Втрачене покоління

Lost GenerationУ цих розмірковуваннях ітиметься не про “втрачене покоління” письменників міжвоєнного періоду в літературі Еріха Марію Ремарка, Ернеста Гемінгвея, Томаса Еліота, Френсіса Скотта Фіцджеральда чи Джеймса Джойса, а про друге і третє покоління переселенців українців із Закерзоння, які сьогодні мешкають в Україні, Польщі або США.

Саме цей термін мені видається найбільш влучним для означення проблеми, яку хочу підняти у цьому короткому тексті. Проблему спадковості та нерозривності історичної пам’яті між поколіннями українців, що були депортовані в рамках так званої “евакуації населення” до УРСР у 1944-1946 роках, акції “Вісла” у 1947 р. на так звані “повернені території” Польщі, а також пізньої еміграції у період десталінізації 1950-1960-х роках до Північної Америки (США, Канада).

Не випадково, що сам термін в обох випадках стосується життя людей у повоєнний період – час розрухи, невизначеності і спроби почати життя заново, а дуже часто, намагаючись забути усе те, що було під час війни як про болюче нагадування про минуле. У випадку переселенців, крім усього іншого, це також зовнішній фактор тоталітарної системи, яка переслідувала усі форми пам’яті у публічній і навіть приватній сфері, впроваджуючи культ безпам’яцтва і манкурства.

Читати повністю

Оголошення! Родинна Воротило з Полонної розшукує рідних

До Львівського обласного товариства “Лемківщина” звернулася родина Воротило із села Полонна Сяніцького повіту (тепер – Республіка Польща) з проханням про допомогу у розшуку рідних Ярослава ВОРОТИЛО (1943 р.н.) після депортації до УРСР.

У 1945-46 роках його сім’ю переселили десь на Тернопільщину. Батьки Ярослава -  Йосип і Марія ВОРОТИЛО, дід і баба – Степан і Параскевія ВОРОТИЛО. Ярослава  і його нащадків розшукують рідні, які виїхали з села ще до війни i через переселення, згубили зв’язок. Просять відізватися, якщо щось хтось має інформацію на електронну скриньку:  familygenetic@gmail.com

 

С.Майкович,

голова Львівського обласного товариства “Лемківщина”

Презентація абетки-енциклопедії “Антонич від А до Я”

24 січня 2018 року о 18:30 у Книгарні “Є” (проспект Свободи, 7)  відбудеться презентацію абетки-енциклопедії “Антонич від А до Я” (“Видавництвом Старого Лева”) за участю автора Данила Ільницького та ілюстраторів книжки Людмили та Володимира Стецьковичів. Модераторка Катерина Міхаліцина.

26907219_1560405170733487_868773314481821_n

Гасла, підібрані Данилом Ільницьким на кожну літеру алфавіту, розповідають про те, кого любив та які львівські театри й кав’ярні відвідував Богдан-Ігор Антонич, про вірші як “формули екстази”, про талант до скрипки та пензля, про поліглотство та книгоманство поета. А неймовірні ілюстрації творчого дуету Стецьковичів, що містять уривки листів, фрагменти фотографій Богдана-Ігоря, творять барвисту мапу життя “сонцепоклонника”. До слова, саму карту Львова з усіма знаковими для поета локаціями читач також знайде у енциклопедії.

Читати повністю

Газета “Дзвони Лемківщини” №4 (109), 2017. Читати

Христос ся рождає!

Шановні читачі, розміщуємо на нашому сайті крайній випуск газети  Всеукраїнського товариства “Лемківщини” – “Дзвони Лемківщини” №4 (109), яка виходить чотири рази на рік.

Читати газету “Дзвони Лемківщини” №4 (109) / 2017  (натисніть на це посилання)

2

13 січня відбудеться Лемківська Велия у Львові

ArticleImages_39905_sviatyi_vechir_na_bukovyni.jpg.pagespeed.ce.Gp7PzijuCxХристос Рождається!

