Галичина

Горлицький прорив (на р.Дунаєць) 2-5 травня 1915 року. Відступ російської армії із Західної Галичини (Лемківщини) під час Першої світової війни

Російські війська Південно-Західного фронту, що опанували карпатські проходи, погрожували виходом на рівнини Угорщини. Нависла загроза остаточного розтрощення Австро-Угорщини, розпаду імперії Габсбургів. Німецьке верховне командування вирішило випередити цю загрозу – початковий план Горлицької операції, мав важкі наслідки для всього російського фронту. “Прийшов момент, коли не можна було далі вже відкладати рішучого наступу на Сході”, – записав Фалькенгайн – начальник генерального штабу, який фактично керував сухопутними арміями. Німецькому командуванню потрібен був великий успіх на австрійській ділянці фронту. До того ж Австро-Угорщині погрожувала вступом у війну Італія, що вийшла на початку війни з Троїстого союзу. У військовому стані ситуація сприяла центральним державам. Західноевропейський фронт не викликав побоювань. Військові дії англо-французьких військ, за оцінкою німецького верховного командування, не могли вийти за рамки чисто місцеві. Політичні та стратегічні умови надавали противнику “проміжок часу” для рішучого удару. “Він міг вилитися тільки у рішучий наступ із застосуванням для цього всіх взагалі вільних коштів”.

Задумана нова операція пов’язувалася з проривом фронту між Верхньої Віслою і підніжжям Бескидів (в районі Горлиці), а не з діями проти одного або двох флангів, як це було раніше. Для проведення операції використовувалися всі можливі війська. Великі сили перекидалися з французької фронту. Австро-угорські війська, які зазнали чималих втрат в минулих боях, не могли самостійно здійснити велику операцію. Їхній моральний дух продовжував падати, особливо в частинах з чеським і південнослов’янським складом. Доводилося заздалегідь звертати увагу на те, писав начальник німецького генерального штабу, що австро-угорські війська доведеться перемішувати з німецькими частинами, а саму ударну роботу здійснювати з допомогою останніх. На південному крилі фронту біля 1-ї австро-угорської армії, між Пилицею і Віслою, розташувалася армійська група Войрша; на фронт 4-ї австро-угорської армії між Верхньої Віслою і підніжжям гір була спрямована дивізія Бессера; 3-тя австро-угорська армія в Бескидах – підкріплена сильним корпусом Марвіца; в Карпатах, на схід Мункачі, просувалася південна армія Лінзінгена, а в Буковині вела бої кавалерія Маршаля. Прорив російського фронту мала здійснити 11-а німецька армія, сформована з чотирьох корпусів (трьох німецьких, взятих із Західного фронту, і австрійського). Корпуси армії прибули з Західного фронту в район зосередження в двадцятих числах квітня. Щоб приховати перекидання військ, німецькі частини посилили бойову діяльність на Західному фронті, здійснили наступ біля Іпру, де вони вперше у великому масштабі застосували задушливі гази. Читати повністю

Консервативні русофіли (“старокурсники”) в Галичині напередодні і після Першої світової війни

Пропонуємо вашій увазі фрагмент книги львівського історика Романа Лехнюка про становище консервативних середовищ Галичини перед викликами модерної епохи початку XX століття, а саме другого розділу «У пастці традиції: галицькі русофіли» з книги «На порозі модерного світу: українські консервативні середовища в Галичині в першій половині XX cтоліття» (Львів, 2019).

Напередодні Першої світової війни

Русофільський консерватизм в Галичині опирався на три стовпи: історичну традицію “національного и культурного единства всего русскаго народа”, важливу роль Церкви й житті суспільства і етимологічний правопис  й церковносвянську мову в літургії (язичіє). Межа XIX-XX століття (так звана епоха Fin de siècle) принесла з собою  низку критичних загроз для грунтованого на таких домодерних засадах світогляду – поширення нових ідей та ідеологій (перш за все, націоналізму і соціалізму, які стрімко набирали популярність серед українського населення Галичини), демократизацію політичних процесів і перехід до масової політики. Усі разом ці чинники призвели до світоглядної кризи русофільства, що охопила всі ключові засади ідентичності та традиції. У поєднанні з організаційними труднощами, пов’язаними з творенням модерної політичної партії, це змушувало русофілів шукати відповіді на нові питання. Цей пошук характеризувався внутрішніми дискусіями, що переходили в гострі суперечності й поставив під сумнів консервативне підгрунтя русофільського світогляду.

