Останні коментарі

Фольклор

Бравий вояк Швейк на Лупківському перевалі на Лемківщині

Фрагмент класики художньої літератури чеського письменника Ярослава Гашека “Пригоди бравого вояка Швейка”, де головний герой перебуває на Східній Лемківщині, а саме на Лупківському перевалі та Сяноку.

… Солдатам об’явили, що обідати вони будуть за Палотою на Лупківському перевалі. І справді, батальйонний фельдфебель-рахівник з ротними кухарями і поручником Цайтгамлем, який завідував господарськими справами батальйону, пішли до села Медзілаборців, а з ними відкомандирували патруль з чотирьох солдатів.

За півгодини вони повернулися з трьома зв’язаними свиньми і з ридаючою родиною русина, в якого реквізували цих свиней. З ними йшов гладкий військовий лікар з барака Червоного Хреста, який щось наполегливо пояснював поручникові Цайтгамлю, а той знизував плечима.

Читати повністю

Лемківське весілля: зі спогадів мешканців села Ославиця

За переказами уродженців села Ославиці Ганни (Дурняк) Рісної і Тетяни (Антонів) Шарак.

Лемківське весілля є одним з найдавніших самобутніх елементів духовної культури українського народу. Весільні традиції, звичаї та обряди – це національне багатство корінних жителів Західних Карпат. Упродовж століть традиційне народне весілля було одним із найдавніших чинників розвитку й збереження духовної культури лемків. Весілля в Ославиці справляли в будь-яку пору року (тільки не в піст), але найчастіше восени після закінчення основних польових робіт, або після різдвяних свят на «масниці». Воно починалося від зальотів (сватання, заручини). Якщо парубок ходив з дівчиною і одне другому сподобались, то вони домовлялися про одруження та повідомляли про те своїх батьків, які мали дати згоду. Батьки запрошували когось з родини або доброго сусіда в старости, якому надавалася роль виконавця весільного обряду. В призначений день парубок із старостою йшли до батьків дівчини на заручини, переважно вони закінчувалися взаємозгодою. І тоді староста запрошував батьків дівчини до батьків парубка на оглядини. Батьки на весільному обряді виступали посередником між Господом Богом і молодими. Які тільки всі справи були залагоджені, молоді йшли на молитву до священника та домовлялися з ним, в який день може бути весілля. Після того священник у церкві мав оповіді про їхній шлюб.

Читати повністю

Весільна обрядовість на Лемківщині. Ч.3 (закінчення)

Весільні пісні

Увесь хід лемківського весілля, окрім сватання і заручин, супроводжується співом весільних пісень. Весільні пісні залежно від їх функції можна поцілити на дві основні групи: обрядові пісні і пісні необрядові. У свою чергу обрядові пісні діляться на пісенні типи ладкання, інші обрядові пісні та пісні до весільних обрядових танців. Необрядові пісні не пов’язані безпосередньо з весільним обрядом і служать для вдоволення гедоністичних потреб (емоційних, моторних та ін.).

Читати повністю

Весільна обрядовість на Лемківщині. Ч.2 (продовження)

Сценарій

Як видно зі сценарію весілля, усі його події можна поділити на три частини: передвесільну (пролог), власне весілля і післявесільну (епілог). До передвесільної частини належить сватання і заручини.

Сватання і заручини

На Лемківщині сватання (місцеві назви: зальоти, освідчини, спросини) відбувались як напередодні весілля, так і значно раніше. Спочатку парубок знаходив собі двох або більше просатарів (сватів) переважно з близької рідні (вуйки, стрийки), які йшли до дому дівчини дізнатись, чи віддадуть батьки дівчини її за нього. Парубок при цьому до хати не заходив. Іноді в ролі просатара виступав батько парубка, родич, сусід або знайомий. За якийсь час йдуть вдруге іноше (свати разом з парубком) до дому дівчини просити віддати ії заміж. У разі згоди відбувались спочатку оглядини (обозорини, глядини) господарства парубка батьками дівчини, а потім заручини (місцеві назви: руковини, іноді спросини).

Читати повністю

Весільна обрядовість на Лемківщині. Ч.1 (продовження)

На Лемківщині весілля справлялись у будь-яку пору року, але як і всюди в Україні, – найчастіше восени після закінчення основних польових робіт та на масниці (масляну – період між Богоявленням до Великого посту). Планувалось весілля таким чином, щоб головні його події не потрапляли на дні тижневого посту (середу і п’ятницю). Тому найчастіше весілля починалось у п’ятницю після заходу сонця, коли піст уважався закінченим і завершувалось до сходу сонця у середу, коли піст ще не починався. Але цього правила не завжди дотримувались. Весілля могло починатись і закінчуватись і в інші дні. Усі найважливіші події починались і здійснювались у масні (щасливі) дні тижня – вівторок, четвер, суботу.

