Статті

“Маслосоюз” – флагман українського кооперативного руху в Галичині

«Північна Італія, село з населенням 200 чоловік угорах неподалік Верони. Для цих 200 чоловік працює 3 банки, уявіть так на хвилинку! Кожен щось робить: у одного – виноградник, у другого – винзаводик, куди перший свій виноград здає, третій має ресторанчик, куди перші два кожного вечора ходять (італійці не вечеряють вдома) і п’ють тільки своє місцеве вино з винограду першого і заводу другого. Хочу підкреслити, саме вино свого реґіону, інші не визнають. От так кожен своєю працею дає працю іншому, кожен заробляє достатньо і майже всі свої заробітки витрачає у своєму ж селі» – це уривок з публікації у «Faсebook» під назвою «Українці не готові до Європи».

Автор публікації – молодий чоловік (а саме так випливає з цього тексту) рік пожив за кордоном і захоплено розповідає про те, що там бачив: у Європі шанують людину праці, кожна професія тут потрібна, розвивається культура, всі шанують прийняті порядки. Він робить висновок, що нам, українцям, ще до цього далеко. Із того всього я зрозуміла, що цей молодий чоловік походить не з Галичини і не знає нашого минулого. Мені хочеться опонувати авторові цієї статті й ще раз нагадати про галицьку довоєнну кооперацію, досвід якої може бути особливо корисний українцям, які проживають у тій хваленій Європі, особливо у Польщі, де українці опиняються в ситуації, коли треба пригадати лозунг наших дідів-прадідів: «Свій до свого по своє», кооперуватися і допомагати один одному в тих складних політичних обставинах, які тепер складаються. Як це зробити?

Читати повністю

Відбулася VII Лемківська Ватра на Закарпатті і засідання Колегії ВУТЛ у Перечині

16 липня 2017 р. у с. Ворочево у Перечинському районі Закарпатської області відбувся VII Закарпатський обласний фестиваль «Лемківська Ватра». При цій нагоді також було проведено чергове засідання колегії Всеукраїнського товариства «Лемківщина».

Сьомий раз поспіль на Закарпатті відбувся обласний фестиваль лемківської культури, який розпочав естафету Лемківських Ватр 2017 року в Україні. Цього року він вперше відбувався у селі Верочево, який доти локалізувався у Кострина (2011-2015) та Перечині (2016). Організатором фестивалю виступили Всеукраїнське товариство «Лемківщина» разом із Закарпатською обласною державною адміністрацією, Закарпатською обласною радою, Перечинською РДА, Перечинською районною радою і Перечинською об’єднаною територіальною громадою.

IMG_20170717_0001

Читати повністю

Інтерв’ю з Катериною Петрушко (Шпак) з села Стежниця

Катерина Антонівна Петрушко, з родини Шпак, народилась 18 лютого 1932 року у с. Стежниця біля Балигрода на Лемківщині в заможній селянській родині. За люб’язної згоди пані Катерини мені вдалося записати з нею інтерв’ю в рамках збору спогадів лемків-старожилів.

Розкажіть про своє дитинство, свою родину і життя у селі перед Другою світовою війною

У нас було 60 моргів поля, 2 га лісу, 2 га сінокосів. Була дуже велике господарство: молотарка, млинок, січкарня, кират (кінний привід – Ред.), багато возів – для копання картоплі, для збирання зерна, сани, повна кошара овець, пара коней для виїзду.

Мій дідо Іван чотири рази був в Америці. Він міг вранці разом з пастухом вигнати худобу на пасовисько, а ввечері вже не повернутися додому. Якщо в коморі не було капелюха з п’юрком, гуньки, шкіряної торби і широкого пояса значить дідо поїхав на заробітки. У цей час в Америці жив його рідний найстарший брат, який був фабрикантом і мав різні інструменти. Через це дідо, коли повертався додому, то привозив з собою рашпілі, пилки, геблики, копита (до взуття), молотки, обценьки та різні ніші інструменти. На зароблені гроші він купував землю, а тому у нас було багато поля і лісу.

