Інтерв’ю з Юрієм Судином з села Люблинець Старий

Юрій Судин народився у 1933 р. у с. Люблинець Старий (1 500 українців) у Любачівському повіті на Любачівщині у селянській сім’ї. У сім’ї було троє дітей – крім Юрія, також старший брат Дмитро (1928) і сестра, також жила із сім’єю баба Марія.

До війни була біда, людини не мали за що жити, землі не було. У нас також було небагато землі – 3 могри (1,5 га). Через це батько комбінував: спершу сіяв жито, а після – також сіяв ріпу, яку до осені встиг зібрати, так що виходив другий врожай.

Початок Другої світової війни

У 1939 р. прийшла війна. Пригадую як приїхали у село німці на великих вантажівках, рукави закочені. Проте вони довго не затримались, а поїхали кудись дальше, десь на Львів. Через два тижні вернулися німці і до нас прийшли росіяни, совєцькі солдати. Але ці солдати у нас в селі також не довго затримались. Через короткий час сюди знову повернулися німці. Тому від 1939 р. ми були під німецькою окупацією. Вони одразу завели свої порядки, встановили контингенти – здачі хліба, зерна, продукти, – а для бідних селян це було важко. Другою болючою проблемою став забір молоді до Німеччини на роботу. При цьому на початку 1940-го року люди ще їхали добровільно, тому що агітація зробила свою справу, але починаючи з 1942 р. почали вивозити примусово.

Читати повністю

Відбувся III Львівський обласний фестиваль “Гомін Лемківщини”

Gomin26-27 серпня ц.р. у селищі Зимна Вода, що неподалік Львова вже третій рік поспіль відбувся Львівський обласний фестиваль “Гомін Лемківщини”, який організовує Львівська обласна організація ВУТ “Лемківщина”.

Фестиваль відбувався за підтримки Львівської обласної державної адміністрації, Львівської обласної ради, Пустомитівської районної державної адміністрації, Пустомитівської районної ради, Зимноводівської сільської ради, ЛМГО “Молода Лемківщина”, ЛМО “Фундація дослідження Лемківщини”.

Цьогорічному фестивалю передував VI Конґрес Світової Федерації Українських Лемківських Об’єднань, який напередодні, 24-26 серпня ц.р., відбувався у Львові. Його логічним завершенням стала участь новообраного керівництва СФУЛО, делегатів та гостей Конґресу у “Гомоні Лемківщини”.

Урочисте відкриття фестивалю відбулося 26 серпня з виконання державного гімну України  “Ще не вмерли України ні слава, ні воля” та гімну Лемківщини “Гори наши”. Після цього відбувся екуменічний молебень за участі греко-католицького і православного духовентва на чолі з єпископом-помічником Львівської Архиєпархії УГКЦ Володимиром (Груцою).

Читати повністю

Польсько-український історичний байстрюк або Пам’ять і політика після Грушовичів

Від 26 квітня 2017 р. пам’ятника воякам Української повстанської армії у Грушовичах під Перемишлем нема. Важливу для українців, громадян Республіки Польщі, споруду на честь борців проти комуністичного поневолення Європи знищили аґресивно налаштовані націоналісти, використовуючи заради прикриття патріотичний клич нібито від імені всіх поляків та їхньої держави. Однак разом з цим критикований пам’ятник справді перейшов у символічну сферу та заторкнув ціннісний момент у функціонуванні України та Польщі.

Критична реакція України на грушовицьке руйнування не залишає сумніву: ми, українці в Польщі, після Грушовичів стаємо свідками (або й гравцями) у важливій історико-політичній дискусії між обома нашими державами. Її наслідки, так чи інакше, вплинуть на стан і прояви нашої національної пам’яті. А в нас є про що пам’ятати. Монументами в пам’ять українських жертв і воїнів УПА ми можемо заповнити головні площі всіх сіл і міст від Володави до Криниці. Соромитися нам нема чого. Схиляти голову перед диктатурою пам’яті тим більше.

Читати повністю

Лемківський підсумок ХХ ст. й перспективи на ХХІ-е століття

Чудова наукова розвідка професора Зеленогурського університету Богдана Гальчака про трагедію асиміляції та пошуку власної ідентичності лемків у Польщі, Словаччині, США і Сербії. Автор детально аналізує історичні причини спустошення та обезлюднення Лемківщини та роздумує над перспективою збереження лемківської самобутності за сучасних умов розсіяності лемків.

