Статті

Горлицький прорив (на р.Дунаєць) 2-5 травня 1915 року. Відступ російської армії із Західної Галичини (Лемківщини) під час Першої світової війни

Російські війська Південно-Західного фронту, що опанували карпатські проходи, погрожували виходом на рівнини Угорщини. Нависла загроза остаточного розтрощення Австро-Угорщини, розпаду імперії Габсбургів. Німецьке верховне командування вирішило випередити цю загрозу – початковий план Горлицької операції, мав важкі наслідки для всього російського фронту. “Прийшов момент, коли не можна було далі вже відкладати рішучого наступу на Сході”, – записав Фалькенгайн – начальник генерального штабу, який фактично керував сухопутними арміями. Німецькому командуванню потрібен був великий успіх на австрійській ділянці фронту. До того ж Австро-Угорщині погрожувала вступом у війну Італія, що вийшла на початку війни з Троїстого союзу. У військовому стані ситуація сприяла центральним державам. Західноевропейський фронт не викликав побоювань. Військові дії англо-французьких військ, за оцінкою німецького верховного командування, не могли вийти за рамки чисто місцеві. Політичні та стратегічні умови надавали противнику “проміжок часу” для рішучого удару. “Він міг вилитися тільки у рішучий наступ із застосуванням для цього всіх взагалі вільних коштів”.

Задумана нова операція пов’язувалася з проривом фронту між Верхньої Віслою і підніжжям Бескидів (в районі Горлиці), а не з діями проти одного або двох флангів, як це було раніше. Для проведення операції використовувалися всі можливі війська. Великі сили перекидалися з французької фронту. Австро-угорські війська, які зазнали чималих втрат в минулих боях, не могли самостійно здійснити велику операцію. Їхній моральний дух продовжував падати, особливо в частинах з чеським і південнослов’янським складом. Доводилося заздалегідь звертати увагу на те, писав начальник німецького генерального штабу, що австро-угорські війська доведеться перемішувати з німецькими частинами, а саму ударну роботу здійснювати з допомогою останніх. На південному крилі фронту біля 1-ї австро-угорської армії, між Пилицею і Віслою, розташувалася армійська група Войрша; на фронт 4-ї австро-угорської армії між Верхньої Віслою і підніжжям гір була спрямована дивізія Бессера; 3-тя австро-угорська армія в Бескидах – підкріплена сильним корпусом Марвіца; в Карпатах, на схід Мункачі, просувалася південна армія Лінзінгена, а в Буковині вела бої кавалерія Маршаля. Прорив російського фронту мала здійснити 11-а німецька армія, сформована з чотирьох корпусів (трьох німецьких, взятих із Західного фронту, і австрійського). Корпуси армії прибули з Західного фронту в район зосередження в двадцятих числах квітня. Щоб приховати перекидання військ, німецькі частини посилили бойову діяльність на Західному фронті, здійснили наступ біля Іпру, де вони вперше у великому масштабі застосували задушливі гази. Читати повністю

Консервативні русофіли (“старокурсники”) в Галичині напередодні і після Першої світової війни

Пропонуємо вашій увазі фрагмент книги львівського історика Романа Лехнюка про становище консервативних середовищ Галичини перед викликами модерної епохи початку XX століття, а саме другого розділу «У пастці традиції: галицькі русофіли» з книги «На порозі модерного світу: українські консервативні середовища в Галичині в першій половині XX cтоліття» (Львів, 2019).

Напередодні Першої світової війни

Русофільський консерватизм в Галичині опирався на три стовпи: історичну традицію “національного и культурного единства всего русскаго народа”, важливу роль Церкви й житті суспільства і етимологічний правопис  й церковносвянську мову в літургії (язичіє). Межа XIX-XX століття (так звана епоха Fin de siècle) принесла з собою  низку критичних загроз для грунтованого на таких домодерних засадах світогляду – поширення нових ідей та ідеологій (перш за все, націоналізму і соціалізму, які стрімко набирали популярність серед українського населення Галичини), демократизацію політичних процесів і перехід до масової політики. Усі разом ці чинники призвели до світоглядної кризи русофільства, що охопила всі ключові засади ідентичності та традиції. У поєднанні з організаційними труднощами, пов’язаними з творенням модерної політичної партії, це змушувало русофілів шукати відповіді на нові питання. Цей пошук характеризувався внутрішніми дискусіями, що переходили в гострі суперечності й поставив під сумнів консервативне підгрунтя русофільського світогляду.

