Львів

Інтерв’ю з Терезою Кищак з села Ростайне

Кищак-Русиник Тереза, народилась 12.01.1935 року в с. Ростайне, повіт Ясло.

У віці 10 років, влітку 1944 року була разом зі сім’єю переселена на Україну. Родина складалась з батька, матері, і трьох братів (Василь, Михайло, Іван), окрім п. Терези.

 Історія переселення

Батько п. Терези був сільським війтом, жили не бідно, мало своє господарство, яке складалось з коня, корів, овець,  з 18 га. землі та 7 га. лісу.

Навесні 1945 року в селі з’явились перші представники «переселенського комітету», які почали агітувати мешканців села для переїзду на українські землі. Батько п. Терезії їхати не хотів і більшість односельчан також, тоді його на кілька днів посадили до пивниці (він був війтом, в селі його поважали і прислухались до його думки). У той час як батько був у пивниці, частина односельчан, які хотіли їхати і були підбурені агітаторами, зайшла до їхньої хати і поламала печі, частково меблі та й налякали цілу родину. На наступний день батька випустили і він сказав “….їдемо все лишаємо….нічого не будемо….руки, ноги маємо ще заробимо….а тут я не залишусь….”.

Наступного дня зібрались і поїхали до перевалочної станції у м. Ясло, це був липень 1945 року. Із собою взяли: коня, три корови, дві вівці, машинку до пряжі, креденс, шафу, ліжко, скриню (батько привіз а Америка, він був там на заробітках), прятку, посуд, одяг, постільне. По дорозі в м. Ясла, батько одну корову у місцевого поляка виміняв на швейну машинку. Так почались тяжкі скитання по Україні.

Там в м. Ясла за кілька днів їх погрузили в товарні вагони (так звані “телятники”) в Нижанковичах, змінили колії, батько зміг поміняти гроші на радянські карбованці і почалась тяжка дороги у невідомість…п. Тереза пам’ятає, що їхали дуже довго, по дорозі чи хтось помирав не пам’ятає, можливо, але дітям про це не говорили. Потяг їх привіз в Добропільський р-н, там серед степу їх висадили, і роби далі що хочеш. Батько п. Терезії, разом з іншими чоловіками пішли шукати куди їм вселятись, їх не було кілька днів, повернулись на підводах з волами і з місцевими людьми. Місцем куди переселили родину Русиників було с. Бойківна, Добропільського район (12 км від Горлівки). В це село разом з родиною Русиників переселилось було ще 5-7 родин з с. Ростайне. П. Тереза згадує, що меблі які вони привезли із собою в хати які їх поселили не вміщались, будиночки були низькими і дуже занедбаними. У цьому селі було дуже тяжко, місцеве населення жило дуже бідно, п. Терезі говорить, що для їхній людей це був шок. Поки родина там жила, до них приїжали односельчани і агітували повертатись, місцева влада почала на батька дивитись як на агітатора.

Навесні 1946 року в один із днів п. Терезія пам’ятаю що дуже швидко зібрались і виїхали родиною з с. Бойківка. Півроку родина скиталась по Україні, їхали товарними вагонами, ночували де прийшлось, немиті, часами не мали що їсти. п. Тереза пам’ятає, що в неї було довге волосся, в якому завелись воші, потім струпи і т.д. Приїхали до с. Скварява Золочівського р-ну, жили в стодолі, п. Тереза пам’ятає, що були там два місяці, мами ходила на жнива, щоб щось заробити для прожиття. Поті поїхали до Львова, у Львові мешкали на вокзалі, планували повертатись додому і їхали в напрямку кордону, приїхали до с. Бучали (Городоцький р-н), там п. Тереза сказала, що пам’ятає сім’ю Майковичів (голови товариства). Проте в с. Бучали не затримались, бо їх попередили, що шукають і вони мусіли їхати далі.

Наступним пунктом було с. Вільшаник Самбірського району, там жили в одній хаті 7 сімей, одна з яких була і п. Терези. Проживши там місяць поїхали далі в Старосамбірський район і зупинились в селі Сусідовичі, там було багато вільних хат, після того як звідти виселили поляків, це був кінець 1947 року. З 1947 року на селах створювались колгоспи і батька п. Терези обрали головою сільської ради. В тому році батько поміг зробити документи колишнім упівцям, його здали радянській владі, яка його арештувала. У 1948 році його осудили і вислали до Воркути. Сім’я змушена була втікати

Втікли до с. Михайлевичі, там два роки ночували по лісах, потім дружина брата Івана, яка була вчителькою отримала будинок і вони усі там оселились, не признавались звідки вони і що в них є батько. Старший брат пішов вчитись в торговий інститут. В Михайлевичах прожили 5 років, в 1956 році батька випустили по амністії і він повернувся до них. п. Тереза тоді вже закінчила самбірське педучилище і працювала в с. Арламівська Воля, що на Мостищині. Після повернення батька сім’я п. Терези переїхала до Миколаєва, забрав брат Михайло, який закінчив торговий інститут і отримав там роботу і будинок. Там за 9 років помер батько і там проживає до сьогодні родина п. Терези.

