Історія

Вийшов український переклад книги “Паннонське чудовисько” про життя української діаспори – бачванських русинів у Сербії

Нещодавно у видавництві “Апріорі” вийшло українське видання роману “Паннонське чудовисько” (Львів, 2021, 288 сторінок), який через спогади автора описує життя найдавнішої української діаспори – бачванських русинів, у далекій Воєводині, що на півночі Сербії, у роки Другої світової війни та Югославської війни у 1990-х роках. Автор книги русин-українець Микола Шанта, а перекладач – Андрій Любка.

У романі подано панорамну картину життя цієї спільноти в бурхливому ХХ столітті; через призму русинської громади читач має змогу побачити історичне тло воєн на Балканах та поставити перед собою віковічні питання про людську гідність і мораль, про долю особистості, яка не з власної волі опинилася поміж двох вогнів ворогуючих націоналізмів.

Читати повністю

Вийшла книга “Українські жертви Холмщини та південного Підляшшя у 1939–1944 рр”

Під час Львівського форуму видавців 17 вересня було перезнтовано книгу “Українські жертви Холмщини та південного Підляшшя у 1939–1944 рр. Люблинський дистрикт Генеральної Губернії” (2021, в-тво УКУ, 720 сторінок), упорядниками якої є проф. Ігор Галагіда і Мирослав Іваник. Це перший том із чотирьохтомної серії запланованих видань “Жертви польсько-українського протистояння у 1939-1947 роках”, які мають на меті зібрати списки українських військових та цивільних жертв у протистояння з поляками у роки Другої світової війни.

У виданні подано списки українських жертв серед населення Люблинського дистрикту Генеральної Губернії, територія якого в 1939–1944 рр. у загальних обрисах охоплювала землі історичної Холмщини та південного Підляшшя. На основі вивчення великого документального матеріалу в архівах Канади, Польщі й України, а також аналізу основного корпусу наукової літератури, споминів і свідчень, автори встановили максимально повний, який можливий, з огляду на нинішній стан вивчення теми, іменний перелік жертв.

Читати повністю

Презентація путівника “Стежками предків: Сяніцький повіт” у Львові

У п’ятницю, 24 вересня 2021 року у Львові у Центрі Шептицького Українського католицького університету (адреса вул. Стрийська, 29А) відбудеться презентація туристичного путівника “Стежками предків: Сяніцький повіт”. Початок о 18:30

Презентуватимуть путівник команда проєкту і учасники експедиції:

  • Роман Стрехалюк – керівник проєкту “Стежками предків”
  • Оля Свідзинська – авторка текстів 
  • Тарас Радь – науковий редактор путівника, автор текстів
  • Христина Дубницька – голова МГО “Вирій”
  • Ігор Губіліт – директор туроператора “Відвідай”

Презентації планують провести також у Києві, Перемишлі і Сяноці (Польща).

Читати повністю

Звернення лемків з ґміни Команча до вищого керівництва Польської Народної Республіки з проханням звільнити їх від депортації до УРСР 1945 року

Публікуємо звернення мешканців та керівництва ґміни Команча до вищого політичного керівництва Польської Народної Республіки у Варшаві та Ряшеві з проханням звільнити їх від депортації до УРСР, намагаючись переконати його у своїй лояльності до держави та її громадян. Його підготували солтиси і парафіяльне управління Команчі, Радошиць, Явірника, Ославиці та Прелук, яких підтримала Ґмінна Рада Народова (депутати місцевої ради) і війт ґміни Команча. Звернення готували з 15 по 17 вересня 1945 року і було отримано Ряшівським воєводським управлінням 18 вересня. Ми знаємо його зміст завдяки оригіналу в рукописному вигляді, яке збереглося в архіві: Aрхів MBCiA РП, фонд MAP 304, арк. 92-93

***

Рукописний оригінал звернення мешканців гміни Команча, який зберігася в архіві

Читати повністю

Деукраїнізація Сяніцького повіту. Друга частина

9 вересня минає 77 років від часу підписання договору між урядом УРСР і маріонетковим Польським комітетом національного визволення про обмін населенням. В результаті близько пів мільйона українців Закерзоння були змушені назавжди покинути рідні домівки. Сяніцький повіт був одним з тих, звідки у 1944—1946 роках до радянської України було депортовано 70% усього українського населення. Друга частина дослідження про історію деукраїнізації Сяніччини. (Першу частину статті читати тут)

Протидія депортації

Тим часом згідно з розпорядженням провідника Закерзонського Краю Ярослава Старуха від 9 вересня 1945 року під назвою «Наказ усім командирам відділів УПА, боївок та інших збройних частин на терені ВО-6» підпіллю було дано інструкції і завдання усіма силами перешкодити виселенню українського населення до УРСР. Керівники підрозділів мали провести розвідку для з’ясування актуальної ситуації з депортацією. Дозволялося вступати у відкриті сутички з представниками переселенчих комісій і усіма, хто заохочує до виселення, спалювати залишені господарства українців, щоб у них не могли оселитися поляки.