Наростаюча криза русофільського руху і його консервативних засад поступово проявлялась на шпальтах галицької преси, де можна зауважити неодноразові заклики до активізації роботи серед селян, інтелігенції та молоді, поміж яких зростав вплив Української національно-демократичної партії і Радикальної партії. До радикалів ставлення було однозначно негативним, зважаючи на соціалістичний характер їхніх ідей, порушення консервативних засад соціального спокою та поваги до авторитету, традиції, а також антиклерикальність. Водночас з націонал-демократами русофіли намагалися укладати політичні союзи, проте прірва між двома партіями стрімко наростала – поки русофіли намагалися вирішити незвичні й не до кінця зрозумілі для них світоглядні дилеми, націонал-демократи утвердилися як провідна українська партія.

Через це русофіли вирішили укласти союз з польськими східногалицькими консерваторами («подоляками»), чиїй ідентичності й традиції суттєво загрожував модерний український націоналізм разом з його соціальною складовою (велике землевласництво). За таких умов відбувся збіг інтересів двох консервативних груп, які мали за мету ослабити модерний український рух. Пріоритети «реальної політики» переважили для русофілів основи й традицію руху і привели їх до союзу з традиційним супротивником – поляками. Адже русофіли були найдавнішим світським українським консервативних середовищем у Галичині, яке сформувалося в 1850-1860-х роках як спосіб українсько-польського розмежування і до 1880-х років залишалося найвпливовішою силою в українському русі.

Читати повністю

Підсумковий звіт ЛОО ВУТ “Лемківщина” про використання бюджетних коштів на статутну діяльність у 2019 році

Публікуємо Підсумковий звіт Львівської обласної орагінзацїі Всеукраїнського товраиства “Лемківщина” про виконання договору і обсяг використання бюджетних коштів на фінансову підтримку статутної діяльності культурно-просвітницьким організаціям, які виконують соціальні функції та здійснюють свою діяльність на території Львівської області у 2019 році.

ЧИТАТИ ЗВІТ 2019 (відкрити файл для читання)

5-6 жовтня у Львові та Бортятині відзначили 110 річницю від народження Богдана-Ігора Антонича

Сьогодні, 5 жовтня 2019 року у Львові лемківська спільнота спільно з владою та громадою міста відзначила 110 років від народження українського поета з Лемквщини  Богдана-Ігора Антонича (1909-1937).

Заходи з вшанування Поета відбулися біля пам’ятника-композиції, яка присвячений творчості Богдана-Ігора Антонича “Привітання життя” на вулиці Городоцькій неподалік місця, де він мешкав останні 9 років свого життя.

Участь у заходав брали голова Львівської обласної організації ВУТ “Лемківщина” Степан Майкович разом із заступниками Ярославом Козаком та Іваном Радем, поект та лауреат Шевченківської премії Ігор Калинець, народний депутата України Олег Синютка і заступник міського голови Львова Андрій Москаленко.

Захід проходив у супроводі народного ансамблі пісні і танцю ”Лемковина” та учні творчої школи Павла Табакова, які декламували вірші Антонича.

У неділю, 6 жовтня у селі Бортятин в Музеї-садибі родини Антоничів продовжаться заходи з нагоди 110 річниці від дня народження Б.-І.Антонича. Початок о 13:00. З програмою відзначення можна ознайомитись на сторінці Музею у мережі Facebook http://bit.ly/2LU5awP

Довідково

Богдан-Ігор Антонич народився 5 жовтня 1909 року у с. Новиця на Лемківщині, що сьогодні входиться до складу Горлицького повіту Підкарпатського воєводства Республіки Польща.