Розмовляв Тарас Радь

Екскурсія “Львів, місто Антонича”

B.-I._Antonych-247x342Лемки і поціновувачів лемківської культури!

Дослідник творчої спадщини поета Богдана-Ігора Антонича Данило Ільницький запрошує охочих до авторської екскурсії під назвою ”Львів, місто Антонича”.

Запрошуємо на міську прогулянку місцями Антонича у Львові – не лише, щоб побачити ту чи іншу точку, але й щоби пройнятися аурою цього міста, спробувати подивитися на нього антоничівськими очима та пройтися тими шляхами, якими, ймовірно, ходив Антонич.

Час: 12 листопада ц.р. о 14:00.

Місце зустрічі повідомляється після запису.

Деталі за цим посиланням http://vidviday.ua/product.php/product_id/1186

Інтерв’ю з Юрієм Судином з села Люблинець Старий

Юрій Судин народився у 1933 р. у с. Люблинець Старий (1 500 українців) у Любачівському повіті на Любачівщині у селянській сім’ї. У сім’ї було троє дітей – крім Юрія, також старший брат Дмитро (1928) і сестра, також жила із сім’єю баба Марія.

До війни була біда, людини не мали за що жити, землі не було. У нас також було небагато землі – 3 могри (1,5 га). Через це батько комбінував: спершу сіяв жито, а після – також сіяв ріпу, яку до осені встиг зібрати, так що виходив другий врожай.

Початок Другої світової війни

У 1939 р. прийшла війна. Пригадую як приїхали у село німці на великих вантажівках, рукави закочені. Проте вони довго не затримались, а поїхали кудись дальше, десь на Львів. Через два тижні вернулися німці і до нас прийшли росіяни, совєцькі солдати. Але ці солдати у нас в селі також не довго затримались. Через короткий час сюди знову повернулися німці. Тому від 1939 р. ми були під німецькою окупацією. Вони одразу завели свої порядки, встановили контингенти – здачі хліба, зерна, продукти, – а для бідних селян це було важко. Другою болючою проблемою став забір молоді до Німеччини на роботу. При цьому на початку 1940-го року люди ще їхали добровільно, тому що агітація зробила свою справу, але починаючи з 1942 р. почали вивозити примусово.

Читати повністю

Вічна пам’ять. На 89-му році життя померла Ганна Щерба

Сьогодні відійшла у вічність старійшина товариства “Лемківщина” і багаторічна учасниця хору “Лемковина” Ганна Омелянівна Щерба (1927-2017), якій у грудні мало виповнитись 90 років.

Парастас відбудеться 8 серпня ц.р. о 12:00 у каплиці у Львові на вул. Пекарській.

Вічна пам’ять!

* * *

Ганна Щерба народилася 18 грудня 1927 року в сім’ї заможного господаря Омеляна Щерби у чарівному селі Свіржова Руська Ясельського повіту на Лемківщині. Вона була третьою дитиною у сім’ї, у якій також були старші брати Василь та Іван. У рідному селі закінчила початкову школу, а згодом вступила в Українську вчительську семінарію у Криниці. Під час навчання брала активну участь у шкільному хорі та літературному гуртку. Встигла закінчити два курси, однак воєнні лихоліття не дозволили завершити навчання.

Читати повністю

“Маслосоюз” – флагман українського кооперативного руху в Галичині

«Північна Італія, село з населенням 200 чоловік угорах неподалік Верони. Для цих 200 чоловік працює 3 банки, уявіть так на хвилинку! Кожен щось робить: у одного – виноградник, у другого – винзаводик, куди перший свій виноград здає, третій має ресторанчик, куди перші два кожного вечора ходять (італійці не вечеряють вдома) і п’ють тільки своє місцеве вино з винограду першого і заводу другого. Хочу підкреслити, саме вино свого реґіону, інші не визнають. От так кожен своєю працею дає працю іншому, кожен заробляє достатньо і майже всі свої заробітки витрачає у своєму ж селі» – це уривок з публікації у «Faсebook» під назвою «Українці не готові до Європи».

Автор публікації – молодий чоловік (а саме так випливає з цього тексту) рік пожив за кордоном і захоплено розповідає про те, що там бачив: у Європі шанують людину праці, кожна професія тут потрібна, розвивається культура, всі шанують прийняті порядки. Він робить висновок, що нам, українцям, ще до цього далеко. Із того всього я зрозуміла, що цей молодий чоловік походить не з Галичини і не знає нашого минулого. Мені хочеться опонувати авторові цієї статті й ще раз нагадати про галицьку довоєнну кооперацію, досвід якої може бути особливо корисний українцям, які проживають у тій хваленій Європі, особливо у Польщі, де українці опиняються в ситуації, коли треба пригадати лозунг наших дідів-прадідів: «Свій до свого по своє», кооперуватися і допомагати один одному в тих складних політичних обставинах, які тепер складаються. Як це зробити?