13 січня 2018 о 15:00 у відбудеться святкування Лемківського Свят-вечора – Велиї.  Це традиційна зустріч лемківської громади Львова та області, щоб усім разом провести Різдвяні Свята.

Зустріч відбудеться за адресою м. Львів, вул. Широка, 83, професійне училище №20

 

 

План заходів ЛОО ВУТ “Лемківщина” на 2018 рік

План основних заходів

Львівської обласної організації

Всеукраїнського товариства «Лемківщина» на 2018 рік

Пор. №

Основні заходи

Терміни      проведення

Відповідальні

1 Організація і проведення різдвяного свята у лемківських традиціях «Лемківське Різдво».

13 січня

Правління   ЛОО ВУТЛ

2 Поїздка в м. Перемишль, Польща на Свято Водохреща.

19 січня

Правління   ЛОО ВУТЛ

3 Відзначенні Дня Соборності (проголошення Акту возз’єднання Української Народної Республіки й Західноукраїнської Народної Республіки).

22 січня

Правління   ЛОО ВУТЛ

4 Участь у підготовці та проведенні VIII Всеукраїнського фестивалю-конкурсу «Лемківська писанка».

Березень

Правління   ЛОО ВУТЛ

5 Відкриття пам’ятника депортованим українцям 1944-1951 роках у Львові.

Квітень

Правління   ЛОО ВУТЛ Читати повністю

Микола Горбаль відновлює костел у селі Летячі на Тернопільщині

Відомий український громадський діяч, письменник, дисидент і в’язень радянських таборів Микола Горбаль поставив собі за завдання відновити занедбаний костел у селі Летячі, що у Заліщицькому районі Тернопільської області, у якому пройшло його дитинство та юність після депортації родини з с. Волівець (тепер- Польща) під час так званого обміну населенням між Польщею та УРСР у 1944-1946 роках.

До 1945 року в цьому селі жило понад тридцять родин поляків, які виїхали до Польщі. Тут вони молилися. “Кожен раз, коли приїжджаю до села, відчуваю тягар на серці: “Та тут же ж колись молилися люди. Молилися тому самому Богу, що й ми. То які ж ми християни, що так спокійно дивимося на це святотатство?!” – говорить Микола Горбаль.

Цього літа пану Миколі вдалося тільки очистити територію біля костелу, зробити новий дах, поставити купол і хрест. Усе це обійшлося у 184 000 гривень. Читати повністю

Виїзне засідання Правління ЛОО ВУТ “Лемківщина” у Команчі та молитва на горі Хрещата

4-5 листопада 2017 року відбулася мандрівка членів Львівської обласної організації Всеукраїнського товариства “Лемківщина” місцевостями Східної Лемківщини, що тепер знаходяться у Підкарпатському воєводстві Республіка Польща. У час поїздки львівська делегація віддала шану полеглим повстанцям на горі Хрещата, а також провела виїзне засідання Правління ЛОО ВУТ «Лемківщина» у селі Команча.

Мандрівка розпочалася у відселеному у 1951 р. бойківському селі Смільниця, де сьогодні знаходиться однойменний пункт пропуску на українсько-польському державному кордоні. Звідси автобус трасою вздовж річки Стрвяж (або Стривігор) продовжив свою подорож теренами Низьких Бескидів. Минаючи Устрики Долішні, Лісько, Загір’я та наближаючись до Сяніка він покидав Західну Бойківщину і в’їжджав на Східну Лемківщину. Звідси походять предки більшості пасажирів та частина членів Правління організації.

Першою зупинкою на Лемківщині стало велике село Команча – один з осередків Команецької республіки, яка 4 листопада 1918 р. проголосила входження до складу Західно-Української Народної Республіки і воз’єднання з Лемківщини з Україною. Крім цього місцевість залишається діючим осередком українського культурного та релігійного життя на Лемківщині.