Читати повністю

Деукраїнізація Сяніцького повіту. Перша частина

9 вересня минає 77 років від часу підписання договору між урядом УРСР і маріонетковим Польським комітетом національного визволення про обмін населенням. В результаті близько пів мільйона українців Закерзоння були змушені назавжди покинути рідні домівки. Сяніцький повіт був одним з тих, звідки у 1944—1946 роках до радянської України було депортовано 70% усього українського населення.

Пропонована історична розвідка є спробою стисло описати процес депортації українського населення із Сяніцького повіту до УРСР, слідуючи хронології та логіці її виконавців. У зв’язку з тим, що декларований задум добровільного виселення принципово розходився із практикою примусової депортації, її перебіг супроводжувався неодноразовими переглядами графіків, розрахунків і методів, що було причиною пануючого хаосу, а також суттєво ускладнювався активними та пасивним спротивом українського населення.

ПЕРША ЧАСТИНА

Сяніцький повіт є одним із сімнадцяти повітів так званого Закерзоння і сьогодні входить до складу Підкарпатського воєводства Республіки Польща. У теперішньому вигляді він був утворений у 1999 році і має 95 тис. мешканців, з виразним домінуванням польського населення. Проте перед Другою світовою війною Сяніччина мала не лише відмінний адміністративно-територіальний поділ, а й кардинально інший національний, етнічний та конфесійний склад. Українці становили виразну більшість усього населення повіту, поки їх не депортували у 1944—1947 роках. Таким чином в результаті деукраїнізації повіт втратив свій традиційний руський та східнохристиянський характер, який формувався тут від часів високого середньовіччя. Український всесвіт Сяніччини спіткала така ж сама доля, як і Любачівщину (про це див. “Деукраїнізація Любачівщини” та “Деукраїнізація Любачівщини: акція «Вісла»“). Сьогодні про нього нагадує значний культурний спадок, переважно сакральної архітектури, а також невеликі громади автохтонного українського населення, які залишились у Сяніцькому повіті.

Читати повністю

Команецька республіка. Державний вибір Лемківщини в 1918 році

Україна готується до відзначення 30-ліття своєї незалежності. В минулому у нас було багато спроб побудови державності, деякі з них досі залишаються малознаними. Пропонуємо читачам поглянути на один епізод державотворення українців відразу по завершенні Першої світової війни. Він стосувався невеликої української території — східної Лемківщини, що сьогодні становить Сяніцький повіт Республіки Польща

19 жовтня 1918 року Українська Народна Рада, визначаючи право націй на самовизначення, проголосила: “Вся українська етнічна область в Австро-Угорщині, а саме: Східна Галичина з прикордонною лінією по ріці Сян, включно з Лемківщиною, північно-західною Буковиною з містами Чернівці, Сторожинець та Серет, і українське пасмо північно-східної Угорщини становлять єдине українське територіальне ціле”. У зв’язку з тим, що в Сяноці було розташоване польське військо, було вирішено про створення повітової УНРади Сяніцького повіту у Великому Вислоці, який став центром національно-визвольної боротьби на Лемківщині.

4 листопада 1918 року у приміщенні школи села Вислік Долішній оголосили збори, в яких взяло участь 70 делегатів з 33 навколишніх сіл. Було ухвалено організувати Повітову Українську Національну Раду для Сяніцького повіту. Головою Ради збори обрали о. Пантелеймона Шпильку. Керівником Українського повітового комітету був призначений Гриць Судомир. На керівника комісаріату був покладений обов’язок створення по селах громадських рад, які присягали на вірність Українській Державі. Повітові ради займалися організацією українських шкіл. Суддя Іван Куціла полагоджував усі судові справи від імені ЗУНР.

Ввечері 23 січня 1919 року польська армія захопили Великий Вислік, а вранці 24 січня 1919 — Команчу, що стало останнім днем самостійного існування Висліцько-Команецької Республіки. Виникнувши самостійно 4 листопада 1918 року, але не маючи безпосереднього зв’язку та підтримки з Центральним Урядом ЗУНР і українською армією, вона проіснувала неповних три місяці. Читати повністю

Стежками предків: експедиція з метою підготовки туристичного путівника українськими місцями Сяніцького повіту

Стежками предків

Цьогоріч в червні відбулася друга в своєму роді пошукова експедиція “Стежками предків”, основна мета якої — фіксація культурної спадщини українців, які до середини ХХ століття проживали на теренах сучасної південно-східної Польщі.