Наростаюча криза русофільського руху і його консервативних засад поступово проявлялась на шпальтах галицької преси, де можна зауважити неодноразові заклики до активізації роботи серед селян, інтелігенції та молоді, поміж яких зростав вплив Української національно-демократичної партії і Радикальної партії. До радикалів ставлення було однозначно негативним, зважаючи на соціалістичний характер їхніх ідей, порушення консервативних засад соціального спокою та поваги до авторитету, традиції, а також антиклерикальність. Водночас з націонал-демократами русофіли намагалися укладати політичні союзи, проте прірва між двома партіями стрімко наростала – поки русофіли намагалися вирішити незвичні й не до кінця зрозумілі для них світоглядні дилеми, націонал-демократи утвердилися як провідна українська партія.

Через це русофіли вирішили укласти союз з польськими східногалицькими консерваторами («подоляками»), чиїй ідентичності й традиції суттєво загрожував модерний український націоналізм разом з його соціальною складовою (велике землевласництво). За таких умов відбувся збіг інтересів двох консервативних груп, які мали за мету ослабити модерний український рух. Пріоритети «реальної політики» переважили для русофілів основи й традицію руху і привели їх до союзу з традиційним супротивником – поляками. Адже русофіли були найдавнішим світським українським консервативних середовищем у Галичині, яке сформувалося в 1850-1860-х роках як спосіб українсько-польського розмежування і до 1880-х років залишалося найвпливовішою силою в українському русі.

Читати повністю

“Маслосоюз” – флагман українського кооперативного руху в Галичині

«Північна Італія, село з населенням 200 чоловік угорах неподалік Верони. Для цих 200 чоловік працює 3 банки, уявіть так на хвилинку! Кожен щось робить: у одного – виноградник, у другого – винзаводик, куди перший свій виноград здає, третій має ресторанчик, куди перші два кожного вечора ходять (італійці не вечеряють вдома) і п’ють тільки своє місцеве вино з винограду першого і заводу другого. Хочу підкреслити, саме вино свого реґіону, інші не визнають. От так кожен своєю працею дає працю іншому, кожен заробляє достатньо і майже всі свої заробітки витрачає у своєму ж селі» – це уривок з публікації у «Faсebook» під назвою «Українці не готові до Європи».

Автор публікації – молодий чоловік (а саме так випливає з цього тексту) рік пожив за кордоном і захоплено розповідає про те, що там бачив: у Європі шанують людину праці, кожна професія тут потрібна, розвивається культура, всі шанують прийняті порядки. Він робить висновок, що нам, українцям, ще до цього далеко. Із того всього я зрозуміла, що цей молодий чоловік походить не з Галичини і не знає нашого минулого. Мені хочеться опонувати авторові цієї статті й ще раз нагадати про галицьку довоєнну кооперацію, досвід якої може бути особливо корисний українцям, які проживають у тій хваленій Європі, особливо у Польщі, де українці опиняються в ситуації, коли треба пригадати лозунг наших дідів-прадідів: «Свій до свого по своє», кооперуватися і допомагати один одному в тих складних політичних обставинах, які тепер складаються. Як це зробити?

Читати повністю

Збірник галицких пісень і мельо­дій народних

Письмо о. Порф. Бажаньского.

Важне і дуже для нас цїнне дїло, збір галицких мельодій народних, поступи­ло вже до того, що доси окрім варіянтів списано вже 1350 народних мельодій з дов­шим або коротшим текстом, а вписуються такожь і варіянти, бо і ті мають свою окре­му вартість. Наші мельодіи народні походять з Лемківщини, Бойківщини, Гуцульщини, Покутя, Поділя, галицкого Волиня, Надднї­стрянщини, осередка Галичини, Надсянщини і др. Нема закутка в Галичинї, з котрого би бодай по кілька як не більше мельодій народних не знаходилося в нашім Збірни­ку. Рівно і число збирачїв народних ме­льодій, як мужчин так і женщин, сегодня вже поважне, і им ми в своїм часї і на своїм місци сердечну зложимо подяку.