Читати повністю

Лемківський підсумок ХХ ст. й перспективи на ХХІ-е століття

Чудова наукова розвідка професора Зеленогурського університету Богдана Гальчака про трагедію асиміляції та пошуку власної ідентичності лемків у Польщі, Словаччині, США і Сербії. Автор детально аналізує історичні причини спустошення та обезлюднення Лемківщини та роздумує над перспективою збереження лемківської самобутності за сучасних умов розсіяності лемків.

130663_lu21s6halczak_34Під назвою „лемки“ розумію українське населення, що виводиться з Лемківщини – історичного регіону, розміщеного в Карпатах, на польсько-словацькому пограниччі. У межах Словаччини лемки (у цій країні їх найчастіше називають русинами) живуть у регіоні, який словаки називають Шаришем, а також у невеличких частинах Спіша і Земпліна. Українці називають той регіон Пряшівщиною. У Польщі до 1947 р. лемківські поселення були на території, яка охоплювала повіти Новосанчівський, Горлицький, Яслицький, Коросненський, Сяноцький, південно-західну частину Ліського й кілька сіл у Новоторзькому повіті [1].

Згідно з українською традицією, межа між Лемківщиною й розміщеною на схід від неї Бойківщиною пролягала вздовж річок Сян і Ляборець [2]. У Польщі в міжвоєнний період стала розповсюдженою за посередництвом Романа Райнфуса думка, що східна межа історичної Лемківщини пролягала за річкою Ославою, верхами Буковиці і Великого Поділу [3] (однієї з найвищих височин на Південному Розточчі, пол. Wielki Dział). Таке розуміння меж Лемківщини виключало з приналежності до неї Ліський повіт і більшість Сяноцького повіту. Думка ця породжувала сумніви навіть у деяких польських дослідників. Вони вважали, що східну межу Лемківщини слід пересунути у східному напрямку, принаймні до річки Солинки [4]. Сам Райнфус, зрештою, не заперечував факту присутності лемків на схід від Великого Поділу. Він тільки вважав це перехідною лемківсько-бойківською зоною.

Читати повністю

Інтерактивна google-Карта сіл і міст Лемківщини

Нова інтернет-мапа «LemkoLand. beta 2.0» (goo.gl/bto3q1)  об’єднує села й міста найзахіднішої української етнографічної групи – лемків. У сучасних кордонах карта охоплює три країни проживання лемків – Словаччину, Польщу й Україну (Закарпаття).

Творцями інтерактивнохї карти  виступили учасники МГО «Молода Лемківщина». “Раніше, якщо ви хотіли дізнатися про приналежність села чи міста до Лемківщини, треба було розглядати різноманітні друковані карти, шукати інформацію в десятках джерел. Це займало справді багато часу. Відтепер кожен охочий може ввести назву в пошуку на нашій мапі. І якщо населений пункт є в межах Лемківщини – його значок буде темно-червоним”, – розповідає Тарас Радь, координатор проекту й керівник секції культури “Молодої Лемківщини”.

Керівник Центру Пограниччя й активіст “Молодої Лемківщини” Тарас Радь відзначає, що також важливим є факт створення майданчику для віртуального знайомства лемків, візуалізація географії і топоніміки Лемківщини, а при нагоді пошук однофамільців або родини.

LamkoLand Beta 2.0

Для багатьох сіл і міст у «LemkoLand. beta 2.0»  наведено короткі факти про їхню історію, унікальність, подекуди є фотографії, а також посилання на тексти у Вікіпедії чи інших джерелах українською, польською, а інколи англійською чи словацькою мовами.

