Сербія

Інтерв’ю з головою Союзу русинів-українців Сербії Богданом Віславським

Ми продовжуємо серію наших інтерв’ю з головами організацій, які входять до складу Світової Федерації Українських Лемківських Об’єднань. Нагадуємо, що перший з ким ми поспілкувалися був голова Організації Оборони Лемківщини (OOL) у США Марком Гованським.

У Сербії мешкає найстарша лемківська діаспора. За 250 років своєї історії вона стала частиною складної балканської багатокультурної мозаїки, зберігаючи при цьому свою самобутність. Ми поспілкувалися з головою Союзу русинів-українців Сербії Богданом Віславським і розпитали його про життя нашої громади.

Ми свідомо практично не змінювали мову тексту інтерв’ю, щоб передати те, як говорять русини-українці у Сербії сьогодні.

Пане Богдане, Ви давно є членом Президії СФУЛО. Поділіться з нами своїми враженнями: Що зроблено? Чого не вдалося зробити? Читати повністю

Лемківський підсумок ХХ ст. й перспективи на ХХІ-е століття

Чудова наукова розвідка професора Зеленогурського університету Богдана Гальчака про трагедію асиміляції та пошуку власної ідентичності лемків у Польщі, Словаччині, США і Сербії. Автор детально аналізує історичні причини спустошення та обезлюднення Лемківщини та роздумує над перспективою збереження лемківської самобутності за сучасних умов розсіяності лемків.

130663_lu21s6halczak_34Під назвою „лемки“ розумію українське населення, що виводиться з Лемківщини – історичного регіону, розміщеного в Карпатах, на польсько-словацькому пограниччі. У межах Словаччини лемки (у цій країні їх найчастіше називають русинами) живуть у регіоні, який словаки називають Шаришем, а також у невеличких частинах Спіша і Земпліна. Українці називають той регіон Пряшівщиною. У Польщі до 1947 р. лемківські поселення були на території, яка охоплювала повіти Новосанчівський, Горлицький, Яслицький, Коросненський, Сяноцький, південно-західну частину Ліського й кілька сіл у Новоторзькому повіті [1].

Згідно з українською традицією, межа між Лемківщиною й розміщеною на схід від неї Бойківщиною пролягала вздовж річок Сян і Ляборець [2]. У Польщі в міжвоєнний період стала розповсюдженою за посередництвом Романа Райнфуса думка, що східна межа історичної Лемківщини пролягала за річкою Ославою, верхами Буковиці і Великого Поділу [3] (однієї з найвищих височин на Південному Розточчі, пол. Wielki Dział). Таке розуміння меж Лемківщини виключало з приналежності до неї Ліський повіт і більшість Сяноцького повіту. Думка ця породжувала сумніви навіть у деяких польських дослідників. Вони вважали, що східну межу Лемківщини слід пересунути у східному напрямку, принаймні до річки Солинки [4]. Сам Райнфус, зрештою, не заперечував факту присутності лемків на схід від Великого Поділу. Він тільки вважав це перехідною лемківсько-бойківською зоною.

Читати повністю

Маєтни обставини при Керестурскому жительству 1756 року

Коротенька довідка про Руский Керестур – центру русинів-українців у Воєводині (Сербія), яка написана місцевим говором. Ми свідомо залишили мову оригіналу для того, щоб читачі могли познайомитись з архаїчним свідченням культурної самобутності української спільноти у Сербії, яка емігрувала сюди з Галичини у 18 столітті.

У Вельким Керестyрe жию 127 газдовства, вецей як 500 особи. Нових приселєнцох, медзитим, єст нє 60 алє 90, бо прировнанє двох Пописох указує же ЗO гaздовствa, котри були y Керестуре 1752. року. на тим пописy нєт. Вони лєбо виселєли лєбо даєдни з нїr пpеменєли презвиска, односно иншак ше дали записац. Наприклад ґаздовства з презвисками Орос y першим попиcу було 11, а y другим лєм 4. Материялни стан им обачлїво злєпшани. Як видно Керестурци маю: 124 воли за цаганє, 93 конї за прaгaнє, 128 крави и яловки, 78 швинї и 53 овци и кози. Мишко Пап ма 4 воли за цаганє, єдного коня за праганє, два крaви и єдну швиню, a такой за нїм Колєcар Янко, котри ма 3 воли, єдного коня, два крави и аж 4 швинї.

Читати повністю

Вісник СФУЛО №10(34). Жовтень 2015. Читати

До вашої уваги 10-й номер Вісника СФУЛО за 2015 рік. Він для нас був сповнений багатьма цікавими подіями, як у сфері політики, так і в сфері культури.
У жовтневому номері Ви прочитаєте про операцію “Захід” 1947 р. з метою депортації українського населення із Західної України до Сибіру, про відновлення українського польського діалогу та початок роботи Українсько-польського форуму істориків, про події у життя лемків у Польщі, Словаччині, про молебень у Золочеві, відкриття памятника у Хоросткові, святкування річниці народження Антонича у Бортятині, Кермеш на Покрови у Львові, історія поселення лемків у Сербії та Хорватії, релігійні утиски українського населення на Лемківщині, а також оголошення та анонси.