З середини 1920-х років батьки Антонича переїхали жити до села Бортятин Мостиського району Львівської області), де його батько о.Василь був місцевим парохом. Протягом 1928–1933 років Антонич був студентом Львівського університету ім. Яна Казимира, де навчався на філософському факультеті за спеціальністю польська філологія. Протягом усього свого 9-річного “львівського періоду” у житті Антонич проживав у квартирі рідного брата його матері Олександра Волошиновича на вулиці Городоцькі, 50.

Читати повністю

26-27 вересня у Львові відбудеться конференція “Депортації в системі злочинів тоталітарного комуністичного режиму”

26-27 вересня 2019 року у Львові в приміщенні Гуманітарного факультеету Українського Католицького Університету (м. Львів, вул. Козельницька, 2а) відбудеться всеукраїнська наукова конференція «Депортації в системі злочинів тоталітарного комуністичного режиму (до 75-х роковин депортації кримських татар та початку депортації українського населення з українських земель в складі Польщі)»

Організаторами конференції є УКРАЇНСЬКИЙ ІНСТИТУТ НАЦІОНАЛЬНОЇ ПАМ’ЯТІ, ІНСТИТУТ УКРАЇНОЗНАВСТВА ІМ. І. КРИП’ЯКЕВИЧА НАН УКРАЇНИ, УКРАЇНСЬКИЙ КАТОЛИЦЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ і ІСТОРИКО-КРАЄЗНАВЧИЙ МУЗЕЙ МІСТА ВИННИКИ.

Робота конференція планується на два дні. Загалом працюватиме 4 секції, по дві в день. Для кожної секції планується дві ключові доповіді. Після кожної доповіді йдуть запитання, а відтак – дискусія, у якій будуть визначені основні дискутанти, а також зможуть виступати інші учасники конференції (в межах до 10 хв.) із своїми суміжними доповідями та повідомленнями.

 ПРОЕКТ ПРОГРАМИ КОНФЕРЕНЦІЇ Читати повністю

Львівське товариство “Лемківщина” відзначило 30 років!

20 жовтня в Національному академічному українському драматичному театрі імені Марії Заньковецької у Львові відбулася урочиста академія з нагоди відзначення 30-річчя створення в Україні товариства “Лемківщина”. Сьогодні його спадкоємцем є Львівська обласна організація Всеукраїнського товариства “Лемківщина”.

2

З вітальними словами на адресу керівництва товариства та для лемківської громади Львівщини виступили голова Львівської обласної державної адміністрації Олег Синютка, міський голова Львова Андрій Садовий, голова Світова Федерація Українських Лемківських Об’єднань Ярослава Галик, заступник голови Тернопільського обласного товариства “Лемківщина” Ігор Дуда, голова Івано-Франківського обласного товариства Оксана Данилюк. Читати повністю

Село Вербиця. Подорож до свого українського коріння

29.09.2018_вербиця_6Публікуємо спогади і враження др. Михайла Левка (США) за підсумками першого відвідування у 2016 році Львова та села Вербиця (тепер Польща, Томашівський повіт), звідки походять його батьки. Від того часу він кілька разів протягом року навідувався в Україну та рідні місця, став членом Наглядової ради Центру дослідження українсько-польсько-словацького пограниччя УКУ та готується провести в Українському Католицькому Університеті наукове дослідження травматичного досвіду депортованих у 1944-1947 рр. українців Закерзоння на прикладі колишніх мешканців села Вербиця у рамках Програми Фулбрайта.

Цьогоріч минає 70 років від трагічної події – депортації українців із їх споконвіку етнічних земель, Закерзоння, в рамках акції «Вісла».

Після смерті мого тата у 2014 р. під час його похорону замість квітів на могилу я би хотів покласти цю статтю.

Я став більше цікавитися його діяльністю, зокрема прочитав його книгу, – і тоді глибше зрозумів його клич «Не забути про споконвічні укранські землі» і цінувати мешканців села Вербиці. Їхні травматичні переживання втрати рідних земель внаслідок примусової акції Вісла. Так сталося і зійшлося, що через знайомство з репрезентантом Українського Католицького Університету у США я мав нагоду поділитися своїм задумом співпрацювати з цим університетом у сфері дослідження земель Закерзоння, починаючи з рідного села Вербиці. Я подарував татову книгу університетові, – і з цього символічного жесту-дарування почалося наше знайомство з ректорок УКУ о. Б. Прахом. Так збіглося, що він сам у той час написав і видав книгу “Духовенство Перемиської Епархії та Апостольська Адміністрація Лемківщини” (Том 1, 2. Львів, 2015) про дослідження релігійного аспекту життя цих земель.

