Статті

Пройдуся стежками рідного села Стежниця. Спогади Катерини Петрушко (Шпак)

Минають дні, минають роки, а часом так хочеться бодай, хоч трошки повернутися назад, у дитинство. Тому повертаємось у спогадах, у тому що зберегла дитяча пам’ять.

Село Стежниця — колиска мого дитинства — засноване 1077-1125р.р. Чому Стежниця? Бо справді оповите багатьма стежками по обидва боки від хати.

Стежка від хати до річки “Стежничка”, стежка на “гряди”, під “Буковину”, за “Буковину”, під “Прираз”, за “Прираз”, під “Жбірки” (тут тато мав бункер з товаришами, коли втік з Радянської армії може 1944 р)

Читати повністю

ЛОО ВУТ “Лемківщина” взяла участь у релігійній ході з Перемишля до Пикулич

3 червня 2018 року делегація Львівської обласної організації ВУТ “Лемківщина” взяла участь у Святі національної пам’яті у Перемишлі – заходах вшанування воїнів УНР і УГА, які поховані на цвинтарі у Пикуличах неподалік Перемишля (Польща).

20180603_135018

Спільно з представниками Об’єднаних товариств депортованих українців “Закерзоння” львівські лемки долучилися до заходів вшанування воїнів Української Народної Ради, які були інтерновані польською владою у 1919-1921 рр. Квіти від імені ЛОО ВУТ “Лемківщина” поклали голова товариства Степан Майкович та Наталія Яцканич й Галина Притулку.

Читати повністю

Лемківщнна теж не залишиться позаду

холмськ Передрук статті “У свідомості спільних завдань. Лемківщнна теж не залишиться позаду” на передовиці газети “Холмська земля” №23 від 6 червня 1943 року.

Ледве пройшов один місяць від пам’ятного дня проголошення СС Стрілецької Дивізії Галичина, а вже в стрілецькі ряди вписалося стільки добровольців, що можна говорити про бличий успіх розпочатої акції. Число зголошених росте з дня на день. Коли на терені Галицької Землі вербункова акція по деяких округах добігає уже до кінця, то на західних українських землях, що входять у склад Краківської области, вона щойно недавно почалася. Маємо досвід, що села з мішаним національним складом живіше відгукнулися на вербункові акції – їх мешканці зголосилися нерідко майже поголовно в стрілецькі ряди. В чужому довкіл відокремлені від своїх — вони краще зрозуміли вагу зброї, вагу збройної сили. Це дає нам запоруку вірити, що й західноукраїнські землі, зокрема Лемківщина, з радістю вхопить за зброю. Дух боротьби українським лемкам не новий. Цілі сторіччя стояли вони на сторожі українських земель. Не без причини прозвано їх твердим українським племенем. Не закинули вони прадідівських звичаїв, не затратили своєї мови, не згубили своєї прекрасної пісні, залишилися вірні своїй землі і крові. Кожне лемківське село стало непрохідною твердинею, що до неї, не міг прокрастися чужий елемент. Цей чужий елемент сховзувався по лемкінських селах, коли і просувався дещо на схід, то хіба поміж них, а не через них. Не в одному випадку їх зовсім оточили чужі їм національно села, а вони все таки не здалися, видер жали та зберегли й досі своє українське національне обличчя. Читати повністю

Ефект Стрейзанд для Польщі

Зміни до закону про Інститут національної пам’яті – Комісії з розслідування злочинів проти польського народу, які набули чинності 1 березня, стали причиною дипломатичної кризи у Польщі. Слідом за Литвою, Україною, Німеччиною, Європейським Союзом, з якими протягом останніх років були зіпсовані двосторонні стосунки з ініціативи польської сторони, до них нещодавно також приєдналися Ізраїль та США. Таке враження, що польський істеблішмент на чолі з Ярославом Качинським щоразу піднімає планку досі прийнятного критичного рівня напруги і випробовує межі її наростання у здійсненні власної міжнародної політики, шукаючи червоних ліній. Проте цього разу опонент та його реакція для Варшави виявились неочікувано серйознішими, аніж усі попередні.