Читати повністю

Весілля на Лемківщині. До історії дослідження питання

Крізь буремні віки, крізь лихоліття, війни і революції, крізь усі історичні злигодні, якими так багата історія Лемківщини, проніс її народ свої весільні традиції, звичаї, обряди та пісні. Весілля, що поцекуди відлунює сивою давниною, є важливою складовою частиною духової культури лемків. У ньому знайшли відображення не тільки погляди на шлюб, родину та родинні стосунки на відповідному історичному етапі, але й розкрився характер народу, його світогляд.

Багато спільних рис єднає лемківське весілля з українським традиційним класичним весіллям. Однак постійна відірваність лемків від інших східнослов’янських племен сприяла як збереженню старослов’янських архаїзмів, особливо у весільних піснях, так і появі деяких відмінностей, що властиві лише лемківському весіллю.

Читати повністю

Збірник галицких пісень і мельо­дій народних

Письмо о. Порф. Бажаньского.

Важне і дуже для нас цїнне дїло, збір галицких мельодій народних, поступи­ло вже до того, що доси окрім варіянтів списано вже 1350 народних мельодій з дов­шим або коротшим текстом, а вписуються такожь і варіянти, бо і ті мають свою окре­му вартість. Наші мельодіи народні походять з Лемківщини, Бойківщини, Гуцульщини, Покутя, Поділя, галицкого Волиня, Надднї­стрянщини, осередка Галичини, Надсянщини і др. Нема закутка в Галичинї, з котрого би бодай по кілька як не більше мельодій народних не знаходилося в нашім Збірни­ку. Рівно і число збирачїв народних ме­льодій, як мужчин так і женщин, сегодня вже поважне, і им ми в своїм часї і на своїм місци сердечну зложимо подяку.

Читати повністю

Галицькі та лемківські Великодні традиції

Зі спогадів старожилів

У страсну пятницю у церкві на відправі дзвіночками не дзвонили, у той день їх замінювали клепачка і рапчало. Тарахкання  тих пристроїв нагадувало  момент, коли Ісуса Христа прибивали цвяхами до хреста. До плащаниці йшли на колінах від порога.

  На Лемківщині кожна господиня хотіла спекти якомога більше пасок та щоб вони були якомога гарніші. Пекли з разової (чорної) та петльованої (білої) муки, до того ж різної величини — бувало, що паски за величиною були  як заднє колесо до воза. Як велика паска добре виросте в печі, то доводилось навіть прорубувати челюсті печі, аби її витягнути. До замісу не давали ніяких приправ, лише сама мука, молоко та пару яєчок.— Паска пахла полем, землицею.  Усі спечені паски, скільки б їх не було, у плахтах на плечах несли святити. До кошика пекли малу паску, до замісу якої додавали багато яєць. Її ставили разом із шинкою, ковбасою, сиром, маслом, ну і силою-силенною розмаїтих писанок і крашанок, і то були страви до снідання на Великдень.

Читати повністю

Музейний комплекс „Лемківське село” у Монастириськах

Розмова з Михайлом Тиханським, директором «Музейного комплексу „Лемківське село” в Монастириськах.

Богдан Гук: Розкажи, будь ласка, про свою життєву дорогу від рідного дому до посади директора в одному з найкращих лемківських музеїв світу.

Михайло Тиханський: Я народився 1956 р. в Добриводах Тернопільської області, селі на 80% лемківському від часу, як 1945 р. сюди кинула їх депортація. Саме тут, а не на рідній Лемківщині, я бачив наші старі звичаї, навчився говірки. Мої батьки – родом з Милика. За традиційним сімейним ремеслом я мав би бути бджолярем, але не маю великого гріха, бо хоч не я, то брат займається бджолярством. Я збираю інший мед, це – духовні скарби Лемківщини, проте вулик маю вдома.

Читати повністю

Витоки різдвяної обрядовості Лемківщини

Корені різдвяної обрядовості Лемківщини, як і всіх древніх слов’янських народів, слід шукати у їх світогляді, насамперед — язичництві, згодом же — у християнстві. Географічне розташування Лемків-щини та її тривала відокремленість від решти укра-їнських земель сприяли збереженню традиційної культури, яка, законсервувавшись, дійшла до серед-ини ХХ ст. майже у первозданному вигляді.

Життя первісної людини було суцільною боротьбою за виживання, особливо зі звіриною та природними стихіями. Із цієї боротьби вироблявся її світогляд та її культ. Часто люди просто намагались відігнати чи від-лякати ворожі сили. Іноді просили їх про благополуччя, вилікування від хвороби чи створення сприятливих умов для майбутнього врожаю. Язичники поклонялися зображенням бога сонця Святовида, бога вогню, блискавки і грому Перуна, популярним був культ богині щастя, краси і кохання Лади. «Ціль давнього українського поганства була практична, як в Індусів і в Греків, і в інших народів, котрі в молитвах до своїх богів просили собі всякого добра».

Читати повністю

Категорії

Нове відео