Краківські вісті” про організацію “Вечора Лемківської Ноші (культури)” у Сяноку, яку надрукував Микола Рісенський 20 лютого 1941 року.
З українського життя
Позавтра “Вечір Лемківської Ноші” в Сяноці. Нині ж останнє засідання комітету пань, що цей вечір підготовляє. Між іншим, мушу зрадити, мені одному з небагатьох зрештою представників чоловічої половини людського роду припала почесть бути “міністром” пропаґанди того вечора.
Сьома година ввечорі — час засідання. “Co страхом”, та одночасно з вірою, що якось воно буде, ступаю по сходах домівки УДК, щоб узяти участь в останній вогневій пробі, в останньому засіданні.
“Вечір Лемківської Ноші (одягу)” в Сяноці у 1941 році. Ч. 1
Публікуємо статтю “Лемківське село — в Сяноці” авторства Юрія Тарковича, яка була опублікована у газеті “Краківські вісті” 21 лютого 1941 року.
Сянік, 17. лютого 1941.
В суботу й неділю — 15. і 16. лютого ц. р. — переживав наш княжий Сянік направду святочні, незабутні дні. По цілому місті, головно біля домівки УДК, міської салі й станиці напроти греко-католицької церкви, панував у суботу й неділю великий рук. Усюди тут бачили ми повно нашої інтеліґенції й селян. По цілому місті говорили вже на кілька днів перед цією святочною суботою тільки про одно: про Вечір Лемківської Ноші, що його в цих двох днях уладжувала Жіноча Секція при УДК. Початок імпрези був заповіджений на год. 7.30 веч., але вже давно перед цією годиною були білєти випродані. Багатьом прийшлося вернутись від каси з нічим. У просторій міській салі не було місця. Вечір Лемківської Ноші в Сяноці — це перша цього роду імпреза не тільки в Сяноці, але взагалі перша така імпреза на наших тутешніх землях. Тому й не диво, що тут було велике зацікавлення й що в суботу позїздилися до Сянока гості з цілої околиці.
Бравий вояк Швейк на Лупківському перевалі на Лемківщині
Фрагмент класики художньої літератури чеського письменника Ярослава Гашека “Пригоди бравого вояка Швейка”, де головний герой перебуває на Східній Лемківщині, а саме на Лупківському перевалі та Сяноку.
… Солдатам об’явили, що обідати вони будуть за Палотою на Лупківському перевалі. І справді, батальйонний фельдфебель-рахівник з ротними кухарями і поручником Цайтгамлем, який завідував господарськими справами батальйону, пішли до села Медзілаборців, а з ними відкомандирували патруль з чотирьох солдатів.
За півгодини вони повернулися з трьома зв’язаними свиньми і з ридаючою родиною русина, в якого реквізували цих свиней. З ними йшов гладкий військовий лікар з барака Червоного Хреста, який щось наполегливо пояснював поручникові Цайтгамлю, а той знизував плечима.
Презентація другого тому Книги пам’яті Лемківщини
У середу, 18 травня 2016 року о 20:00 в Національному музеї-меморіалі жертв окупаційних режимів “Тюрма на Лонцького” у Львові по вул. С. Бандери, 1 відбудеться презентація другого тому “КНИГИ ПАМ’ЯТІ ЛЕМКІВЩИНИ 1944-1946″. У книзі зведені дані опрацьованих архівних так званих евакуаційних книг про сім’ї депортованих українців Лемківщини з Горлицького і Сяніцького повітів, яких доля закинула на територію сучасної України.
Вхід вільний.
Лемківщина у роки Першої світової війни
Передруковуємо статтю о.Зиновія Флюнта (з містечка Граб) під назвою “Визвольний відгомін на Лемківщині”, яка вийшла друком у журналі “Літопис Червоної Калини” (1930, Ч.VII-VIII) у Львові. Стиль збережено згідно з оригіналом.
Лемківщина, цей гарний куток української землі, була перед війною так затуманена москофільством, що здавалося, що вона зовсім пропала для української ідеї. Виховувана від довгих літ ріжними агітаторами в москофільському дусі, усі надії своєї незавидної долі покладала на могучу Росію. Українці були на Лемківщині дуже слабо зорганізовані, тому й мали малий вплив на людей. Як де й вони старалися поширити свої часописи та книжки, противники усе знайшли спосіб спараліжувати їх вплив. Притім не перебирали протвники в середниках і впоювали в несвідомий народ таку шалену ненависть не лише до української ідеї, але й до самої назви «Україна», що народ по нинішній день не може отрястися від цього дурману!
Тирс Венгринович – митець з роду священиків
Він був істинним художником, не тільки тому що отримав диплом Академії мистецтв, а й передусім - бо справді мав талант. Попри те, що походив зі священицької родини, він не продовжив традиції. Працьовитий, скромний, відкритий для людей і світу – таким був Тирс Венгринович.
Можливо, варто було б написати Тирсус, бо саме під таким іменем його знали, але близькі ніколи не користувалися такою офіційною версією. Справа в тому, що «Тирсус» – це результат того, що чиновник, який оформлював посвідчення особи, не знав латини: він, прочитавши у метриці, виписаній у церкві, запис «Тирсус», бездумно скопіював його. Однак Венгринович був Тирсом. Тирсом, братом Оріона, пізніше – батьком Олімпія і Діоміра, дядьком Созонта, Софонії, Осії і Минодора…
“Пласт” на Лемківщині
Цьогоріч українська організація молоді «Пласт» у всьому світі відзначатиме сторіччя від часу свого заснування. Ще восени минулого року, по закінченні літніх таборів, Головний провід «Пласту» оголосив період від 1 серпня 2011-го до 31 серпня 2012 року Роком «Пласту», під час якого відбуватимуться різні святкові заходи в дев’яти країнах світу, де існують пластові гуртки. Із цього повідомлення дізнаємося, що організація запланувала зустрічі пластунів Канади й США в останній зі згаданих держав. Ювілейне таборування відбудеться в Німеччині, Австралії й Україні.
Українське шкільництво Польщі в роки німецької окупації
Історія визвольних змагань українського народу, боротьби за самозбереження — це не лише історія зброї чи військових походів, подвигів, перемог чи поразок. Історію цю творять перш за все люди і їхні діла. Своєю працею, нерідко «від основ», творили вони це повсякденне українське національне життя — національне у різних вимірах і прошарках буденності. Дуже часто, на жаль, ми зосереджуємось у нашому вивченні минулого саме на тих блискучих, але доволі коротких моментах нашої історії, геройських подвигах, ніби недооцінюючи те, що вони могли відбутися лише тому, що було збудовано тверді основи — фундаменти зрілого національного виховання. Боротьба за самозбереження українського етносу, це перш за все історія становлення українського шкільництва. І, на жаль, певні фрагменти цієї історії до сьогодні ще не вивчені.
Останні коментарі