еміграція

Історія заселення українців (русинів) у Воєводині, Сербія

История  преселєня  Русинох на  простор  терашнєй  Войводини , а  за  час  Австро-Угорскей Дольного  краю  (Delvidek – по  мадярски) повязана  з  подїями  у  стредней  Европи у 16. , 17. и 18. вику . У  16.  вику угорска   войска  прецерпела  чежке  пораженє  на  битки  при  Мохачу од  Отоманскей  империї ,та  Турки  пребераю  под  свою  власц  вельку  часц  Панонскей  ровнїни. Тоти  краї  оставаю  под  їх  власцу   до  потписованя  Карловачкого  миру (1699. рок)  и  Пожаревацкого  миру (1718.  рок).

После  поцагованя  Туркох ,територия  Войводини  була  слабо  населєна , та  ше  рахує  же  ту  жило  коло  10.000  жительох.Прето  Австро-Угорски  власци организую  насельованє  того  краю, та  ше  ту  населюю  Серби, Горвати ,Нємци , Мадяре ,Словаци  итд.Перши  Русини  зазначене  же  були  у  месту  Кула  1746.  року , цо  ше  рахує  як  початок  пресельованя.

Перша  организована  ґрупа  приходзи до  Руского  Керестур  1751.  року на  основу  Контракта  потписаного  з  администратором  коморских  маєткох  у  Хабзбуршкей  монархиї, Франц Йозеф де Редлом. Тота  ґрупа  приходзи  з  Мукачевскей  епархиї , нєшка  Закарпатска  обласц  України. З  присельованом  до  Руского  Керестура ту  почина  и  церковни живот, та  греко-католицка  церква  почина  робиц  1751.  року. Источашне  ше  организує и  образованє дзецох, та  школа  почина  робиц 1753.  року.Перши  свяшченїки  и  учителє  приведзени  з  старого  краю.

Читати повністю

Інтерв’ю з головою Союзу русинів-українців Сербії Богданом Віславським

Ми продовжуємо серію наших інтерв’ю з головами організацій, які входять до складу Світової Федерації Українських Лемківських Об’єднань. Нагадуємо, що перший з ким ми поспілкувалися був голова Організації Оборони Лемківщини (OOL) у США Марком Гованським.

У Сербії мешкає найстарша лемківська діаспора. За 250 років своєї історії вона стала частиною складної балканської багатокультурної мозаїки, зберігаючи при цьому свою самобутність. Ми поспілкувалися з головою Союзу русинів-українців Сербії Богданом Віславським і розпитали його про життя нашої громади.

Ми свідомо практично не змінювали мову тексту інтерв’ю, щоб передати те, як говорять русини-українці у Сербії сьогодні.

Пане Богдане, Ви давно є членом Президії СФУЛО. Поділіться з нами своїми враженнями: Що зроблено? Чого не вдалося зробити? Читати повністю

Лемківський підсумок ХХ ст. й перспективи на ХХІ-е століття

Чудова наукова розвідка професора Зеленогурського університету Богдана Гальчака про трагедію асиміляції та пошуку власної ідентичності лемків у Польщі, Словаччині, США і Сербії. Автор детально аналізує історичні причини спустошення та обезлюднення Лемківщини та роздумує над перспективою збереження лемківської самобутності за сучасних умов розсіяності лемків.

130663_lu21s6halczak_34Під назвою „лемки“ розумію українське населення, що виводиться з Лемківщини – історичного регіону, розміщеного в Карпатах, на польсько-словацькому пограниччі. У межах Словаччини лемки (у цій країні їх найчастіше називають русинами) живуть у регіоні, який словаки називають Шаришем, а також у невеличких частинах Спіша і Земпліна. Українці називають той регіон Пряшівщиною. У Польщі до 1947 р. лемківські поселення були на території, яка охоплювала повіти Новосанчівський, Горлицький, Яслицький, Коросненський, Сяноцький, південно-західну частину Ліського й кілька сіл у Новоторзькому повіті [1].

Згідно з українською традицією, межа між Лемківщиною й розміщеною на схід від неї Бойківщиною пролягала вздовж річок Сян і Ляборець [2]. У Польщі в міжвоєнний період стала розповсюдженою за посередництвом Романа Райнфуса думка, що східна межа історичної Лемківщини пролягала за річкою Ославою, верхами Буковиці і Великого Поділу [3] (однієї з найвищих височин на Південному Розточчі, пол. Wielki Dział). Таке розуміння меж Лемківщини виключало з приналежності до неї Ліський повіт і більшість Сяноцького повіту. Думка ця породжувала сумніви навіть у деяких польських дослідників. Вони вважали, що східну межу Лемківщини слід пересунути у східному напрямку, принаймні до річки Солинки [4]. Сам Райнфус, зрештою, не заперечував факту присутності лемків на схід від Великого Поділу. Він тільки вважав це перехідною лемківсько-бойківською зоною.

