українсько-польські відносини

Вийшла книга “Українські жертви Холмщини та південного Підляшшя у 1939–1944 рр”

Під час Львівського форуму видавців 17 вересня було перезнтовано книгу “Українські жертви Холмщини та південного Підляшшя у 1939–1944 рр. Люблинський дистрикт Генеральної Губернії” (2021, в-тво УКУ, 720 сторінок), упорядниками якої є проф. Ігор Галагіда і Мирослав Іваник. Це перший том із чотирьохтомної серії запланованих видань “Жертви польсько-українського протистояння у 1939-1947 роках”, які мають на меті зібрати списки українських військових та цивільних жертв у протистояння з поляками у роки Другої світової війни.

У виданні подано списки українських жертв серед населення Люблинського дистрикту Генеральної Губернії, територія якого в 1939–1944 рр. у загальних обрисах охоплювала землі історичної Холмщини та південного Підляшшя. На основі вивчення великого документального матеріалу в архівах Канади, Польщі й України, а також аналізу основного корпусу наукової літератури, споминів і свідчень, автори встановили максимально повний, який можливий, з огляду на нинішній стан вивчення теми, іменний перелік жертв.

Читати повністю

Деукраїнізація Сяніцького повіту. Друга частина

9 вересня минає 77 років від часу підписання договору між урядом УРСР і маріонетковим Польським комітетом національного визволення про обмін населенням. В результаті близько пів мільйона українців Закерзоння були змушені назавжди покинути рідні домівки. Сяніцький повіт був одним з тих, звідки у 1944—1946 роках до радянської України було депортовано 70% усього українського населення. Друга частина дослідження про історію деукраїнізації Сяніччини. (Першу частину статті читати тут)

Протидія депортації

Тим часом згідно з розпорядженням провідника Закерзонського Краю Ярослава Старуха від 9 вересня 1945 року під назвою «Наказ усім командирам відділів УПА, боївок та інших збройних частин на терені ВО-6» підпіллю було дано інструкції і завдання усіма силами перешкодити виселенню українського населення до УРСР. Керівники підрозділів мали провести розвідку для з’ясування актуальної ситуації з депортацією. Дозволялося вступати у відкриті сутички з представниками переселенчих комісій і усіма, хто заохочує до виселення, спалювати залишені господарства українців, щоб у них не могли оселитися поляки.

Читати повністю

Деукраїнізація Сяніцького повіту. Перша частина

9 вересня минає 77 років від часу підписання договору між урядом УРСР і маріонетковим Польським комітетом національного визволення про обмін населенням. В результаті близько пів мільйона українців Закерзоння були змушені назавжди покинути рідні домівки. Сяніцький повіт був одним з тих, звідки у 1944—1946 роках до радянської України було депортовано 70% усього українського населення.

Пропонована історична розвідка є спробою стисло описати процес депортації українського населення із Сяніцького повіту до УРСР, слідуючи хронології та логіці її виконавців. У зв’язку з тим, що декларований задум добровільного виселення принципово розходився із практикою примусової депортації, її перебіг супроводжувався неодноразовими переглядами графіків, розрахунків і методів, що було причиною пануючого хаосу, а також суттєво ускладнювався активними та пасивним спротивом українського населення.

ПЕРША ЧАСТИНА

Сяніцький повіт є одним із сімнадцяти повітів так званого Закерзоння і сьогодні входить до складу Підкарпатського воєводства Республіки Польща. У теперішньому вигляді він був утворений у 1999 році і має 95 тис. мешканців, з виразним домінуванням польського населення. Проте перед Другою світовою війною Сяніччина мала не лише відмінний адміністративно-територіальний поділ, а й кардинально інший національний, етнічний та конфесійний склад. Українці становили виразну більшість усього населення повіту, поки їх не депортували у 1944—1947 роках. Таким чином в результаті деукраїнізації повіт втратив свій традиційний руський та східнохристиянський характер, який формувався тут від часів високого середньовіччя. Український всесвіт Сяніччини спіткала така ж сама доля, як і Любачівщину (про це див. “Деукраїнізація Любачівщини” та “Деукраїнізація Любачівщини: акція «Вісла»“). Сьогодні про нього нагадує значний культурний спадок, переважно сакральної архітектури, а також невеликі громади автохтонного українського населення, які залишились у Сяніцькому повіті.

Читати повністю

Польсько-український історичний байстрюк або Пам’ять і політика після Грушовичів

Від 26 квітня 2017 р. пам’ятника воякам Української повстанської армії у Грушовичах під Перемишлем нема. Важливу для українців, громадян Республіки Польщі, споруду на честь борців проти комуністичного поневолення Європи знищили аґресивно налаштовані націоналісти, використовуючи заради прикриття патріотичний клич нібито від імені всіх поляків та їхньої держави. Однак разом з цим критикований пам’ятник справді перейшов у символічну сферу та заторкнув ціннісний момент у функціонуванні України та Польщі.

Критична реакція України на грушовицьке руйнування не залишає сумніву: ми, українці в Польщі, після Грушовичів стаємо свідками (або й гравцями) у важливій історико-політичній дискусії між обома нашими державами. Її наслідки, так чи інакше, вплинуть на стан і прояви нашої національної пам’яті. А в нас є про що пам’ятати. Монументами в пам’ять українських жертв і воїнів УПА ми можемо заповнити головні площі всіх сіл і міст від Володави до Криниці. Соромитися нам нема чого. Схиляти голову перед диктатурою пам’яті тим більше.

