Останні коментарі

ПСВ

Спогади Івана Вархоляка: про родину і Вороблик Королівський. Частина перша

Публікуємо спогади Івана Вархоляка (20.03.1926 – 15.03.2008), які нам надіслав його онук Тарас Вархоляк. Тут історія кількох поколінь родини Вархоляків з Вороблика Королівського, що неподалік Риманова та Коросна. Ми скоротили текст, проте зберегли мову оригіналу спогадів, щоб передати дух часу та переживання самого автора.

Вархоляк Іван Павлович  народився 20 березня 1926 року на Лемківщині в селі Вороблик Королівський Риманівської гміни Кросненського повіту, нині – Польща.

Отримав чотирирічну освіту початкової школи у Польщі. Пережив Другу світову війну (був серед робітників у складі дивізії “Галичина”). Депортований з мамою, братом, бабцею і дідом у село Ушня Золочівський район Львівську область.

Читати повністю

Історія села Ростока (Розтока) Мала. Частина друга

Продовження статті про село Ростока Мала, що знаходиться на крайніх західних рубежах Лемківщини, яку підготував його уродженець доцент Хмельницького національного університету Марко Заверач.

Ця стаття входить до публікацій із серії “Історія сіл Лемківщини”, в якій нараховуються статті про 29 лемківських сіл серед яких Репедь, Щавне, Полонна (також тут), Ославиця, Дошно, Вілька (також тут), Кальниця, Криниця, Поляни, Мшана, Святкова Велика, Святкова Мала, Свіржова Руська, Туринське, Котань, Крампна, Радоцина, Стежниця, Тилич, Жерниця, Шляхтова, Дунаєць і Щавниця, П’єніни і Лісний потік, Лабова, Руський Керестур (Сербія), Балутянка, Завадка Риманівська.

***

У Польщі мешканців села реєстрували по номерах домів. Ця норма існує до теперішнього часу. Використовуючи номер дому як вказівник є можливість прослідкувати виникнення та розвиток тої чи іншої родини (роду), що є важливим при побудові генеалогічного дерева.

Читати повністю

Між святим і сатаною? Націоналізм Дмитра Донцова на тлі модерної думки Романа Дмовського

Розмова з істориком Романом ВИСОЦЬКИМ, автором книжки «У колі інтегрального націоналізму. Чинний націоналізм Дмитра Донцова на тлі модерної думки Романа Дмовського»

Богдан ГУК: Герої Твоєї книжки за життя – ідейні вороги, а по їхній смерті Ти як історик зробив з ними те, чого вони – Дмитро Донцов і Роман Дмовський – не побачили б у найгірших снах.

Роман ВИСОЦЬКИЙ: Зіставлення представників будь-якої політичної думки, на перший погляд, не мусить бути логічне. А коли це дві подібні особи з ідентичної течії, то практично нічого не досягаєш. Часто порівнюють Сталіна і Гітлера, але це не є повністю паралельні біографії, як і у випадку Донцова та Дмовського, у яких – різниця років народження і смерті. Цікаве тільки те, що Сталін з Гітлером жили паралельно стільки ж, скільки герої моєї книжки, тобто 56 років.

Читати повністю

Біженство із Закерзоння – закінчення драми

У межах Галичини «добровільні» біженці, гнані страхом перед австро-угорськими і німецькими арміями, які наступали, були тільки частиною осіб, переміщених у Російську імперію. Pосійська окупаційна влада намагалася виловлювати й відправляти на заслання у східні губернії провідних галицьких українців («мазепинців»).

Арешти й виселення, які проводили як військова жандармерія, так і новоорганізована цивільна адміністрація губернського і повітового рівня, осягли чималий масштаб. Хоч немає загальних даних, то знаємо, що лише через київські тюрми пройшло більше як 12 тис. засланців. Іншою, «елітною», категорією примусових переселенців були заручники, тобто не самі українці, але й поляки та євреї. У групі «військових заручників міста Львова», у червні 1915 р. вивезених до Києва, опинилися також уродженець Ришкової Волі коло Ярослава, журналіст та піонер кооперації Кость Паньківський (помер тут у листопаді 1915 р. від запалення легенів) та уродженець Перемишля, адвокат Степан Федак (пізніше член уряду ЗУНР).

Читати повністю

Біженство з Лемківщини в роки Першої світової війни

Біженство українців з південної Холмщини влітку 1914 р. мало ще обмежений місцевий характер. Набагато масштабнішим було біженство з Галичини, яку завойовувала російська армія, і воно мало, звісно, західний напрямок. Але навесні 1915 р. почалося й біженство на схід – у Російську імперію, яке захопило, передовсім, Лемківщину, куди бої перенеслися під час тривання «стаціонарної» облоги Перемиської фортеці. Читати повністю

Із записника лемка. Лемківщина у роки Першої світової війни

Друкуємо статтю Франца Коковського “Із записника лемка” про визвольну боротьбу на Лемківщині у роки Першої світової війни, яку він написав на основі  спогадів стільця УГА Онуфрія Чури. Вийшла друком у журналі “Літопис Червоної Калини” (1934, Ч.7-8) у Львові.