Читати повністю

Орґанізація самопомочі на Лемківщині

Передруковуємо статтю Володимира Ганьківського у газеті “Краківські вісті” від 28 жовтня 1940 року, у якій автор роздумує над шляхами вирішення проблеми зубожіння населення на Лемківщині.

Переломові часи, які переживаємо на забутій досі Лемківщині поставити перед нами багато нових проблєм, що ждуть розвязання, а найпекучіша з них це перенаселення, голод на землю і проблєма праці. Еміґрацією самою, чи принагідними заробітками в Німеччині цієї справи не розвяжемо, як не розвязала її численна досі еміґрація до Америки, Німеччини, Арґентини й виїзд до Совітів. Врешті вилюднення Лемківщини не лежить в нічийому інтересі. Здоровий у свойому коріні лемко, опірний на всякі зверхні впливи, роботящий і незвичайно скромний у своїх потребах, до того не здеморалізований демократичними чи комуністичними кличами, є великим плюсом у нашому відродженні. Не достає йому освіти, а якщо дати її бідному лемкові, то половина недостач буде заповнена. Залишиться друга не менш важна ділянка, а саме — потреба життя, забезпечення прожитку головно зимою і весною в ці й будучі часи.

Читати повністю

Інтерв’ю з Катериною Петрушко (Шпак) з села Стежниця

Катерина Антонівна Петрушко, з родини Шпак, народилась 18 лютого 1932 року у с. Стежниця біля Балигрода на Лемківщині в заможній селянській родині. За люб’язної згоди пані Катерини мені вдалося записати з нею інтерв’ю в рамках збору спогадів лемків-старожилів.

Розкажіть про своє дитинство, свою родину і життя у селі перед Другою світовою війною

У нас було 60 моргів поля, 2 га лісу, 2 га сінокосів. Була дуже велике господарство: молотарка, млинок, січкарня, кират (кінний привід – Ред.), багато возів – для копання картоплі, для збирання зерна, сани, повна кошара овець, пара коней для виїзду.

Мій дідо Іван чотири рази був в Америці. Він міг вранці разом з пастухом вигнати худобу на пасовисько, а ввечері вже не повернутися додому. Якщо в коморі не було капелюха з п’юрком, гуньки, шкіряної торби і широкого пояса значить дідо поїхав на заробітки. У цей час в Америці жив його рідний найстарший брат, який був фабрикантом і мав різні інструменти. Через це дідо, коли повертався додому, то привозив з собою рашпілі, пилки, геблики, копита (до взуття), молотки, обценьки та різні ніші інструменти. На зароблені гроші він купував землю, а тому у нас було багато поля і лісу.

Читати повністю

Інтерв’ю з головою Організації Оборони Лемківщини Марком Гованським

гованськийМи вирішили зробити серію інтерв’ю з головами лемківських організацій, якій входять до складу Світової Федерації Українських Лемківських Об’єднань.

Першим ми вирішили поспілкуватися з новоспеченим головою Організації Оборони Лемківщини, яка об’єднує лемків у США. Ми взяли інтерв’ю у Марка Гованського, який нещодавно очолив організацію.

Пане Марко, на сьогодні Ви є наймолодшим головою лемківської організації, яка входить до складу СФУЛО. Що Ви про це думаєте?

Знаєте мені вже 44 роки (сміється). Не те щоб я себе вважав надто молодим, хоча справді я наймолодшим серед інших керівників СФУЛО. Я бачу, що є значно молодші за мене, які роблять велику роботу. Наша голова Світової Федерації Софія Федина є прикладом того, що молоді люди можуть багато робити.

