Хто ми лемки

Лемки (лемаки, русини, руснаки) – найбільш західна автохтонна етнографічна група українського етносу, що здавна проживала по обидва схили Західних та Східних Карпат (Низькі або Середні Бескиди), між річками Попрадом і Данайцем на заході та Сян, Цироха і Уж на сході. Територія Лемківщини займає близько 10 000 тис. кв. м., простягається в довжині із заходу на схід близько 170 км. та в ширину з півночі на південь до 60 км.  Сьогодні вона  входить до складу трьох держав – Польщі (48%), Словаччини (41%) та України (11%).

З географічної точки зору територія Лемківщини умовно поділяється на Північну, яка сьогодні перебуває у межах Польщі, та Південну, яка перебуває у межах Словаччини. У свою чергу Північна Лемківщина також поділяється на дві частину – Східну і Західну, що має історичні передумови. Натомість Південну Лемківщину також називають Пряшівщиною (м.Пряшів).

Протягом багатьох століть ці землі знаходились під владою сусідніх держав Польщі, Чехо-Словаччини та Австро-Угорщини. Зазнаючи культурного, релігійного, соціального та економічного гніту та асиміляції лемки тим не менше, зуміли зберегти свою ідентифікацію та самобутню культуру. Вони залишалися автохтонним населенням цих земель до 1944 року, коли  в результаті масових депортацій були змушені покинути рідні землі. Останньою трагічною сторінкою в історії Лемківщини стала події акції «Вісла» 1947 року – депортація усього українського населення з терен Закерзоння.

До XIX століття для позначення етнічної групи лемків використовувалось слово «русин» – загальнопоширена єдина народна назва українського етносу. Оскільки місцеві русини-українці не використовували літературну українську мову і не мали уніфікованої писемної граматики, то у побуті вони спілкувалися мовою, яка становить основу лемківської говірки.

Першу документально зафіксовану в літературі згадку етноніма «лемко» знаходимо в 1831 році у передмові до «Граматики руської або малоруської мови в Галичині» українського філолога та письменника Йосипа Левицького. В науці існує декілька гіпотез щодо етимології етноніма «лемко», проте найбільш правдоподібно ця назва походить від загальновживаної лемками діалектної частки «лем» у значенні «лиш», «тільки».

У період Австро-Угорщини влада проводила асиміляцію лемківського населення, проти чого боролося духовенство та свідома інтелігенція. Під час Першої світової війни  серед лемків особливо загострилось давнє політичне протистояння: українофіли на східних теренах Лемківщини проголосили Команчанську республіку, яка увійшла до складу ЗУНР, тоді як москофіли на заході створили Флоринську республіку, яка мала увійти до складу Російської імперії, а згодом Чехо-Словаччини. У міжвоєнний період протистояння перейшло у релігійну площину – між греко-католиками та православними. У 1926 році прихожани греко-католицької парафії у Тиляві масово перейти до православної церкви, давши початок довготривалої конверсії, що більш відома під назвою Тилявська схизма. Паралельно у період 1934-1947 років на частині лемківських деканатів Перемишльської єпархії УГКЦ існувала так звана Апостольська Адміністрація Лемківщини, яка на пряму підпорядковувалась Ватикану.

Лемки протягом довгих століть, зберігаючи прадавні київсько-руські побутові, духовні та мовні традиції, створили водночас своєрідний культурний пласт, який є оригінальним внеском до загальної скарбниці української, а також європейської та світової культурної спадщини.

Серед визначних лемківських постатей український поет Богдан-Ігор Антонич, вчений та громадський діяч Володимир Кубійович, маляр-примітивіст зі світовим імям Епіфаній Дровняк та ікона поп-арту Енді Воргол (Андрій Вархола), автор музики національного гімну України Михайло Вербицький та композитор Дмитро Бортнянський, оперний співак Модест Менцинський, публіцист і лемкознавець Юліян Тарнович-Бескид, плеяда греко-католицьких єпископів – Йосафат Коциловський, Сильвестр та Йосиф Сембратовичі, родинні різьбярські династії Орисиків, Амбіцьких, Сухорських, Одрехівських та інші.

У результаті першої хвилі депортацій 1944-1946 років більшість депортованих лемків опинились на території сучасних західних областях України. Усім тим лемкам, яким вдалося залишитись на рідних землях довелося розділити долю свої побратимів вже у 1947 році. В результаті організованої польською владою акції «Вісла» як спроби остаточного розв’язання «українського питання» близько 150 тис. українців південного-східної Польщі були депортовані на так звані «землі одзискане», що становить західні землі сучасної Польщі. Таким чином на території Лемківщини автохтонне населення залишилось лише в її українській частині та ті поодинокі, які лемки, які зуміли повернутися на рідну землю.

В силу історичних обставин, зокрема, трудової іміграції, насильницьких депортацій, лемків переслідувала доля бути теж українською діаспорою, розселеною по різних країнах світу, серед яких США, Канада, Сербія, Хорватія.

30 коментарі до Хто ми лемки

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Категорії

Нове відео


Warning: file_get_contents(http://gdata.youtube.com/feeds/api/users/Beznazvy/uploads?v=2&alt=jsonc): failed to open stream: HTTP request failed! HTTP/1.0 404 Not Found in /home/lemky/public_html/wp-content/plugins/dzs-videogallery/videogallery.php on line 192

Warning: Invalid argument supplied for foreach() in /home/lemky/public_html/wp-content/plugins/dzs-videogallery/videogallery.php on line 200