Huta-Pieniacka-045-660x330

Читати повністю

Лемківський варіант розв’язання українського питання в Другій Речі Посполитій

Реценція на книгу Ярослава Мокляка (Jarosław Moklak) “Łemkowszczyzna w Drugiej Rzeczypospolitej(Kraków, 1997)

lemkowszczyzna-w-drugiej-rzeczypospolitej-8390644657На проблемах українсько-польських взаємин міжвоєнного періоду останнім часом сконцетрована увага як українських, так і польських істориків. Це й зрозуміло з огляду на стрімкий рух до зближення між Україною та Польщею і на ключове положення обох країн у Центрально-Східній Європі. Українська проблема була для міжвоєнної Польщі однією з найскладніших, бо від способів її розв’язання залежала доля самої держави та збереження її територіальної інтегральності. Відомо, що поміж українцями, котрі проживали в різних регіонах Другої Речі Посполитої, існували суттєві відмінності не лише в рівні національної свідомості, а й у політичній і культурній активності. Так, у Східній Галичині – території колишньої Австро-Угорщини – український рух носив незалежницьке спрямування і мав чітко виражений антипольський характер. Натомість розвій національної свідомості українців Волині, Підляшшя, Холмщини і Лемківщини був слабким, незважаючи на те, що на деяких з цих теренів (наприклад, у Волинському воєводстві) українське населення складало переважну більшість.

Читати повністю

Останнє інтервю з відомим лемківьским різьбярем Степаном Кищаком (1928-2017)

За Божею волею так трапилось, що це інтерв’ю було записане в останній день життя Степана Івановича Кищака (1928-2017) – майстра кругової різьби по дереву, представника лемківської школи різьбярства, популяризатора лемківської різьби та культури у Львові та Україні, засновника Музею лемківської різьби і писанки у Львові та автора численних публікацій про лемківську культуру.

Разом з працівниками львівського музею “Територія Терору” ми фактично записали останні слова Великого Лемка, які ви маєте змогу прочитати у запропонованому інтерв’ю. Степан Кищак надзвичайно любив розповідати про лемківську різьбу по дереву, історію та культуру Лемківщини, а також ділитися спогадами про життя там, на рідній Лемківщині, до переселення і тут, в Україні, де пройшла основна частина його земного життя.

Запропонований тут матеріал є дослівною розшифровкою інтерв’ю із Степаном Івановичем. Ми намагалися зберегти усе так, як було сказано ним, незважаючи на можливу наявність певних неточностей чи різного роду помилок. Разом з тим, хочемо висловити співчуття родині Кищаків та Русиників у зв’язку з утратою близької людини! Боже Вам заплат, Степане Івановичу!

* * *
Звати мене Степан Іванович Кищак. Я народився 12 січня 1928 р. в селі Балутянка ґміна Риманів у Сяніцькому повіті, що на Східній Лемківщині.

У нашому селі Балутянка, яке мало 54 хати, в кожній хаті різьбили. У сусідньому селі Вілька було 34 хати і в ньому також усі різьбили. Це було два основні лемківські різьбярські села. Причиною цього було те, що Лемківщина прекрасна своєю природою, виховуючи любов до краси. Лемки різьбили усе, що їм потрапляло до рук.

Читати повністю

Інтерв’ю з Терезою Кищак з села Ростайне

Кищак-Русиник Тереза, народилась 12.01.1935 року в с. Ростайне, повіт Ясло.

У віці 10 років, влітку 1944 року була разом зі сім’єю переселена на Україну. Родина складалась з батька, матері, і трьох братів (Василь, Михайло, Іван), окрім п. Терези.

 Історія переселення

Батько п. Терези був сільським війтом, жили не бідно, мало своє господарство, яке складалось з коня, корів, овець,  з 18 га. землі та 7 га. лісу.

Навесні 1945 року в селі з’явились перші представники «переселенського комітету», які почали агітувати мешканців села для переїзду на українські землі. Батько п. Терезії їхати не хотів і більшість односельчан також, тоді його на кілька днів посадили до пивниці (він був війтом, в селі його поважали і прислухались до його думки). У той час як батько був у пивниці, частина односельчан, які хотіли їхати і були підбурені агітаторами, зайшла до їхньої хати і поламала печі, частково меблі та й налякали цілу родину. На наступний день батька випустили і він сказав “….їдемо все лишаємо….нічого не будемо….руки, ноги маємо ще заробимо….а тут я не залишусь….”.

Читати повністю

Втрачене покоління

Lost GenerationУ цих розмірковуваннях ітиметься не про “втрачене покоління” письменників міжвоєнного періоду в літературі Еріха Марію Ремарка, Ернеста Гемінгвея, Томаса Еліота, Френсіса Скотта Фіцджеральда чи Джеймса Джойса, а про друге і третє покоління переселенців українців із Закерзоння, які сьогодні мешкають в Україні, Польщі або США.