Читати повністю

Народне мистецтво Лемківщини

Передрук статті Лева Геца про народне мистецтво на Лемківщині, яка була опублікована 8 червня 1941 році у газеті “Краківські вісті”

У запалих селах Бескиду живе нарід, що зумів своїм відокремленим життям заховати старовинні зразки народньої культури, так своєрідні і прикметні для мистецької культури українського народу. Це лемки. Мистецтво Лемківщини є природним багатством цієї землі, бо мистцем є цілий нарід, що у найнедоступніших селах виявляє однаково свій творчий хист. Найпростішими, йому доступними середниками продовжує лемко найпростіші форми великого народнього мистецтва. Разом зі старовинними способами виготови предметів живуть тут сьогодні старовинні форми й орнаменти, що продовж віків сплелися в одноціле з технікою виконання. Своєрідну орнаментику виводять з кількох первнів, які їм переказала традиція, а саме мотив сонця, сосни, квітів і листків, а з ґеометричних — ломана лінія,  “кривулька” і свастика з слимаковато скрученими раменами. Ці мотиви у різному інтерпретуванні повторяються в розмалюванні хат, у писанках, різьбах і вишивках. Передусім лемківські деревляні церкви, це мистецькі памятки народньої культури. Основою лемківською типу церков є три зруби. Перший зруб, фасада, т. зв. “бабинець”, творить високу стрілисту вежу, яка рівночасно є дзвіницею. Другий, центральний зруб, “головна нава”, є значно нижча, з двома-трьома кондиґнаціями ступінчастого даха, завершена рядом бань-”маківок”.

Читати повністю

Підготова до “Вечора Лемківської Ноші (одягу)” в Сяноку у 1941 році. Ч. 2

Друга публікація з газети “Краківські вісті” про організацію “Вечора Лемківської Ноші (культури)” у Сяноку, яку надрукував Микола Рісенський 20 лютого 1941 року.

З українського життя

Позавтра “Вечір Лемківської Ноші” в Сяноці. Нині ж останнє засідання комітету пань, що цей вечір підготовляє. Між іншим, мушу зрадити, мені одному з небагатьох зрештою представників чоловічої половини людського роду припала почесть бути “міністром” пропаґанди того вечора.

Сьома година ввечорі — час засідання. “Co страхом”, та одночасно з вірою, що якось воно буде, ступаю по сходах домівки УДК, щоб узяти участь в останній вогневій пробі, в останньому засіданні.

Читати повністю

“Вечір Лемківської Ноші (одягу)” в Сяноці у 1941 році. Ч. 1

Публікуємо статтю “Лемківське село — в Сяноці” авторства Юрія Тарковича, яка була опублікована у газеті “Краківські вісті” 21 лютого 1941 року.

Сянік, 17. лютого 1941.

В суботу й неділю — 15. і 16. лютого ц. р. — переживав наш княжий Сянік направду святочні, незабутні дні. По цілому місті, головно біля домівки УДК, міської салі й станиці напроти греко-католицької церкви, панував у суботу й неділю великий рук. Усюди тут бачили ми повно нашої інтеліґенції й селян. По цілому місті говорили вже на кілька днів перед цією святочною суботою тільки про одно: про Вечір Лемківської Ноші, що його в цих двох днях уладжувала Жіноча Секція при УДК. Початок імпрези був заповіджений на год. 7.30 веч., але вже давно перед цією годиною були білєти випродані. Багатьом прийшлося вернутись від каси з нічим. У просторій міській салі не було місця. Вечір Лемківської Ноші в Сяноці — це перша цього роду імпреза не тільки в Сяноці, але взагалі перша така імпреза на наших тутешніх землях. Тому й не диво, що тут було велике зацікавлення й що в суботу позїздилися до Сянока гості з цілої околиці.

Читати повністю

Орест Авдикович – виховник молодого покоління

Довгий час це ім’я заслуженого вихователя молодого покоління перемиських гімназистів, громадського діяча на ниві культури, а також талановитого письменника і літературознавця було замовчуване. Ще й сьогодні пересічний українець небагато про нього знає. То ж при нагоді 140-річчя від дня народження, а невдовзі також 100-річчя смерті згадаймо про Ореста Авдиковича.