14-20 червня львівяни, учасники експедиції, відвідали Сяніцький повіт, де за 7 днів зробили фото та відеофіксацію близько 100 існуючих та неіснуючих сіл для того, щоб згодом сформувати популярний путівник для туристів та краєзнавців.

Історія, що залишила по собі багато смутку, також залишила багато пам’яток архітектури та мистецтва, які молоді дослідники з громадської організації “Вирій” планують популяризувати в Україні. Результатом експедиції буде видання друкованого та онлайн путівника теренами Сяніцького повіту та апробація культурно-пізнавального маршруту для гідів та екскурсоводів з Львівщини. Читати повністю

Трейлер документального фільму “Депортація 44-46”

Депортація 44-46

Фільм присвячений примусовому виселенню понад 480 тисяч українців із територій, які розташовані в сучасній південно-східній Польщі: Холмщина, Надсяння, Підляшшя та Лемківщина

Картина структурно поділена на 4 частини, відповідно до кількості етапів депортації. Кожна із частин містить історичні факти про період 1944-1946 років – із документами, картами, фото, газетами та хронікою. Синхронно з історичною документальною оповіддю розгортається ігровий сюжет із допитом “переселенки” в кабінеті КДБ через 20 років після закінчення депортації, за звинуваченням у розповсюдженні неправдивої інформації про примусову сутність переселення.

Читати повністю

Горлицький прорив (на р.Дунаєць) 2-5 травня 1915 року. Відступ російської армії із Західної Галичини (Лемківщини) під час Першої світової війни

Російські війська Південно-Західного фронту, що опанували карпатські проходи, погрожували виходом на рівнини Угорщини. Нависла загроза остаточного розтрощення Австро-Угорщини, розпаду імперії Габсбургів. Німецьке верховне командування вирішило випередити цю загрозу – початковий план Горлицької операції, мав важкі наслідки для всього російського фронту. “Прийшов момент, коли не можна було далі вже відкладати рішучого наступу на Сході”, – записав Фалькенгайн – начальник генерального штабу, який фактично керував сухопутними арміями. Німецькому командуванню потрібен був великий успіх на австрійській ділянці фронту. До того ж Австро-Угорщині погрожувала вступом у війну Італія, що вийшла на початку війни з Троїстого союзу. У військовому стані ситуація сприяла центральним державам. Західноевропейський фронт не викликав побоювань. Військові дії англо-французьких військ, за оцінкою німецького верховного командування, не могли вийти за рамки чисто місцеві. Політичні та стратегічні умови надавали противнику “проміжок часу” для рішучого удару. “Він міг вилитися тільки у рішучий наступ із застосуванням для цього всіх взагалі вільних коштів”.

Задумана нова операція пов’язувалася з проривом фронту між Верхньої Віслою і підніжжям Бескидів (в районі Горлиці), а не з діями проти одного або двох флангів, як це було раніше. Для проведення операції використовувалися всі можливі війська. Великі сили перекидалися з французької фронту. Австро-угорські війська, які зазнали чималих втрат в минулих боях, не могли самостійно здійснити велику операцію. Їхній моральний дух продовжував падати, особливо в частинах з чеським і південнослов’янським складом. Доводилося заздалегідь звертати увагу на те, писав начальник німецького генерального штабу, що австро-угорські війська доведеться перемішувати з німецькими частинами, а саму ударну роботу здійснювати з допомогою останніх. На південному крилі фронту біля 1-ї австро-угорської армії, між Пилицею і Віслою, розташувалася армійська група Войрша; на фронт 4-ї австро-угорської армії між Верхньої Віслою і підніжжям гір була спрямована дивізія Бессера; 3-тя австро-угорська армія в Бескидах – підкріплена сильним корпусом Марвіца; в Карпатах, на схід Мункачі, просувалася південна армія Лінзінгена, а в Буковині вела бої кавалерія Маршаля. Прорив російського фронту мала здійснити 11-а німецька армія, сформована з чотирьох корпусів (трьох німецьких, взятих із Західного фронту, і австрійського). Корпуси армії прибули з Західного фронту в район зосередження в двадцятих числах квітня. Щоб приховати перекидання військ, німецькі частини посилили бойову діяльність на Західному фронті, здійснили наступ біля Іпру, де вони вперше у великому масштабі застосували задушливі гази. Читати повністю

Категорії

Нове відео


Warning: file_get_contents(http://gdata.youtube.com/feeds/api/users/Beznazvy/uploads?v=2&alt=jsonc): failed to open stream: HTTP request failed! HTTP/1.0 404 Not Found in /home/lemky/public_html/wp-content/plugins/dzs-videogallery/videogallery.php on line 192

Warning: Invalid argument supplied for foreach() in /home/lemky/public_html/wp-content/plugins/dzs-videogallery/videogallery.php on line 200