Мушинка

Лемківський підсумок ХХ ст. й перспективи на ХХІ-е століття

Чудова наукова розвідка професора Зеленогурського університету Богдана Гальчака про трагедію асиміляції та пошуку власної ідентичності лемків у Польщі, Словаччині, США і Сербії. Автор детально аналізує історичні причини спустошення та обезлюднення Лемківщини та роздумує над перспективою збереження лемківської самобутності за сучасних умов розсіяності лемків.

130663_lu21s6halczak_34Під назвою „лемки“ розумію українське населення, що виводиться з Лемківщини – історичного регіону, розміщеного в Карпатах, на польсько-словацькому пограниччі. У межах Словаччини лемки (у цій країні їх найчастіше називають русинами) живуть у регіоні, який словаки називають Шаришем, а також у невеличких частинах Спіша і Земпліна. Українці називають той регіон Пряшівщиною. У Польщі до 1947 р. лемківські поселення були на території, яка охоплювала повіти Новосанчівський, Горлицький, Яслицький, Коросненський, Сяноцький, південно-західну частину Ліського й кілька сіл у Новоторзькому повіті [1].

Згідно з українською традицією, межа між Лемківщиною й розміщеною на схід від неї Бойківщиною пролягала вздовж річок Сян і Ляборець [2]. У Польщі в міжвоєнний період стала розповсюдженою за посередництвом Романа Райнфуса думка, що східна межа історичної Лемківщини пролягала за річкою Ославою, верхами Буковиці і Великого Поділу [3] (однієї з найвищих височин на Південному Розточчі, пол. Wielki Dział). Таке розуміння меж Лемківщини виключало з приналежності до неї Ліський повіт і більшість Сяноцького повіту. Думка ця породжувала сумніви навіть у деяких польських дослідників. Вони вважали, що східну межу Лемківщини слід пересунути у східному напрямку, принаймні до річки Солинки [4]. Сам Райнфус, зрештою, не заперечував факту присутності лемків на схід від Великого Поділу. Він тільки вважав це перехідною лемківсько-бойківською зоною.

Читати повністю

Орґанізація самопомочі на Лемківщині

Передруковуємо статтю Володимира Ганьківського у газеті “Краківські вісті” від 28 жовтня 1940 року, у якій автор роздумує над шляхами вирішення проблеми зубожіння населення на Лемківщині.

Переломові часи, які переживаємо на забутій досі Лемківщині поставити перед нами багато нових проблєм, що ждуть розвязання, а найпекучіша з них це перенаселення, голод на землю і проблєма праці. Еміґрацією самою, чи принагідними заробітками в Німеччині цієї справи не розвяжемо, як не розвязала її численна досі еміґрація до Америки, Німеччини, Арґентини й виїзд до Совітів. Врешті вилюднення Лемківщини не лежить в нічийому інтересі. Здоровий у свойому коріні лемко, опірний на всякі зверхні впливи, роботящий і незвичайно скромний у своїх потребах, до того не здеморалізований демократичними чи комуністичними кличами, є великим плюсом у нашому відродженні. Не достає йому освіти, а якщо дати її бідному лемкові, то половина недостач буде заповнена. Залишиться друга не менш важна ділянка, а саме — потреба життя, забезпечення прожитку головно зимою і весною в ці й будучі часи.

Читати повністю

Микола Мушинка подарував львівському музею картини Олекси Новаківського

новаківськийСьогодні, 23 травня 2016 року, до Львова завітав знаний фольклорист й лемкознавець із Словаччини, академік, професор Микола Мушинка з почесною місією – передати львівському Національного музею ім. Андрея Шептицького з приватної колекції понад 50 картин видатного українського художника початку ХХ століття Олекси Новаківського (1872-1935). Серед гостей заходу були представники львівського товариства “Лемківщина” та голова СФУЛО Софія Федина.

21 квітня, у Празі професор Микола Мушинка офіційно передав дарчу грамоту на картини Олекси Новаківського директорові Національного музею імені Андрія Шептицького Ігорю Кожану.

Читати повністю

В Івано-Франківську освятили лемківську церкву

13233079_10154077969595390_7321603438443774111_n21 травня 2016 року в Івано-Франківськуу у скверику біля Народного дому “Княгинин” (вул. Галицька, 38) урочисто освятили лемківську церкву святих Кирила і Мефодія.

В урочистостях взяла участь делегація Львівського товариства “Лемківщина” в особі голови Степана Майковича та заступника Мирослава Дмитраха, а також представники лемківської спільноти з Польщі та Словаччини.

Дерев’яний храм спроектовано за зразком традиційних сакральних споруд Лемківщини: є тридільною (вівтар, нава і бабинець), будована з брусу, проте покрита металочерепицею, а не гонту через брак коштів.

Церква споруджена в пам’ять про депортацію з Польщі у 1944-46 років, а також у 1951 році та є водночас і пам’ятником, і храмом.

Читати повністю

Вісник СФУЛО №1-2 (37-38). Січень – лютий 2016. Читати

Вийшов у світ перший у поточному 2016 році номер Вісника Світової Федерації Українських Лемківських Обєднань.

Зокрема у цьому номері маємо багато матеріалів про лемків на Донбасі, про їх біль і нове життя у сучасних реаліях.
Нагадуємо, що ми завжди відкрити до ваших матеріалів і новин лемківської спільноти по всьому світі. Запрошуємо усіх людей доброї волі до співпраці.
З повагою, редакційний комітет.

