Лемки

6 липня на Янівському цвинтарі у Львові відбудуться поминальні заходи на могилі Б.-І.Антонича

У п’ятницю, 6 липня на Янівському кладовищі (поле №4) на могилі Богдана Ігора Антонича (1909-1937), відбудуться поминальні заходи у часі 81-річниці від смерті Поета. Відбудеться панахида і покладання квітів.

Початок о 13:00

36511083_2250716718288519_8580706365138272256_n

Пройдуся стежками рідного села Стежниця. Спогади Катерини Петрушко (Шпак)

Минають дні, минають роки, а часом так хочеться бодай, хоч трошки повернутися назад, у дитинство. Тому повертаємось у спогадах, у тому що зберегла дитяча пам’ять.

Село Стежниця — колиска мого дитинства — засноване 1077-1125р.р. Чому Стежниця? Бо справді оповите багатьма стежками по обидва боки від хати.

Стежка від хати до річки “Стежничка”, стежка на “гряди”, під “Буковину”, за “Буковину”, під “Прираз”, за “Прираз”, під “Жбірки” (тут тато мав бункер з товаришами, коли втік з Радянської армії може 1944 р)

Читати повністю

Останнє інтервю з відомим лемківьским різьбярем Степаном Кищаком (1928-2017)

За Божею волею так трапилось, що це інтерв’ю було записане в останній день життя Степана Івановича Кищака (1928-2017) – майстра кругової різьби по дереву, представника лемківської школи різьбярства, популяризатора лемківської різьби та культури у Львові та Україні, засновника Музею лемківської різьби і писанки у Львові та автора численних публікацій про лемківську культуру.

Разом з працівниками львівського музею “Територія Терору” ми фактично записали останні слова Великого Лемка, які ви маєте змогу прочитати у запропонованому інтерв’ю. Степан Кищак надзвичайно любив розповідати про лемківську різьбу по дереву, історію та культуру Лемківщини, а також ділитися спогадами про життя там, на рідній Лемківщині, до переселення і тут, в Україні, де пройшла основна частина його земного життя.

Запропонований тут матеріал є дослівною розшифровкою інтерв’ю із Степаном Івановичем. Ми намагалися зберегти усе так, як було сказано ним, незважаючи на можливу наявність певних неточностей чи різного роду помилок. Разом з тим, хочемо висловити співчуття родині Кищаків та Русиників у зв’язку з утратою близької людини! Боже Вам заплат, Степане Івановичу!

* * *
Звати мене Степан Іванович Кищак. Я народився 12 січня 1928 р. в селі Балутянка ґміна Риманів у Сяніцькому повіті, що на Східній Лемківщині.

У нашому селі Балутянка, яке мало 54 хати, в кожній хаті різьбили. У сусідньому селі Вілька було 34 хати і в ньому також усі різьбили. Це було два основні лемківські різьбярські села. Причиною цього було те, що Лемківщина прекрасна своєю природою, виховуючи любов до краси. Лемки різьбили усе, що їм потрапляло до рук.

Читати повністю

Андрію Тавпашу – 84!

тавпашСтарійшина Львівського товариства “Лемківщина”, громадський діяч, який багато працював і продовжує трудитися для рідної Лемківщини: багатолітній член Правління Львівської обласної організації “Лемківщина”, член колегії Всеукраїнського Товариства “Лемківщина”, член Президії СФУЛО, член правління Фундації дослідження Лемківщини, меценат і натхненник численних добрих справ для збереження і примноження лемківської спадщини.

Андрій Тавпаш народився 2 березня 1934 року в селі Святкова Велика на Лемківщині у селянській сім’ї. У 1945 році разом із сім’єю депортований на територію України – Самбірщину. Закінчив Технікум залізничного транспорту (1955), юридичний (1961-1966) та економічний факультет (1974) Львівського національного університету імені Івана Франка.

Працював головою Галицької районної ради та виконкому міської ради (1974-1982). Обирався депутатом Галицької районної та Львівської міської ради. У 1988 став генеральним директором ЛКФ “Світоч”, з 1996 по 2004 – президент акціонерного товариства фірми.

Читати повністю

Інтерв’ю з Терезою Кищак з села Ростайне

Кищак-Русиник Тереза, народилась 12.01.1935 року в с. Ростайне, повіт Ясло.

У віці 10 років, влітку 1944 року була разом зі сім’єю переселена на Україну. Родина складалась з батька, матері, і трьох братів (Василь, Михайло, Іван), окрім п. Терези.

 Історія переселення

Батько п. Терези був сільським війтом, жили не бідно, мало своє господарство, яке складалось з коня, корів, овець,  з 18 га. землі та 7 га. лісу.

Навесні 1945 року в селі з’явились перші представники «переселенського комітету», які почали агітувати мешканців села для переїзду на українські землі. Батько п. Терезії їхати не хотів і більшість односельчан також, тоді його на кілька днів посадили до пивниці (він був війтом, в селі його поважали і прислухались до його думки). У той час як батько був у пивниці, частина односельчан, які хотіли їхати і були підбурені агітаторами, зайшла до їхньої хати і поламала печі, частково меблі та й налякали цілу родину. На наступний день батька випустили і він сказав “….їдемо все лишаємо….нічого не будемо….руки, ноги маємо ще заробимо….а тут я не залишусь….”.