130663_lu21s6halczak_34Під назвою „лемки“ розумію українське населення, що виводиться з Лемківщини – історичного регіону, розміщеного в Карпатах, на польсько-словацькому пограниччі. У межах Словаччини лемки (у цій країні їх найчастіше називають русинами) живуть у регіоні, який словаки називають Шаришем, а також у невеличких частинах Спіша і Земпліна. Українці називають той регіон Пряшівщиною. У Польщі до 1947 р. лемківські поселення були на території, яка охоплювала повіти Новосанчівський, Горлицький, Яслицький, Коросненський, Сяноцький, південно-західну частину Ліського й кілька сіл у Новоторзькому повіті [1].

Згідно з українською традицією, межа між Лемківщиною й розміщеною на схід від неї Бойківщиною пролягала вздовж річок Сян і Ляборець [2]. У Польщі в міжвоєнний період стала розповсюдженою за посередництвом Романа Райнфуса думка, що східна межа історичної Лемківщини пролягала за річкою Ославою, верхами Буковиці і Великого Поділу [3] (однієї з найвищих височин на Південному Розточчі, пол. Wielki Dział). Таке розуміння меж Лемківщини виключало з приналежності до неї Ліський повіт і більшість Сяноцького повіту. Думка ця породжувала сумніви навіть у деяких польських дослідників. Вони вважали, що східну межу Лемківщини слід пересунути у східному напрямку, принаймні до річки Солинки [4]. Сам Райнфус, зрештою, не заперечував факту присутності лемків на схід від Великого Поділу. Він тільки вважав це перехідною лемківсько-бойківською зоною.

Читати повністю

Вічна пам’ять. На 89-му році життя померла Ганна Щерба

Сьогодні відійшла у вічність старійшина товариства “Лемківщина” і багаторічна учасниця хору “Лемковина” Ганна Омелянівна Щерба (1927-2017), якій у грудні мало виповнитись 90 років.

Парастас відбудеться 8 серпня ц.р. о 12:00 у каплиці у Львові на вул. Пекарській.

Вічна пам’ять!

* * *

Ганна Щерба народилася 18 грудня 1927 року в сім’ї заможного господаря Омеляна Щерби у чарівному селі Свіржова Руська Ясельського повіту на Лемківщині. Вона була третьою дитиною у сім’ї, у якій також були старші брати Василь та Іван. У рідному селі закінчила початкову школу, а згодом вступила в Українську вчительську семінарію у Криниці. Під час навчання брала активну участь у шкільному хорі та літературному гуртку. Встигла закінчити два курси, однак воєнні лихоліття не дозволили завершити навчання.

Читати повністю

Орґанізація самопомочі на Лемківщині

Передруковуємо статтю Володимира Ганьківського у газеті “Краківські вісті” від 28 жовтня 1940 року, у якій автор роздумує над шляхами вирішення проблеми зубожіння населення на Лемківщині.

Переломові часи, які переживаємо на забутій досі Лемківщині поставити перед нами багато нових проблєм, що ждуть розвязання, а найпекучіша з них це перенаселення, голод на землю і проблєма праці. Еміґрацією самою, чи принагідними заробітками в Німеччині цієї справи не розвяжемо, як не розвязала її численна досі еміґрація до Америки, Німеччини, Арґентини й виїзд до Совітів. Врешті вилюднення Лемківщини не лежить в нічийому інтересі. Здоровий у свойому коріні лемко, опірний на всякі зверхні впливи, роботящий і незвичайно скромний у своїх потребах, до того не здеморалізований демократичними чи комуністичними кличами, є великим плюсом у нашому відродженні. Не достає йому освіти, а якщо дати її бідному лемкові, то половина недостач буде заповнена. Залишиться друга не менш важна ділянка, а саме — потреба життя, забезпечення прожитку головно зимою і весною в ці й будучі часи.

Читати повністю

“Маслосоюз” – флагман українського кооперативного руху в Галичині

«Північна Італія, село з населенням 200 чоловік угорах неподалік Верони. Для цих 200 чоловік працює 3 банки, уявіть так на хвилинку! Кожен щось робить: у одного – виноградник, у другого – винзаводик, куди перший свій виноград здає, третій має ресторанчик, куди перші два кожного вечора ходять (італійці не вечеряють вдома) і п’ють тільки своє місцеве вино з винограду першого і заводу другого. Хочу підкреслити, саме вино свого реґіону, інші не визнають. От так кожен своєю працею дає працю іншому, кожен заробляє достатньо і майже всі свої заробітки витрачає у своєму ж селі» – це уривок з публікації у «Faсebook» під назвою «Українці не готові до Європи».