Читати повністю

Історія заселення українців (русинів) у Воєводині, Сербія

История  преселєня  Русинох на  простор  терашнєй  Войводини , а  за  час  Австро-Угорскей Дольного  краю  (Delvidek – по  мадярски) повязана  з  подїями  у  стредней  Европи у 16. , 17. и 18. вику . У  16.  вику угорска   войска  прецерпела  чежке  пораженє  на  битки  при  Мохачу од  Отоманскей  империї ,та  Турки  пребераю  под  свою  власц  вельку  часц  Панонскей  ровнїни. Тоти  краї  оставаю  под  їх  власцу   до  потписованя  Карловачкого  миру (1699. рок)  и  Пожаревацкого  миру (1718.  рок).

После  поцагованя  Туркох ,територия  Войводини  була  слабо  населєна , та  ше  рахує  же  ту  жило  коло  10.000  жительох.Прето  Австро-Угорски  власци организую  насельованє  того  краю, та  ше  ту  населюю  Серби, Горвати ,Нємци , Мадяре ,Словаци  итд.Перши  Русини  зазначене  же  були  у  месту  Кула  1746.  року , цо  ше  рахує  як  початок  пресельованя.

Перша  организована  ґрупа  приходзи до  Руского  Керестур  1751.  року на  основу  Контракта  потписаного  з  администратором  коморских  маєткох  у  Хабзбуршкей  монархиї, Франц Йозеф де Редлом. Тота  ґрупа  приходзи  з  Мукачевскей  епархиї , нєшка  Закарпатска  обласц  України. З  присельованом  до  Руского  Керестура ту  почина  и  церковни живот, та  греко-католицка  церква  почина  робиц  1751.  року. Источашне  ше  организує и  образованє дзецох, та  школа  почина  робиц 1753.  року.Перши  свяшченїки  и  учителє  приведзени  з  старого  краю.

Читати повністю

Незабутній владика – Йосафат Коциловський

Ще недавно придорожня капличка, зведена в давні часи в Пакошівці при головній трасі, що біжить від Ряшева через Березів у Бескиди, була німа. Висока мурована будівля, старанно побілена вапном, ні в чому не зраджувала зв’язку з визначним духівником – перемиським єпископом Греко-католицької церкви Йосафатом Коциловським.

Сьогодні все змінилося — па-м’ятна дошка на фасаді промовляє двома мовами: «На цій площі стояв будинок, у якому народився греко-католицький єпископ Перемиської єпархії, в’язень НКВД у Києві, мученик Христової віри, бл. Йосафат Коциловський. Благословенний Йосафате, молись за нас!».

Ієрарх Греко-католицької церкви народився в цьому підсяніцькому селі 3 березня 1876 р. як Йосиф. Його батьком був родовитий пакошів’янин Петро Коциловський — адміністратор земського маєтку, що належав шляхетському роду Тишковських, у 1870—1876 рр. був депутатом Крайового сейму Галичини. З дружиною, яка походила з цієї самої місцевості, Катериною (з дому – Мазур), виховав четверо дітей; усі вони зв’язали своє життя з Церквою. Йосиф став єпископом, Януарій був місіонером у Бразилії, Анна вийшла заміж за уніатського дрогобицького священика о. Петра Подляшецького, натомість Ма-рія стала дружиною пароха парафії Гошани (Градівка) о. Казимира Гермака. Читати повністю

У музеї народної архітектури та побуту у Львові відреставрували лемківську хату

khata3-9989a8da3b5547d67c5a13f086e6514610 грудня ц.р. після Богослужіння у церкві св. Володимира та Ольги, що на території лемківської секції Музею народної архітектури та побуту у Львові імені Климентія Шептицького, урочисто освятили відреставровану хати із с. Зарічево.

захід відбувся за участю лемківської громади з різних куточків Львівщини та представників Музею, які запрезентували результат реставрації майже столітнього об’єкта. Також на захід завітали Голова Світової федерації Українських лемківських об’єднань п. Ярослава Галик і керівник департаменту розвитку Наталія Бунда.

Відреставровану лемківську хату освятили парох о. Анатолій Дуда і о. д-р Андрій Дикий. Читати повністю

Категорії

Нове відео