Деукраїнізація Сяніцького повіту. Перша частина
9 вересня минає 77 років від часу підписання договору між урядом УРСР і маріонетковим Польським комітетом національного визволення про обмін населенням. В результаті близько пів мільйона українців Закерзоння були змушені назавжди покинути рідні домівки. Сяніцький повіт був одним з тих, звідки у 1944—1946 роках до радянської України було депортовано 70% усього українського населення.
Пропонована історична розвідка є спробою стисло описати процес депортації українського населення із Сяніцького повіту до УРСР, слідуючи хронології та логіці її виконавців. У зв’язку з тим, що декларований задум добровільного виселення принципово розходився із практикою примусової депортації, її перебіг супроводжувався неодноразовими переглядами графіків, розрахунків і методів, що було причиною пануючого хаосу, а також суттєво ускладнювався активними та пасивним спротивом українського населення.
ПЕРША ЧАСТИНА
Сяніцький повіт є одним із сімнадцяти повітів так званого Закерзоння і сьогодні входить до складу Підкарпатського воєводства Республіки Польща. У теперішньому вигляді він був утворений у 1999 році і має 95 тис. мешканців, з виразним домінуванням польського населення. Проте перед Другою світовою війною Сяніччина мала не лише відмінний адміністративно-територіальний поділ, а й кардинально інший національний, етнічний та конфесійний склад. Українці становили виразну більшість усього населення повіту, поки їх не депортували у 1944—1947 роках. Таким чином в результаті деукраїнізації повіт втратив свій традиційний руський та східнохристиянський характер, який формувався тут від часів високого середньовіччя. Український всесвіт Сяніччини спіткала така ж сама доля, як і Любачівщину (про це див. “Деукраїнізація Любачівщини” та “Деукраїнізація Любачівщини: акція «Вісла»“). Сьогодні про нього нагадує значний культурний спадок, переважно сакральної архітектури, а також невеликі громади автохтонного українського населення, які залишились у Сяніцькому повіті.
Інтерактивна google-Карта сіл і міст Лемківщини
Нова інтернет-мапа «LemkoLand. beta 2.0» (goo.gl/bto3q1) об’єднує села й міста найзахіднішої української етнографічної групи – лемків. У сучасних кордонах карта охоплює три країни проживання лемків – Словаччину, Польщу й Україну (Закарпаття).
Творцями інтерактивнохї карти виступили учасники МГО «Молода Лемківщина». “Раніше, якщо ви хотіли дізнатися про приналежність села чи міста до Лемківщини, треба було розглядати різноманітні друковані карти, шукати інформацію в десятках джерел. Це займало справді багато часу. Відтепер кожен охочий може ввести назву в пошуку на нашій мапі. І якщо населений пункт є в межах Лемківщини – його значок буде темно-червоним”, – розповідає Тарас Радь, координатор проекту й керівник секції культури “Молодої Лемківщини”.
Керівник Центру Пограниччя й активіст “Молодої Лемківщини” Тарас Радь відзначає, що також важливим є факт створення майданчику для віртуального знайомства лемків, візуалізація географії і топоніміки Лемківщини, а при нагоді пошук однофамільців або родини.
Для багатьох сіл і міст у «LemkoLand. beta 2.0» наведено короткі факти про їхню історію, унікальність, подекуди є фотографії, а також посилання на тексти у Вікіпедії чи інших джерелах українською, польською, а інколи англійською чи словацькою мовами.
У Тернополі освятили лемківську церкву
9 червня 2016 року у Тернополі відбулося освячення церкви Вознесіння Господнього УГКЦ. Святиня розташована поблизу економічного університету за адресою м. Тернопіль, вул. Львівська, 13/
Дерев’яна церква Вознесіння Господнього побудована за зразком храмів Лемківщини ХІХ ст. Неподалік храму споруджена сцена для виступів, тож від сьогодні «Лемківський кермеш» планують зробити традиційним.
Участь у святі взяли понад півтисячі людей. На захід приїхали учасники товариства «Лемківщина» із різних куточків України. Читати повністю
Карта
Карта Лемківщини. Оранжевою лінією позначено кордон між Польщею (48%), Словаччиною (41%) та Україною (11%), у межах яких знаходиться територія Лемківщини. Розроблена спільно Львівським товариством “Лемківщина” та Географічною комісією Наукового товариства імені Т.Шевченка. Львів – 2002. Автор – Іван Ровенчак, консультант – Марія Старчак-Вавричин, компютерне опрацювання – Юрій Гонек, Степан Ямелинець.
Етнографічна карта південнозахідної України (Галичини) 1939. Вісбаден – 1981. Автор – Володимир Кубійович. Червоним кольором позначено українське населення, синім – польське, жовтим – єврейське. Східна Лемківщина знаходиться у лівій частині карти перед межею переважно польських поселень. Західна Лемківщина винесена в окремий додаток у нижній частині карти. 
Етнографічні групи українців Східних Карпат станом до 1946 року. За виданням: Павла Чучка. Прізвища закарпатських українців. – Львів: Світ, 2005. – 701 с.
Карта Лемківщини, на якій нанесено сучасні адміністративно-територіальні одиниці Польщі (повіти і гміни). Голубим кольором позначено Північну Лемківщину, а світло-зеленим – Південну Лемківщину (Пряшівщину). Червона лінія позначає кордон між Польщею та Словаччиною.
Етнографічні групи Східних Карпат до 1947 року. Авторство Я.Чайковського. Музей народної архітектури і побуту в Сяніку (Польща). Лемки позначені світлим коричневим кольором.
Карта, де живуть лемки. Спрощено нанесено більшість населених пунктів Північної Лемківщини у межах сучасної території Польщі.
Етнографічні межі Північної Лемківщини. 1936. Межа розмежування між поляками та лемками-українцями.
Етнографічні групи Низьких Бескидів – лемки, бойки, долиняни і погоряни (передгірці). Перші три етнографічні групи відносяться до українського етносу, а остання – до польського. Карта Музею народної архітектури і побуту у Сяноці (Польща).
Карта меж поселення лемків поруч із суміжними етнографічними групами бойків, долинян, погорян, сандецькі ляхи. Автор – Яцек Цєшлевіч. На основі даних Романа Рейнфусса (Reinfuss R., 1990)
Лемківщина у складі Закерзоння. Позначена жовтим кольором.
Карта нарічь і говорів української мови. 2005. Лемківська говірка позначена червоними ромбами.
Останні коментарі