Читати повністю

Незабутній владика – Йосафат Коциловський

Ще недавно придорожня капличка, зведена в давні часи в Пакошівці при головній трасі, що біжить від Ряшева через Березів у Бескиди, була німа. Висока мурована будівля, старанно побілена вапном, ні в чому не зраджувала зв’язку з визначним духівником – перемиським єпископом Греко-католицької церкви Йосафатом Коциловським.

Сьогодні все змінилося — па-м’ятна дошка на фасаді промовляє двома мовами: «На цій площі стояв будинок, у якому народився греко-католицький єпископ Перемиської єпархії, в’язень НКВД у Києві, мученик Христової віри, бл. Йосафат Коциловський. Благословенний Йосафате, молись за нас!».

Ієрарх Греко-католицької церкви народився в цьому підсяніцькому селі 3 березня 1876 р. як Йосиф. Його батьком був родовитий пакошів’янин Петро Коциловський — адміністратор земського маєтку, що належав шляхетському роду Тишковських, у 1870—1876 рр. був депутатом Крайового сейму Галичини. З дружиною, яка походила з цієї самої місцевості, Катериною (з дому – Мазур), виховав четверо дітей; усі вони зв’язали своє життя з Церквою. Йосиф став єпископом, Януарій був місіонером у Бразилії, Анна вийшла заміж за уніатського дрогобицького священика о. Петра Подляшецького, натомість Ма-рія стала дружиною пароха парафії Гошани (Градівка) о. Казимира Гермака. Читати повністю

Микола Горбаль відновлює костел у селі Летячі на Тернопільщині

Відомий український громадський діяч, письменник, дисидент і в’язень радянських таборів Микола Горбаль поставив собі за завдання відновити занедбаний костел у селі Летячі, що у Заліщицькому районі Тернопільської області, у якому пройшло його дитинство та юність після депортації родини з с. Волівець (тепер- Польща) під час так званого обміну населенням між Польщею та УРСР у 1944-1946 роках.

До 1945 року в цьому селі жило понад тридцять родин поляків, які виїхали до Польщі. Тут вони молилися. “Кожен раз, коли приїжджаю до села, відчуваю тягар на серці: “Та тут же ж колись молилися люди. Молилися тому самому Богу, що й ми. То які ж ми християни, що так спокійно дивимося на це святотатство?!” – говорить Микола Горбаль.

Цього літа пану Миколі вдалося тільки очистити територію біля костелу, зробити новий дах, поставити купол і хрест. Усе це обійшлося у 184 000 гривень. Читати повністю

Гармонія і синтетизм Антонича. Реконструкція виступу на відкритті композиції “Привітання життя” у Львові 20 листопада 2016 р.

Цими днями минає рік від часу офіційного відкриття і освячення першого в Україні пам’ятника українському поетові, прозаїку, перекладачеві, літературознавцю та Великому лемку Богдану-Ігорю Антоничу (1909-1937). Мистецька композиції під назвою “Привітання життя” (таку назву мала його перша поетична збірка), що є втіленням авторського бачення творчості поета та його алегоричного образу.

Того холодного осіннього дня, 20 листопада 2016 року з-поміж інших промовців із розповіддю про поета виступив дослідник життя і творчості письменника Данило Ільницький. Пропонуємо вам для знайомства реконструкцію його виступу.

Читати повністю

Інтерв’ю з головою Союзу русинів-українців Сербії Богданом Віславським

Ми продовжуємо серію наших інтерв’ю з головами організацій, які входять до складу Світової Федерації Українських Лемківських Об’єднань. Нагадуємо, що перший з ким ми поспілкувалися був голова Організації Оборони Лемківщини (OOL) у США Марком Гованським.

У Сербії мешкає найстарша лемківська діаспора. За 250 років своєї історії вона стала частиною складної балканської багатокультурної мозаїки, зберігаючи при цьому свою самобутність. Ми поспілкувалися з головою Союзу русинів-українців Сербії Богданом Віславським і розпитали його про життя нашої громади.

Ми свідомо практично не змінювали мову тексту інтерв’ю, щоб передати те, як говорять русини-українці у Сербії сьогодні.

Пане Богдане, Ви давно є членом Президії СФУЛО. Поділіться з нами своїми враженнями: Що зроблено? Чого не вдалося зробити? Читати повністю

Вічна пам’ять. На 89-му році життя померла Ганна Щерба

Сьогодні відійшла у вічність старійшина товариства “Лемківщина” і багаторічна учасниця хору “Лемковина” Ганна Омелянівна Щерба (1927-2017), якій у грудні мало виповнитись 90 років.

Парастас відбудеться 8 серпня ц.р. о 12:00 у каплиці у Львові на вул. Пекарській.

Вічна пам’ять!

* * *

Ганна Щерба народилася 18 грудня 1927 року в сім’ї заможного господаря Омеляна Щерби у чарівному селі Свіржова Руська Ясельського повіту на Лемківщині. Вона була третьою дитиною у сім’ї, у якій також були старші брати Василь та Іван. У рідному селі закінчила початкову школу, а згодом вступила в Українську вчительську семінарію у Криниці. Під час навчання брала активну участь у шкільному хорі та літературному гуртку. Встигла закінчити два курси, однак воєнні лихоліття не дозволили завершити навчання.

Читати повністю

Категорії

Нове відео