Читати повністю

Пройдуся стежками рідного села Стежниця. Спогади Катерини Петрушко (Шпак)

Минають дні, минають роки, а часом так хочеться бодай, хоч трошки повернутися назад, у дитинство. Тому повертаємось у спогадах, у тому що зберегла дитяча пам’ять.

Село Стежниця — колиска мого дитинства — засноване 1077-1125р.р. Чому Стежниця? Бо справді оповите багатьма стежками по обидва боки від хати.

hjlk

Стежка від хати до річки “Стежничка”, стежка на “гряди”, під “Буковину”, за “Буковину”, під “Прираз”, за “Прираз”, під “Жбірки” (тут тато мав бункер з товаришами, коли втік з Радянської армії може 1944 р)

Читати повністю

ЛОО ВУТ “Лемківщина” взяла участь у релігійній ході з Перемишля до Пикулич

3 червня 2018 року делегація Львівської обласної організації ВУТ “Лемківщина” взяла участь у Святі національної пам’яті у Перемишлі – заходах вшанування воїнів УНР і УГА, які поховані на цвинтарі у Пикуличах неподалік Перемишля (Польща).

20180603_135018

Спільно з представниками Об’єднаних товариств депортованих українців “Закерзоння” львівські лемки долучилися до заходів вшанування воїнів Української Народної Ради, які були інтерновані польською владою у 1919-1921 рр. Квіти від імені ЛОО ВУТ “Лемківщина” поклали голова товариства Степан Майкович та Наталія Яцканич й Галина Притулку.

Читати повністю

Лемківщнна теж не залишиться позаду

холмськ Передрук статті “У свідомості спільних завдань. Лемківщнна теж не залишиться позаду” на передовиці газети “Холмська земля” №23 від 6 червня 1943 року.

Ледве пройшов один місяць від пам’ятного дня проголошення СС Стрілецької Дивізії Галичина, а вже в стрілецькі ряди вписалося стільки добровольців, що можна говорити про бличий успіх розпочатої акції. Число зголошених росте з дня на день. Коли на терені Галицької Землі вербункова акція по деяких округах добігає уже до кінця, то на західних українських землях, що входять у склад Краківської области, вона щойно недавно почалася. Маємо досвід, що села з мішаним національним складом живіше відгукнулися на вербункові акції – їх мешканці зголосилися нерідко майже поголовно в стрілецькі ряди. В чужому довкіл відокремлені від своїх — вони краще зрозуміли вагу зброї, вагу збройної сили. Це дає нам запоруку вірити, що й західноукраїнські землі, зокрема Лемківщина, з радістю вхопить за зброю. Дух боротьби українським лемкам не новий. Цілі сторіччя стояли вони на сторожі українських земель. Не без причини прозвано їх твердим українським племенем. Не закинули вони прадідівських звичаїв, не затратили своєї мови, не згубили своєї прекрасної пісні, залишилися вірні своїй землі і крові. Кожне лемківське село стало непрохідною твердинею, що до неї, не міг прокрастися чужий елемент. Цей чужий елемент сховзувався по лемкінських селах, коли і просувався дещо на схід, то хіба поміж них, а не через них. Не в одному випадку їх зовсім оточили чужі їм національно села, а вони все таки не здалися, видер жали та зберегли й досі своє українське національне обличчя. Читати повністю

Категорії

Нове відео


Warning: file_get_contents(http://gdata.youtube.com/feeds/api/users/Beznazvy/uploads?v=2&alt=jsonc): failed to open stream: HTTP request failed! HTTP/1.0 404 Not Found in /home/lemky/public_html/wp-content/plugins/dzs-videogallery/videogallery.php on line 192

Warning: Invalid argument supplied for foreach() in /home/lemky/public_html/wp-content/plugins/dzs-videogallery/videogallery.php on line 200