Читати повністю

Лемки в діаспорі. Ч.8. Відомі лемки в діаспорі

Із Лемківщини вийшло багато людей, які прославилися далеко за межами рідного краю. До найвідоміших належать: Григорій із Сянока (бл. 1406-1477) – слов’янський вчений-філолог та педагог, нотаріус польського короля Владислава IV; Павло з Кросна (бл. 1470-1517) – польський гуманіст та латино мовний поет, який підписувався іменем Paulus Ruthenus, підкреслюючи тим своє етнічне походження; Дмитро Бортнянський (1751-1825) – композитор, музичний педагог та диригент, предки якого походять з Бортного; Михайло Балудянський (1769-1847), уродженець с. Вишня Ольшава на Пряшівщині – російський учений-правознавець, державний діяч і реформатор російського права, перший ректор Петербурзького університету та упорядник 10-томного «Зводу законів Росії»; Петро Лодій (1764-1829), уродженець с. Збій на Пряшівщині – російський філософ, професор і перший декан філософсько-юридичного факультету Петербурзького університету (1819-1825); Еміліян Чернявський – ректор Ягелонського університету в Кракові; Михайло Вербицький (1815-1870) з Явірника Руського – композитор, автор мелодії національного гімну України «Ще не вмерла Україна»; Читати повністю

Лемки в діаспорі. Ч.7. Еміграція лемків до Канади

Другу найбільшу групу русинів-лемків на американському континенті становлять русини-лемки Канади. Еміграція в Канаду розпочалась лише в 90-х роках XIX століття й охоплювала, переважно східну Галичину, звідки до Першої світової війни переселилося близько 100 тис. українців, серед яких лемки становили лише незначний відсоток. У 1905 році у Вінніпезі було засноване Українське запомогове братство св. Николая в Канаді, а у 1911 р. почала виходити газета «Канадський Русин». Русини-українці Канади були зосереджені в Русько-католицькій церкві в Канаді (греко-католицькій). Перший собор священиків цієї церкви під керівництвом єпископа Никити Будки (1877-1949) відбувся у 1914 році.

Читати повністю

Лемки в діаспорі. Ч.6. Еміграція лемків до США (продовження)

У міжвоєнний період в США виникло кілька установ та організацій, присвячених виключно Лемківщині. Їх завданням було зупинити політику польського уряду, спрямовану на асиміляцію лемків.

У 1922 році з ініціативи уродженця с.Кункова Віктора Гладика (1873-1947) в Нью-Йорку було засновано Лемківський комітет допомоги, що ставив за мету допомагати лемкам в Європі. Друкованим органом Комітету була газета «Лемковщина» (1922-1926), що виходила нерегулярно (загалом 33 випуски) під редакцією В.Гладика лемківським варіантом російської мови. Її наступницею стала газета «Лемко» (1928-1939), що видавалась у Філадельфії (1929-31), Клівленді (1931-36) та в Нью-Йорку (1936-39) лемківською говіркою та англійською мовою, спочатку як місячник, від 1929 р. – як тижневик, а від 1939 р. – двічі на тиждень. У 1929 р. газета стала органом Лемко-Союза в США та Канаді – найбільшої суспільно-культурної організації лемків у Північній Америці. Її співзасновником був Дмитро Вислоцький (1888-1968) – уродженець с.Лабова (псевдонім Ваньо Гунянка). Після 1934 року Лемко-союз набрав прорадянської та прокомуністичної орієнтоції, пропагуючи ідею переселення лемків Польщі в Радянський Союз. Під час Другої світової війни Лемко-Союз зібрав значну фінансову допомогу для Радянського Союзу, однак незважаючи на це, його засновника Д.Вислоцького американський уряд видворив у Польщу, звідки він потрапив спочатку до Ужгорода, а потім до Львова.

Читати повністю

Лемки в діаспорі. Ч.5. Еміграція лемків до США (початок)

Від 70-х років XIX століття розпочалася масова еміграція русинів-лемків до Сполучених Штатів Америки. Еміграція русинів-лемків Галичини, Пряшівщини та Закарпатської України в США є найбільшою з українських земель. Правда, її чисельність важко встановити, тому що переважна більшість русинів-лемків емігрувала сюди нелегально, без згоди державних органів своїх країн, а на першому етапі (1877-1898) ні пароплавні компанії, ні державні органи США не цікавилися національністю емігрантів. Пізніше лемків зараховували до угорців, поляків, словаків або росіян. Тут вони працювали переважно в шахтах Пенсільванії та на металургійних заводах Пітсбурга; менша кількість – на фермах. Переважна більшість лемків, заробивши певну суму грошей, поверталися до рідного краю. Значна частина їздила в Америку і назад багато разів. На думку кращого знавця цієї проблематики Володимира Кубійовича, після Другої світової війни в Північній Америці (США та Канаді) жило 100-150 тисяч лемків, тобто від чверті до однієї третини всіх лемків у світі.

Читати повністю

Категорії

Нове відео