Перша ширша стаття про його життя і творчість пера Романа Кирчева появилася в уескатівському «Українському календарі» за 1973 р. Багатший аналіз його літературної творчості провів та уточнив деякі дати з його життя Євген Нахлік у статті «Вразлива душа, упоєна поетичним жалем» («Україна», 1989, № 49). Там же поміщено оповідання О. Авдиковича, написане в стилі його «символістської поезії у прозі» п.з. «Відголоски». Врешті, солідна стаття цього ж автора про перемиського педагога і літератора була поміщена у збірнику доповідей на першій науковій конференції «Перемишль і Перемиська земля протягом століть» (т. І, 1992 р., с. 233–248).

Читати повністю

Богоявлення на горі Явір біля Висової

Welcome-to-Our-LadyУ запрошеннях до поїздок святими місцями Польщі я ніколи не зустрічала згадки про гору Явір. Здається, було б логічним дорогою до Ченстохови заїхати й на Лемківщину, у село Висова. Багато наших паломників, які бачили і Рим, і Єрусалим, і Фатіму, і Меджугор’є, і Люрд, ще не були у Висові. Та й не лише не були, але й, виявляється, не чули про гору Явір. І це абсолютно несправедливо. Адже з’яви в 1925 році Матері Божої в селі Висова дуже швидко були офіційно визнані Католицькою Церквою. Тут до Другої світової війни відбувалися багатолюдні прощі. Звичайно, й сьогодні прочани з Польщі, – як православні, так і греко-католики, – йдуть у дні відпустів чи при кожній потребі на гору Явір. Читати повністю

Бравий вояк Швейк на Лупківському перевалі на Лемківщині

Фрагмент класики художньої літератури чеського письменника Ярослава Гашека “Пригоди бравого вояка Швейка”, де головний герой перебуває на Східній Лемківщині, а саме на Лупківському перевалі та Сяноку.

… Солдатам об’явили, що обідати вони будуть за Палотою на Лупківському перевалі. І справді, батальйонний фельдфебель-рахівник з ротними кухарями і поручником Цайтгамлем, який завідував господарськими справами батальйону, пішли до села Медзілаборців, а з ними відкомандирували патруль з чотирьох солдатів.

За півгодини вони повернулися з трьома зв’язаними свиньми і з ридаючою родиною русина, в якого реквізували цих свиней. З ними йшов гладкий військовий лікар з барака Червоного Хреста, який щось наполегливо пояснював поручникові Цайтгамлю, а той знизував плечима.

Читати повністю

Полоноцентричне деформування Лемківщини

Ряшівський етнограф Анджей Карчмажевський (1939 р. нар.), як видно з 63 назв у бібліографії його книжки «Світ лемків», поки почав роботу над текстом цієї публікації, про Лемківщину не писав нічого. Тим більше я здивований довір’ям видавництва до автора. З видавничого погляду, великоформатне видання у твердій обкладинці з безліччю старих фотографій, що їх умілий графік відповідно поєднав з текстом, – це мала б бути формальна запорука високої якості змісту. А тимчасом лише з поліграфічного погляду видання стало одним з найпомітніших лемкознавчих публікацій за кілька останніх років. Видавництво «Лібра» вклало немало зусиль у рекламну кампанію. Поруч з виданим пізніше «Світом бойків», світ їхніх західних сусідів мав би стати читачеві ближчим. Адже така є формула заголовка: як хтось збирається писати про чийсь світ, то і сам мав би дбати, щоб світ був світом, а не напівсвітом або ніби-світом. Щоб книжка більше відкривала, ніж закривала. Щоб світ був широкий, тому що у вузькому світі часом неможливо жити.

Між «Світом лемків» та вчительською семінарією в Криниці
Маючи матір зі східнолемківського Вислока-Великого і кілька сотень записів спогадів про давню Лемківщину за собою, знаючи, наскільки уявлення руснаків про власний світ відрізнялися від представлених у «Світі лемків», я не хотів би жити в цій утриманій в довоєнній атмосфері книжці Карчмажевського. Інакше: якби довелося таки «жити» в смертельних обіймах полоноцентризму зі школи Кристини Пєрадзької, я, хоч-не-хоч, подався би в окупаційну вчительську семінарію до Криниці. Дорожив би навіть голодною окупаційною бурсою в Дуклі. Ніби жодна альтернатива, однак навіть мить ілюзії свободи варта цього кроку…

Читати повністю

Категорії

Нове відео