Автор публікації – молодий чоловік (а саме так випливає з цього тексту) рік пожив за кордоном і захоплено розповідає про те, що там бачив: у Європі шанують людину праці, кожна професія тут потрібна, розвивається культура, всі шанують прийняті порядки. Він робить висновок, що нам, українцям, ще до цього далеко. Із того всього я зрозуміла, що цей молодий чоловік походить не з Галичини і не знає нашого минулого. Мені хочеться опонувати авторові цієї статті й ще раз нагадати про галицьку довоєнну кооперацію, досвід якої може бути особливо корисний українцям, які проживають у тій хваленій Європі, особливо у Польщі, де українці опиняються в ситуації, коли треба пригадати лозунг наших дідів-прадідів: «Свій до свого по своє», кооперуватися і допомагати один одному в тих складних політичних обставинах, які тепер складаються. Як це зробити?

Читати повністю

Відбулася VII Лемківська Ватра на Закарпатті і засідання Колегії ВУТЛ у Перечині

16 липня 2017 р. у с. Ворочево у Перечинському районі Закарпатської області відбувся VII Закарпатський обласний фестиваль «Лемківська Ватра». При цій нагоді також було проведено чергове засідання колегії Всеукраїнського товариства «Лемківщина».

Сьомий раз поспіль на Закарпатті відбувся обласний фестиваль лемківської культури, який розпочав естафету Лемківських Ватр 2017 року в Україні. Цього року він вперше відбувався у селі Верочево, який доти локалізувався у Кострина (2011-2015) та Перечині (2016). Організатором фестивалю виступили Всеукраїнське товариство «Лемківщина» разом із Закарпатською обласною державною адміністрацією, Закарпатською обласною радою, Перечинською РДА, Перечинською районною радою і Перечинською об’єднаною територіальною громадою.

IMG_20170717_0001

Читати повністю

Інтерв’ю з Катериною Петрушко (Шпак) з села Стежниця

Катерина Антонівна Петрушко, з родини Шпак, народилась 18 лютого 1932 року у с. Стежниця біля Балигрода на Лемківщині в заможній селянській родині. За люб’язної згоди пані Катерини мені вдалося записати з нею інтерв’ю в рамках збору спогадів лемків-старожилів.

Розкажіть про своє дитинство, свою родину і життя у селі перед Другою світовою війною

У нас було 60 моргів поля, 2 га лісу, 2 га сінокосів. Була дуже велике господарство: молотарка, млинок, січкарня, кират (кінний привід – Ред.), багато возів – для копання картоплі, для збирання зерна, сани, повна кошара овець, пара коней для виїзду.

Мій дідо Іван чотири рази був в Америці. Він міг вранці разом з пастухом вигнати худобу на пасовисько, а ввечері вже не повернутися додому. Якщо в коморі не було капелюха з п’юрком, гуньки, шкіряної торби і широкого пояса значить дідо поїхав на заробітки. У цей час в Америці жив його рідний найстарший брат, який був фабрикантом і мав різні інструменти. Через це дідо, коли повертався додому, то привозив з собою рашпілі, пилки, геблики, копита (до взуття), молотки, обценьки та різні ніші інструменти. На зароблені гроші він купував землю, а тому у нас було багато поля і лісу.

Читати повністю

Народне мистецтво Лемківщини

Передрук статті Лева Геца про народне мистецтво на Лемківщині, яка була опублікована 8 червня 1941 році у газеті “Краківські вісті”

У запалих селах Бескиду живе нарід, що зумів своїм відокремленим життям заховати старовинні зразки народньої культури, так своєрідні і прикметні для мистецької культури українського народу. Це лемки. Мистецтво Лемківщини є природним багатством цієї землі, бо мистцем є цілий нарід, що у найнедоступніших селах виявляє однаково свій творчий хист. Найпростішими, йому доступними середниками продовжує лемко найпростіші форми великого народнього мистецтва. Разом зі старовинними способами виготови предметів живуть тут сьогодні старовинні форми й орнаменти, що продовж віків сплелися в одноціле з технікою виконання. Своєрідну орнаментику виводять з кількох первнів, які їм переказала традиція, а саме мотив сонця, сосни, квітів і листків, а з ґеометричних — ломана лінія,  “кривулька” і свастика з слимаковато скрученими раменами. Ці мотиви у різному інтерпретуванні повторяються в розмалюванні хат, у писанках, різьбах і вишивках. Передусім лемківські деревляні церкви, це мистецькі памятки народньої культури. Основою лемківською типу церков є три зруби. Перший зруб, фасада, т. зв. “бабинець”, творить високу стрілисту вежу, яка рівночасно є дзвіницею. Другий, центральний зруб, “головна нава”, є значно нижча, з двома-трьома кондиґнаціями ступінчастого даха, завершена рядом бань-”маківок”.

Читати повністю

Категорії

Нове відео