Гальчак Богдан

Лемківський підсумок ХХ ст. й перспективи на ХХІ-е століття

Чудова наукова розвідка професора Зеленогурського університету Богдана Гальчака про трагедію асиміляції та пошуку власної ідентичності лемків у Польщі, Словаччині, США і Сербії. Автор детально аналізує історичні причини спустошення та обезлюднення Лемківщини та роздумує над перспективою збереження лемківської самобутності за сучасних умов розсіяності лемків.

130663_lu21s6halczak_34Під назвою „лемки“ розумію українське населення, що виводиться з Лемківщини – історичного регіону, розміщеного в Карпатах, на польсько-словацькому пограниччі. У межах Словаччини лемки (у цій країні їх найчастіше називають русинами) живуть у регіоні, який словаки називають Шаришем, а також у невеличких частинах Спіша і Земпліна. Українці називають той регіон Пряшівщиною. У Польщі до 1947 р. лемківські поселення були на території, яка охоплювала повіти Новосанчівський, Горлицький, Яслицький, Коросненський, Сяноцький, південно-західну частину Ліського й кілька сіл у Новоторзькому повіті [1].

Згідно з українською традицією, межа між Лемківщиною й розміщеною на схід від неї Бойківщиною пролягала вздовж річок Сян і Ляборець [2]. У Польщі в міжвоєнний період стала розповсюдженою за посередництвом Романа Райнфуса думка, що східна межа історичної Лемківщини пролягала за річкою Ославою, верхами Буковиці і Великого Поділу [3] (однієї з найвищих височин на Південному Розточчі, пол. Wielki Dział). Таке розуміння меж Лемківщини виключало з приналежності до неї Ліський повіт і більшість Сяноцького повіту. Думка ця породжувала сумніви навіть у деяких польських дослідників. Вони вважали, що східну межу Лемківщини слід пересунути у східному напрямку, принаймні до річки Солинки [4]. Сам Райнфус, зрештою, не заперечував факту присутності лемків на схід від Великого Поділу. Він тільки вважав це перехідною лемківсько-бойківською зоною.

Читати повністю

Інтерв’ю з професором Богданом Гальчаком

Передруковуємо інтерв’ю з професором Богданом Гальчаком, істориком, автором книжки «Dzieje Łemków» («Історія лемків» – ред.), яке вийшло друком у “Нашому слові” №40.

Ярослав Присташ: Що Вас спонукало написати «Історію лемків»? Адже рідко хто пише історію окремої етнографічної групи. Найчастіше науковці пишуть історію етнічних груп, які називаються народами, або історію певної території. Лемки не були помітним суб’єктом в історії не тільки Європи, але й України та Польщі. За таким принципом можна почати писання історії поліщуків чи бойків.

Halczak-kol-280x300Богдан Гальчак: Переконання в тому, що власну історію можуть мати лише виключно народи, – це вже в минулому. Тепер однією з ведучих течій історичної науки є мікроісторія. З’являються опрацювання на тему історії спільнот, менших, ніж народ. Такою спільнотою є теж лемки, для яких характерна чітка відмінність серед українського етносу. Звичайно, історія лемків – це частина історії українського народу. Опрацювання, присвячене цій тематиці не тільки не окрадають історію України, а, навпаки, її збагачують. Не можна обмежувати історію України до запорозьких козаків. Опрацювання історії лемків у синтетичному вигляді тим більше необхідні, оскільки частина польських, словацьких і сербських істориків намагається маніпулювати, коли представляє історію етнічної групи. Вони стараються «відірвати» лемків від українського етносу. Щоб рішуче протиставитися такого роду діяльності, треба знати історію лемків, написану дуже ретельно. Звичайно, бажані були б опрацювання історії й інших українських реґіональних груп, таких, як поліщуки, бойки та гуцули. Однак з певним застереженням ці опрацювання мали б представляти історію конкретних етнічних груп у рамках загальної української історії. Читати повністю

Категорії

Нове відео