Пряшівщина

Лемківський крачун (хліб) на Різдво (традиції та генеза)

Шанобливе ставлення до хліба взагалі усіх українців, і лемків зокрема, особливо простежується у різдвяній обрядовості. Річ у тім, що лемки, як і всі народи слов’янського світу, були хліборобами, а тому у різдвяній містерії вони пошановували духів землі, духів хліборобства. Отож центральним стрижнем усіх кодових елементів Різдвяної містерії були ритуальний хліб „карачун”, сніп (“дідух”) і кутя, і вони концентрували на собі основну магічну енергію.

Ритуальний різдвяний хліб лемки  називали крачуном. В різних місцевостях Лемківщини назва його була дещо видозміненою: “карачун”, “керечун”, “крачун”, “корочун”, “крайчун”, а також “струцель”, “струделя”, “просто хліб” тощо.  Щодо самого терміна “крачун” (“корочун”), то з приводу його етимології немає одностайної думки, хоч його прадавність не викликає жодного сумніву. Найімовірніше, слово ”крачун” запозичене з латинської мови – ”creationem” (обрядовий хліб на Святий вечір) і потрапило в україн­ську мову за посередництвом східнороманських мов.

Читати повністю

Лемки в діаспорі. Ч.8. Відомі лемки в діаспорі

Із Лемківщини вийшло багато людей, які прославилися далеко за межами рідного краю. До найвідоміших належать: Григорій із Сянока (бл. 1406-1477) – слов’янський вчений-філолог та педагог, нотаріус польського короля Владислава IV; Павло з Кросна (бл. 1470-1517) – польський гуманіст та латино мовний поет, який підписувався іменем Paulus Ruthenus, підкреслюючи тим своє етнічне походження; Дмитро Бортнянський (1751-1825) – композитор, музичний педагог та диригент, предки якого походять з Бортного; Михайло Балудянський (1769-1847), уродженець с. Вишня Ольшава на Пряшівщині – російський учений-правознавець, державний діяч і реформатор російського права, перший ректор Петербурзького університету та упорядник 10-томного «Зводу законів Росії»; Петро Лодій (1764-1829), уродженець с. Збій на Пряшівщині – російський філософ, професор і перший декан філософсько-юридичного факультету Петербурзького університету (1819-1825); Еміліян Чернявський – ректор Ягелонського університету в Кракові; Михайло Вербицький (1815-1870) з Явірника Руського – композитор, автор мелодії національного гімну України «Ще не вмерла Україна»; Читати повністю

Лемки в діаспорі. Ч.5. Еміграція лемків до США (початок)

Від 70-х років XIX століття розпочалася масова еміграція русинів-лемків до Сполучених Штатів Америки. Еміграція русинів-лемків Галичини, Пряшівщини та Закарпатської України в США є найбільшою з українських земель. Правда, її чисельність важко встановити, тому що переважна більшість русинів-лемків емігрувала сюди нелегально, без згоди державних органів своїх країн, а на першому етапі (1877-1898) ні пароплавні компанії, ні державні органи США не цікавилися національністю емігрантів. Пізніше лемків зараховували до угорців, поляків, словаків або росіян. Тут вони працювали переважно в шахтах Пенсільванії та на металургійних заводах Пітсбурга; менша кількість – на фермах. Переважна більшість лемків, заробивши певну суму грошей, поверталися до рідного краю. Значна частина їздила в Америку і назад багато разів. На думку кращого знавця цієї проблематики Володимира Кубійовича, після Другої світової війни в Північній Америці (США та Канаді) жило 100-150 тисяч лемків, тобто від чверті до однієї третини всіх лемків у світі.

Читати повністю

Ми памятаємо. Дезидерій Миллий (1906-1971)

1 серпня 1906 року у селі Кийов на Пряшівщині (Південна Лемківщина), що нині знаходиться у складі Словаччини, народився Дезидерій МИЛЛИЙ (1906-1971) – український  художник і мистецтвознавець, один з найвидатніших митців лемківського походження, заслужений (1962) і народний (1971) художник Чехословаччини.

Художник увійшов в історію модерного образотворчого мистецтва Словаччини як один із його основоположників і свого часу очолював Братиславську академію мистецтв. Іменем митця названа картинна галерея при Музеї української культури у Свиднику (Словаччина).

Ми памятаємо. Олександр Духнович (1803-1865)

24 квітня 1803 року в селі Тополя (сьогодні Республіка Словаччина, Пряшівщина) на Лемківщині в сім’ї священика Василя Духновича та Марії Гербер народився син Олександр ДУХНОВИЧ – греко-католицький священик, русинський-український письменник, педагог, поет, культурний діяч, народний будитель.

Незабаром після народження сина сім’я переїхали у село Стакчин, де Олександр провів своє дитинство. У шість років Олександр почав вчитися грамоті, першим його вчителем став дядько, Дмитро Гербер, що навчав його з букваря, псалтиря та часослова. У дев’ять років Олександр Духнович продовжив навчання в Ужгородській школі (1818-1823), яке велося угорською мовою. Далі продовжив навчання в гімназії у Кошицях (1823-1825), а звідти був переведений в Ужгородську семінарію, де він вивчав богослов’я (1825-1827)

Читати повністю

Категорії

Нове відео