Саме цей термін мені видається найбільш влучним для означення проблеми, яку хочу підняти у цьому короткому тексті. Проблему спадковості та нерозривності історичної пам’яті між поколіннями українців, що були депортовані в рамках так званої “евакуації населення” до УРСР у 1944-1946 роках, акції “Вісла” у 1947 р. на так звані “повернені території” Польщі, а також пізньої еміграції у період десталінізації 1950-1960-х роках до Північної Америки (США, Канада).

Не випадково, що сам термін в обох випадках стосується життя людей у повоєнний період – час розрухи, невизначеності і спроби почати життя заново, а дуже часто, намагаючись забути усе те, що було під час війни як про болюче нагадування про минуле. У випадку переселенців, крім усього іншого, це також зовнішній фактор тоталітарної системи, яка переслідувала усі форми пам’яті у публічній і навіть приватній сфері, впроваджуючи культ безпам’яцтва і манкурства.

Читати повністю

Історія заселення українців (русинів) у Воєводині, Сербія

История  преселєня  Русинох на  простор  терашнєй  Войводини , а  за  час  Австро-Угорскей Дольного  краю  (Delvidek – по  мадярски) повязана  з  подїями  у  стредней  Европи у 16. , 17. и 18. вику . У  16.  вику угорска   войска  прецерпела  чежке  пораженє  на  битки  при  Мохачу од  Отоманскей  империї ,та  Турки  пребераю  под  свою  власц  вельку  часц  Панонскей  ровнїни. Тоти  краї  оставаю  под  їх  власцу   до  потписованя  Карловачкого  миру (1699. рок)  и  Пожаревацкого  миру (1718.  рок).

После  поцагованя  Туркох ,територия  Войводини  була  слабо  населєна , та  ше  рахує  же  ту  жило  коло  10.000  жительох.Прето  Австро-Угорски  власци организую  насельованє  того  краю, та  ше  ту  населюю  Серби, Горвати ,Нємци , Мадяре ,Словаци  итд.Перши  Русини  зазначене  же  були  у  месту  Кула  1746.  року , цо  ше  рахує  як  початок  пресельованя.

Перша  организована  ґрупа  приходзи до  Руского  Керестур  1751.  року на  основу  Контракта  потписаного  з  администратором  коморских  маєткох  у  Хабзбуршкей  монархиї, Франц Йозеф де Редлом. Тота  ґрупа  приходзи  з  Мукачевскей  епархиї , нєшка  Закарпатска  обласц  України. З  присельованом  до  Руского  Керестура ту  почина  и  церковни живот, та  греко-католицка  церква  почина  робиц  1751.  року. Источашне  ше  организує и  образованє дзецох, та  школа  почина  робиц 1753.  року.Перши  свяшченїки  и  учителє  приведзени  з  старого  краю.

Читати повністю

Незабутній владика – Йосафат Коциловський

Ще недавно придорожня капличка, зведена в давні часи в Пакошівці при головній трасі, що біжить від Ряшева через Березів у Бескиди, була німа. Висока мурована будівля, старанно побілена вапном, ні в чому не зраджувала зв’язку з визначним духівником – перемиським єпископом Греко-католицької церкви Йосафатом Коциловським.

Сьогодні все змінилося — па-м’ятна дошка на фасаді промовляє двома мовами: «На цій площі стояв будинок, у якому народився греко-католицький єпископ Перемиської єпархії, в’язень НКВД у Києві, мученик Христової віри, бл. Йосафат Коциловський. Благословенний Йосафате, молись за нас!».

Ієрарх Греко-католицької церкви народився в цьому підсяніцькому селі 3 березня 1876 р. як Йосиф. Його батьком був родовитий пакошів’янин Петро Коциловський — адміністратор земського маєтку, що належав шляхетському роду Тишковських, у 1870—1876 рр. був депутатом Крайового сейму Галичини. З дружиною, яка походила з цієї самої місцевості, Катериною (з дому – Мазур), виховав четверо дітей; усі вони зв’язали своє життя з Церквою. Йосиф став єпископом, Януарій був місіонером у Бразилії, Анна вийшла заміж за уніатського дрогобицького священика о. Петра Подляшецького, натомість Ма-рія стала дружиною пароха парафії Гошани (Градівка) о. Казимира Гермака. Читати повністю

Категорії

Нове відео