I.

Про те, що також і Лемківщина брала участь у нашій визвольній боротьбі в 19181 і 1919 роках, знає мало хто. В ці горячі часи ціла наша увага була спрямована на Львів та на територію на схід  Сяну, а тим, що діялось за Сяном, мало хто цікавився. Наші верхи махнули відразу рукою на територію поза Сяном, а був час, що делегатам зі Сяніччини, що приїхали до Стрия прохати підмоги та інструкцій, відповів тодішній комендант стрийської округи, от.Гр. Коссак, щоби Сяніччина та Лемківщина, боронилися до часу, поки там не прийдуть… чехи, а як підмогу казав їм видати… два кріси. Свідки цеї «історичної» розмови живуть до нині.

Читати повністю

Одна картина. З історії сіл Височани та Кожушне

Друкуємо уривок із праці Франца Коковського «Визвольні рухи на Лемківщині», який був опублікований у журналі “Літопис Червоної Калини” (1935, Ч.5) в оригінальній версії.

I.

Височани враз із присілком Кожушне – це невелике село сяніцького повіту. Числять вони разом понад 600 душ, а належать до парохії в Полонній. Ці села лежать майже при самому залізничному шляху Загір’я – Лупків, до залізничної станції Щавне – Куляшне з Височан усього 4 км., а до станції Мокре 3 км.

Тепер село враз із присілком занедбане та опущене, нема там людини, що вміла би селян освідомити та повести.

Читати повністю

Лемківщина у роки Першої світової війни

Передруковуємо статтю о.Зиновія Флюнта (з містечка Граб) під назвою “Визвольний відгомін на Лемківщині”, яка вийшла друком у журналі “Літопис Червоної Калини” (1930, Ч.VII-VIII)  у Львові. Стиль збережено згідно з оригіналом.

Лемківщина, цей гарний куток української землі, була перед війною так затуманена москофільством, що здавалося, що вона зовсім пропала для української ідеї. Виховувана від довгих літ ріжними агітаторами в москофільському дусі, усі надії своєї незавидної долі покладала на могучу Росію. Українці були на Лемківщині дуже слабо зорганізовані, тому й мали малий вплив на людей. Як де й вони старалися поширити свої часописи та книжки, противники усе знайшли спосіб спараліжувати їх вплив. Притім не перебирали протвники в середниках і впоювали в несвідомий народ таку шалену ненависть не лише до української ідеї, але й до самої назви «Україна», що народ по нинішній день не може отрястися від цього дурману!

Читати повністю

Перша світова війна на Лемківщині

У серпні 1914 р. Австро-Угорщина і царська Росія опинилися у стані війни. Це був фраґмент великого конфлікту, який в історію увійшов як Перша світова війна. Австро-Угорщина вела війну в союзі з Німеччиною, а Росія була союзником Англії і Франції.

Одна з причин початку воєнних дій – це боротьба за українське населення Галичини та Угорської Русі. Нічого дивного, що російський наступ на першому етапі війни був скерований саме в напрямку Галичини. Метою царської армії було прорватися через Карпати на територію Угорського Королівства, змусити Угорщину капітулювати і тим самим спричинити розпад цієї держави. Оскільки серед слов’янських народів, поневолених Угорщиною, російська держава мала популярність, вона б отримала тоді домінуючу позицію в цій частині Європи. Читати повністю

Українсько-польське пограниччя: Закерзоння та Східні Креси. Частина 1

У статті розглядається питання прикордоння та сусідства українців та поляків. Перша її частина присвячена короткому історичному екскурсу формування українсько-польського кордону. У другій розглянуто факт втрачених українських та польських земель по західну та східну сторону від спільного кордону, так званого Закерзоння та Східний Кресів.

Українсько-польський кордон: лінія Керзона

Границю між українцями та поляками творили за княжих часів великі праліси над Вислоком, долішнім Сяном і Вепром. У XIII ст. політична та етнографічна межа між Польщею і Галицько-Волинським князівством проходила дещо на захід від лінії Коросно (Кросно) – Ряшів – Крешів – Білгорай – Пугачів – Паргів – Дорогичин. Коли у XII-XV ст. давні ліси повирубували, кордон втратила свій природний характер і населення почало пересуватись то в один, то в інший бік. А проте, така етнографічна межа залишалася без значних змін аж до XIX ст. Перед XIX ст. українці зазнали втрати в частині Галичини, де українські етнографічні межі пересунулись з лінії Вислока на лінію Сяну. Протягом XIX ст. великих втрат зазнали українці також на Холмщині і Підляшші. Місцеві українці були колись греко-католиками. Проте коли царський уряд у 1870-х роках насильно скасував тут унію, холмщаки і підляшуки повернулися на православ’я тільки формально. Багато з них прийняли римо-католицький обряд і полонізувалися. З цієї причини етнографічна межа пересунулась тут до сучасної території України, а весь терен аж до Бугу так сильно попересівали польські острови, що східна Холмщина та Підляшшя на захід від Бугу належать до мішаної, а не суцільної української території. [5, с.8-9] Читати повністю

Категорії

Нове відео