Читати повністю

Відбулася VII Лемківська Ватра на Закарпатті і засідання Колегії ВУТЛ у Перечині

16 липня 2017 р. у с. Ворочево у Перечинському районі Закарпатської області відбувся VII Закарпатський обласний фестиваль «Лемківська Ватра». При цій нагоді також було проведено чергове засідання колегії Всеукраїнського товариства «Лемківщина».

Сьомий раз поспіль на Закарпатті відбувся обласний фестиваль лемківської культури, який розпочав естафету Лемківських Ватр 2017 року в Україні. Цього року він вперше відбувався у селі Верочево, який доти локалізувався у Кострина (2011-2015) та Перечині (2016). Організатором фестивалю виступили Всеукраїнське товариство «Лемківщина» разом із Закарпатською обласною державною адміністрацією, Закарпатською обласною радою, Перечинською РДА, Перечинською районною радою і Перечинською об’єднаною територіальною громадою.

IMG_20170717_0001

Читати повністю

Інтерв’ю з Катериною Петрушко (Шпак) з села Стежниця

Катерина Антонівна Петрушко, з родини Шпак, народилась 18 лютого 1932 року у с. Стежниця біля Балигрода на Лемківщині в заможній селянській родині. За люб’язної згоди пані Катерини мені вдалося записати з нею інтерв’ю в рамках збору спогадів лемків-старожилів.

Розкажіть про своє дитинство, свою родину і життя у селі перед Другою світовою війною

У нас було 60 моргів поля, 2 га лісу, 2 га сінокосів. Була дуже велике господарство: молотарка, млинок, січкарня, кират (кінний привід – Ред.), багато возів – для копання картоплі, для збирання зерна, сани, повна кошара овець, пара коней для виїзду.

Мій дідо Іван чотири рази був в Америці. Він міг вранці разом з пастухом вигнати худобу на пасовисько, а ввечері вже не повернутися додому. Якщо в коморі не було капелюха з п’юрком, гуньки, шкіряної торби і широкого пояса значить дідо поїхав на заробітки. У цей час в Америці жив його рідний найстарший брат, який був фабрикантом і мав різні інструменти. Через це дідо, коли повертався додому, то привозив з собою рашпілі, пилки, геблики, копита (до взуття), молотки, обценьки та різні ніші інструменти. На зароблені гроші він купував землю, а тому у нас було багато поля і лісу.

Читати повністю

Програма VI Конгресу СФУЛО 24-26 серпня 2017 р. у Львові

logo
24-26 серпня ц.р. у Львові у часі святкування Дня незалежності України та проведення III Львівського обласного фестивалю лемківської культури “Гомін Лемківщини” відбудеться VI Конгрес Світової Федерації Українських Лемківських Об’єднань. Цьогоріч Конгрес відбуватиметься під знаком 70-ї річниці сумнозвісної Акції «Вісла» (1947 р.) – кульмінації депортації українців з етнічних земель у Польщі, передусім із Лемківщини.
СФУЛО – міжнародна неурядова організація, яка об’єднує українські лемківські організації України, США, Канади, Польщі, Словаччини, Сербії і Хорватії. Раз у п’ять років організація проводить Конгрес  для переобрання керівного складу – Голови та Президії.

24-26 березня IX Всеукраїнський конкурс-фестиваль “Лемківська писанка”

IMG_6109-890x39524-26 березня у Львові відбувся вже традиційний Всеукраїнський фестиваль-конкурс “Лемківська писанка”. Одинадцятий за ліком фестиваль тривав три дні і об’єднав Український Католицький Університет, Дитячу школу народних мистецтв та Музей народної архітектури та побуту  ім. Климентія Шептицького.

Організаторами цьогорічної “Лемківської писанки” виступили Львівська обласна організація ВУТ “Лемківщина”, Фундація дослідження Лемківщини, Дитяча школа народних мистецтв, Сихівська районна адміністрація Львівської міської ради і Український Католицький Університет. Читати повністю

Переобрано Голову та обрано новий склад Правління ЛОО ВУТ “Лемківщина”

18 березня 2017 р. у залі Львівського етнографічного музею у Львові відбулася Звітно-виборна конференція Львівської обласної організації Всеукраїнського товариства “Лемківщина”. Участь у конференції взяло 59 делегатів з усіх осередків у Львівській області.

У порядку денному конференції були наступні питання:

1. Звіт Голови і Правління ЛОО ВУТ “Лемківщина”

2. Звіт Контрольно-ревізійної комісії ЛОО ВУТ “Лемківщина”

3. Обрання нового Голови та нового складу Правління ЛОО ВУТ “Лемківщина”

4. Обрання делегатів від ЛОО ВУТ “Лемківщина” на VI Конгрес СФУЛО

5. Різне.

Читати повністю

Категорії

Нове відео