Читати повністю

Лемки в діаспорі. Ч.2. Іміграція лемків до Сербії і Хорватії

У середині XVIII століття значна група русинів (руснаків) греко-католицького віросповідання з території нинішньої Словаччини (Земплинської жупи) (див. Три хвилі міграції лемків в Сербію та Хорватію) колонізувала майже пусті землі (пустари) нинішньої Воєводини в Сербії, відвойовані Австрією від османських турків і приєднані до Угорського королівства Їх центрами стали села Великий Керестур (згодом перейменоване на Руський Керестур) та Коцур. Із цих двох сіл русини розселялися в інші населені пункти Сербії (Вербас, Кула, Дюрдєво, Беркасова, Бачинці) та Хорватії (Петровці,  Міклушевці, Вуковар). Їх об’єднала і зараз об’єднує греко-католицька релігія (руська віра). Уже в 1751 р. в Руському Керестурі була заснована перша греко-католицька парафія з церквою, а через два роки (1753) і руська школа. Народнорозмовна мова воєводських русинів є сильно пословаченою лемківською говіркою, яку дехто із західнослов’янських лінгвістів вважає говіркою словацької мови. Цій говірці руснаки Воєводини (Бачки) у 1923 році заслугою уродженця Руського Керестура Гавриїла Котельника (1886-1948) дали статус літературної мови (бачвано-руська бешеда). Вона нині є однією з п’ятьох офіційних мов Воєводини. Нею видано понад 800 книг. Друкуються газети, журнали, ведуться щоденні радіо та телепередачі тощо.

Читати повністю

Лемки в діаспорі. Ч.1. Три хвилі іміграції лемків до Сербії та Хорватії

До лемків треба також зарахувати вихідців з регіону Низького Бескиду (Північно-Східна Словаччина та Південна Польща), котрі, починаючи з XVIII ст., почали селитися в Бачці, що в нинішній Сербії та в Сриму – в Хорватії. Після вигнання турків (1718 р.) з південних рубежів Автро-Угорщини, віденський двір вирішив заселити ці покинуті регіони, щоб зміцнити їх не лише економічно, а й політично.

ruski_keresturПереселення русинів (українців) на південь розпочалося вже у 30-ті роки XVIII ст. вздовж ріки Тиса. Так у місті Мако русини заснували церковне товариство вже 1728 року. В хроніках записано, що руські люди переселилися сюди з Гайдудорозького, Саболчського та Земплинського комітатів. З часом, однак, ці переселенці, розпорошені в багатьох селах серед мадярів, доволі швидко асимілювалися. Основний поштовх для колонізації покинутих земель на півдні Австро-Угорщини дала цісарева Марія Терезія. В середині 18 ст., відповідно до програми, розробленої віденським двором, певній кількості сімей вільних (тобто – не кріпаків), русинів греко-католицького віросповідання надано можливість заселити спорожнілі села Великий Керестур та Коцур у Бачці (Войводині). Переселенці були із Закарпатської області (нинішньої України), з Південної Лемківщини та зі села Мучонь, що неподалік Мішколця у Північно-Східній Угорщині.

Читати повністю

Історія лемків. Частина 11

Продовження публікацій із серії “Історія лемків”. Читати  частина 1частина 2частина 3частина 4частина 5частина 6частина 7частина 8,  частина 9 і  частина 10.

Перша хвиля еміґрації з Лемківщини відпливла ще у XVIII ст. Вона була пов’язана з повстанням Ференца II Ракоці. Австрійська влада переселила з північно-східної Словаччини і Закарпаття частину населення на Балкани, на територію Воєводини. Сьогодні цей реґіон є автономним краєм на півночі Сербії. Переселяли туди і лемків, і словаків. Це вчинено, з одного боку, щоб утихомирити реґіон, в якому Ференц Ракоці був популярним, а з іншого – заселити здобуті Австрією у війні з турками території.

Читати повністю

Молодь діаспори у Львові обговорила плани на 2013 рік

Керівники молодіжних організацій діаспори та України запланували ряд спільних заходів на 2013 рік. Це питання було узгоджене днями у Львові під час зустрічі провідників українських молодіжних організацій діаспори та України, серед яких також були делегати “Молодої Лемківщини”.

У конференції взяли участь молоді люди з Румунії, Молдови, Болгарії, Росії, Канади, Бразилії, Сербії, Словаччини та України.  Вони обговорили основні проблеми молоді діаспори, які в основному стосувалися питань культури, мови, дефіциту достовірної інформації про події в Україні та проблеми висвітлення діяльності діаспори на історичній Батьківщині.

Читати повністю

Відзначення Дня незалежності України у Сербії

5 вересня цього року Посольство України у Республіці Сербія (Бєлград) організувало урочисте прийняття з нагоди 21-ї річниці від Дня незалежності України.

Після виконання сербського та українського гімнів, присутніх привітав Надзвичайний і Повноважний Посол України в Республіці Сербія Віктор Недопас.

Захід відвідало керівництво Республіки Сербія – Президент Сербії Томіслав Ніколич, Голова Народної Скупщини (парламенту) Сербії Небойша Стефанович, Міністр культури та інформування Братислав Петкович, Міністр юстиції і державного управління Нікола Селакович, його Преосвященство Патріарх Сербський Іріней, посол США у Сербії Мері Бурс Ворлик, посол Канади у Сербії Роман Ващук, а також представники української громади в Сербії – голова Національної ради української національної меншини Сербії Йосиф Сапун та голова Союзу русинів-українців Сербії Богдан Віславський.

У ході розмови з Послом України в Республіці Сербія сербський Президент запевнив, що вважає Україну дружньою слов’янською країною, відносини з якою потрібно й надалі розвивати в усіх сферах.

Голова Союзу русинів-українців Сербії
Богдан Віславський

Фото та інформація із сайту Посольства України у Республіці Сербія

Категорії

Нове відео