Миколі Мушинці – 80!

musynkaЛьвівське товариство “Лемківщина” вітає невтомного дослідника Лемківщини, фольклориста, літературознавця, бібліографа, іноземного академіка НАН України та активного учасника громадсько-політичного життя української спільноти у Словаччині професора Миколу МУШИНКУ з ювілеєм – 80-річчям!

Боже Вам заплат!

* * *

20 лютого 1936 року в селі Курів на Пряшівщині (Південна Лемківщина), тепер територія Словаччини, народився Микола МУШИНКА – словацький фольклорист, літературознавець,  мистецтвознавець, бібліограф українського походження, Великий лемківський сучасник та дослідник Лемківщини.

Читати повністю

Лемки в діаспорі. Ч.8. Відомі лемки в діаспорі

Із Лемківщини вийшло багато людей, які прославилися далеко за межами рідного краю. До найвідоміших належать: Григорій із Сянока (бл. 1406-1477) – слов’янський вчений-філолог та педагог, нотаріус польського короля Владислава IV; Павло з Кросна (бл. 1470-1517) – польський гуманіст та латино мовний поет, який підписувався іменем Paulus Ruthenus, підкреслюючи тим своє етнічне походження; Дмитро Бортнянський (1751-1825) – композитор, музичний педагог та диригент, предки якого походять з Бортного; Михайло Балудянський (1769-1847), уродженець с. Вишня Ольшава на Пряшівщині – російський учений-правознавець, державний діяч і реформатор російського права, перший ректор Петербурзького університету та упорядник 10-томного «Зводу законів Росії»; Петро Лодій (1764-1829), уродженець с. Збій на Пряшівщині – російський філософ, професор і перший декан філософсько-юридичного факультету Петербурзького університету (1819-1825); Еміліян Чернявський – ректор Ягелонського університету в Кракові; Михайло Вербицький (1815-1870) з Явірника Руського – композитор, автор мелодії національного гімну України «Ще не вмерла Україна»; Читати повністю

Лемки в діаспорі. Ч.7. Еміграція лемків до Канади

Другу найбільшу групу русинів-лемків на американському континенті становлять русини-лемки Канади. Еміграція в Канаду розпочалась лише в 90-х роках XIX століття й охоплювала, переважно східну Галичину, звідки до Першої світової війни переселилося близько 100 тис. українців, серед яких лемки становили лише незначний відсоток. У 1905 році у Вінніпезі було засноване Українське запомогове братство св. Николая в Канаді, а у 1911 р. почала виходити газета «Канадський Русин». Русини-українці Канади були зосереджені в Русько-католицькій церкві в Канаді (греко-католицькій). Перший собор священиків цієї церкви під керівництвом єпископа Никити Будки (1877-1949) відбувся у 1914 році.

Читати повністю

Лемки в діаспорі. Ч.6. Еміграція лемків до США (продовження)

У міжвоєнний період в США виникло кілька установ та організацій, присвячених виключно Лемківщині. Їх завданням було зупинити політику польського уряду, спрямовану на асиміляцію лемків.

У 1922 році з ініціативи уродженця с.Кункова Віктора Гладика (1873-1947) в Нью-Йорку було засновано Лемківський комітет допомоги, що ставив за мету допомагати лемкам в Європі. Друкованим органом Комітету була газета «Лемковщина» (1922-1926), що виходила нерегулярно (загалом 33 випуски) під редакцією В.Гладика лемківським варіантом російської мови. Її наступницею стала газета «Лемко» (1928-1939), що видавалась у Філадельфії (1929-31), Клівленді (1931-36) та в Нью-Йорку (1936-39) лемківською говіркою та англійською мовою, спочатку як місячник, від 1929 р. – як тижневик, а від 1939 р. – двічі на тиждень. У 1929 р. газета стала органом Лемко-Союза в США та Канаді – найбільшої суспільно-культурної організації лемків у Північній Америці. Її співзасновником був Дмитро Вислоцький (1888-1968) – уродженець с.Лабова (псевдонім Ваньо Гунянка). Після 1934 року Лемко-союз набрав прорадянської та прокомуністичної орієнтоції, пропагуючи ідею переселення лемків Польщі в Радянський Союз. Під час Другої світової війни Лемко-Союз зібрав значну фінансову допомогу для Радянського Союзу, однак незважаючи на це, його засновника Д.Вислоцького американський уряд видворив у Польщу, звідки він потрапив спочатку до Ужгорода, а потім до Львова.

Читати повністю

Лемки в діаспорі. Ч.5. Еміграція лемків до США (початок)

Від 70-х років XIX століття розпочалася масова еміграція русинів-лемків до Сполучених Штатів Америки. Еміграція русинів-лемків Галичини, Пряшівщини та Закарпатської України в США є найбільшою з українських земель. Правда, її чисельність важко встановити, тому що переважна більшість русинів-лемків емігрувала сюди нелегально, без згоди державних органів своїх країн, а на першому етапі (1877-1898) ні пароплавні компанії, ні державні органи США не цікавилися національністю емігрантів. Пізніше лемків зараховували до угорців, поляків, словаків або росіян. Тут вони працювали переважно в шахтах Пенсільванії та на металургійних заводах Пітсбурга; менша кількість – на фермах. Переважна більшість лемків, заробивши певну суму грошей, поверталися до рідного краю. Значна частина їздила в Америку і назад багато разів. На думку кращого знавця цієї проблематики Володимира Кубійовича, після Другої світової війни в Північній Америці (США та Канаді) жило 100-150 тисяч лемків, тобто від чверті до однієї третини всіх лемків у світі.

Читати повністю

Категорії

Нове відео