Читати повністю

Листопадовий чин над Сяном. Назрівання. Ч.1

Коли о. Михайло Вербицький 1863 р. писав мелодію до вірша Павла Чубинського про невмирущість України і козацького духу, в цьому тексті не було згадки про срібну річку, що пливе через його малу батьківщину. Слова-заклик «Станем, браття, в бій кривавий від Сяну…» з’явилися пізніше. А вже восени 1914 р. вихідці з Надсяння в леґіоні Українських січових стрільців справді стали в бій, який продовжувався й тоді, коли гуркіт великої війни відкотився вже далеко й практично ущух. Відновився він 1 листопада 1918 р., а слова та імена, які розповідають про учасників тодішньої української революції, знайдемо в Перемишлі та інших місцевостях на берегах Сяну. Залишилося ще трохи документів і споминів, отже є про що розповідати…

Читати повністю

Лемки в діаспорі. Ч.2. Іміграція лемків до Сербії і Хорватії

У середині XVIII століття значна група русинів (руснаків) греко-католицького віросповідання з території нинішньої Словаччини (Земплинської жупи) (див. Три хвилі міграції лемків в Сербію та Хорватію) колонізувала майже пусті землі (пустари) нинішньої Воєводини в Сербії, відвойовані Австрією від османських турків і приєднані до Угорського королівства Їх центрами стали села Великий Керестур (згодом перейменоване на Руський Керестур) та Коцур. Із цих двох сіл русини розселялися в інші населені пункти Сербії (Вербас, Кула, Дюрдєво, Беркасова, Бачинці) та Хорватії (Петровці,  Міклушевці, Вуковар). Їх об’єднала і зараз об’єднує греко-католицька релігія (руська віра). Уже в 1751 р. в Руському Керестурі була заснована перша греко-католицька парафія з церквою, а через два роки (1753) і руська школа. Народнорозмовна мова воєводських русинів є сильно пословаченою лемківською говіркою, яку дехто із західнослов’янських лінгвістів вважає говіркою словацької мови. Цій говірці руснаки Воєводини (Бачки) у 1923 році заслугою уродженця Руського Керестура Гавриїла Котельника (1886-1948) дали статус літературної мови (бачвано-руська бешеда). Вона нині є однією з п’ятьох офіційних мов Воєводини. Нею видано понад 800 книг. Друкуються газети, журнали, ведуться щоденні радіо та телепередачі тощо.

Читати повністю

Спростування так званої «волоської теорії» походження лемків

Абсурдність й псевдонауковість так званої «волоської теорії» колонізації Лемківщини, тобто румунське походження лемків, сьогодні доведена і не викликає сумнівів у науковому середовищі. Друкуємо науково обґрунтоване спростування Івана Гватя, яке знаходимо у 27-му випуску Наукового збірника Музею Української культури у Свидику під назвою «Історія та культура Лемківщини».

Коли йде мова про процеси заселення Карпат, то необхідно докладніше зупинитися і над питанням тзв. волоської колонізації Лемківщини по обох боках карпатського хребта.

Читати повністю

Історія лемків. Частина 8

Продовження публікацій із серії “Історія лемків”. Читати  частина 1частина 2частина 3частина 4частина 5частина 6 і частина 7.

У результаті втрати Угорщиною незалежності та розділів Польщі вся Лемківщина опинилася в межах імперії Габсбурґів. Державний кордон, який раніше ділив її територію, перетворився тепер у внутрішню адміністративну межу провінції. Усі терени, загарбані в результаті поділів Речі Посполитої, увійшли до складу провінції з назвою Галичина і Лодомерія, столицею якої став Львів.

Читати повністю

До питання політичного русинства

Доводиться розпочати цю статтю з нагадування написаного нами ще 1995 року: етнологічна наука, і не тільки в Україні, визнає русинів Закарпаття субетнічною групою українського народу. На Закарпатті етнічне самоусвідомлення корінних жителів краю значно відставало від таких процесів у Наддніпрянській Україні, Галичині та Буковині.

Черговим підтвердженням цієї тези є різнопланові джерела та зроблені на основі їх наукового аналізу висновки авторів кандидатських дисертацій П. Федаки, Н. Греченюк, М. Кішки, захищених лише 2008 року в Ужгородському національному університеті. У згаданих дисертаціях переконливо доведено, що, поряд з іншими причинами внутрішнього й зовнішнього характеру, гальмування процесу етнічного самоусвідомлення русинів/українців краю спричинялося, не в останню чергу, політикою держав, до складу яких у різні часи входило Закарпаття. Правлячі кола цих країн воліли сприймати жителів краю рутенами, руснаками, русинами, але не українцями.

Категорії

Нове відео


Warning: file_get_contents(http://gdata.youtube.com/feeds/api/users/Beznazvy/uploads?v=2&alt=jsonc): failed to open stream: HTTP request failed! HTTP/1.0 404 Not Found in /home/lemky/public_html/wp-content/plugins/dzs-videogallery/videogallery.php on line 192

Warning: Invalid argument supplied for foreach() in /home/lemky/public_html/wp-content/plugins/dzs-videogallery/videogallery.php on line 200