Читати повністю

Подзвінне операції “Вісла”

28 квітня 1947 р. шість дивізій Війська Польського розпочали виселення українського населення з західних окраїн українських етнічних земель, що в кінцевій фазі Другої Світової війни опинилися в межах Польщі. Це виселення отримало військову назву операції “Вісла”. Операція тягнулася кілька місяців і, практично, закінчилася в жовтні 1947 р. Проводилася вона з великими знущаннями над українцями і з особливою брутальністю. Було депортовано на захід і північ Польщі близько 150 тисяч осіб, одночасно арештовано і ув’язнено у післягітлерівському таборі Явожно, а також просто вбито кілька тисяч українців (у Явожно опинилися 3873 в’язні). Українців виселяли з Ряшівського, Люблінського і Краківського воєводств і розпорошено розселювали на понімецьких землях – в Ольштинському, Кошалінському, Щецінському, Вроцлавському, Зєльоноґурському і Ґданському воєводствах. За повернення в рідні місця арештовували.

Читати повністю

Війна і мир у Перемишлі. III частина

Нерада рада
Ми не повинні стати жертвами погляду, що основна лінія напруги існує між молодими перемиськими радикалами та ОУП. Основним більш-менш явним гравцем є міська управа. Вона має всі важелі влади і впливу, які виникають з закону про місцеве самоврядування: від голосів виборців до поліції. Так чи інакше, але конфлікт між фашистами та антифашистами не може обминути міську владу хоча б тому, що він існує в підпорядкованому їй публічному просторі.

Символічним ключем до цього простору є історична графіка у вестибюлі будинку мерії, де історичний напис з початку XVII ст. «Premislia celebris Russiae civitas»/«Перемишль знамените місто Русі» у 90-ті рр. ХХ ст. радники замінили на «Libera Regia Civitas»/«Вільне королівське місто» і, заразом, на антиісторичну національну ксенофобію. А історія вчить: від королівства часто далеко до знаменитості. Фальшування історії міста шляхом перенесення його з Русі в Польщу – тут чим міській владі гордитися?

Читати повністю

Війна і мир у Перемишлі. II частина

Мірослав Майковський, тобто стовп

Був собі хлопчина… в міру спокійний, ходив до школи і костела, підростав. Десь 10 років тому став головою Перемиського товариства історичної реконструкції. Це дало йому вміння мобілізувати людей. Цим він і привернув до себе увагу інших. Cьогодні він є «першим солдатом» фашистських угруповань Перемишля і Підкарпаття. Такі існують. Вони поки що нечисленні, але без них не було б «великих» справ і крайнє аґресивних емоцій щодо українців під час нападу на пикулицький похід та оклику «Смерть українцям!». Нема в мене підстав не назвати фашистськими дій, до яких він причетний, спрямованих проти здоров’я або життя людей, класифікованих як ворожих – українців. Нинішні фашисти в Перемишлі – спадкоємці комуністів найжорстокішого часу: 1944–1947 рр. Спорідненість як у меті, так і в засобах – очевидна: вони прагнуть жити в національно «чистому» місті й користуються насильством.

Читати повністю

Війна і мир у Перемишлі. I частина

Невигідна спадщина
У 1944–1947 рр. польські комуністи і їх непартійні співпрацівники не змогли очистити Перемишля від українців. Політичні двері для цього були відкриті навстіж і вони старалися. Влада, далеко не завжди укомплектована самими комуністами, під час жахливої депортації до Української РСР та акції «Вісла» виловила майже всіх українців, цікавилася родоводом мешканців кількох поколінь, намагалася визначити тип і рівень змішаності українсько-польських сімей, можливість реальної, а не прихованої полонізації.

Комуністичний «ідеологічно-технічний недогляд» у сфері «нормування» відносин шляхом сепарації представників однієї нації від другої остаточно закінчився після 1956 р.: владі довелося дозволити хоч і на контрольоване, то все ж на повертання українців до свого міста. Отак вони до 1989 р. змогли відновитися у двох ключових сферах: Церква та Народний дім. У мінімальній щодо передвоєнної шкалі, але такій, що дозволила їхній історії покотитися далі.

Читати повністю

Співіснування польської та української культури у Другій Речі Посполитій

Приклад польської ліберальної думки на сусідство польської та української культури на першій шпальті “Газети Львівської” у 1932 році

gazeta lwowskaПублікуємо переклад з польської мови статті “Współżycie dwòch kultur” (Співіснування двох культур), яка вийшла передовицею у № 144 Gazeta Lwowska за 26 червня 1932 року. Невідомий автор роздумує над тим як забезпечити мирне сусідство польської та української (руської) культури у межах тогочасної Другої Речі Посполитої.

Дану статтю, з багатьма тезами якої ми не погоджуємося, публікується для того, щоб продемонструвати читачам настрої тогочасної панівної польської частини суспільства. Це приклад  ліберального погляду на відносини між поляками та українцями з польської точки зору. Його можна приймати хіба частково як спробу пошуку порозуміння на контрасті з крайньо правим, націоналістичним баченням ендеків, які навіть не допускають такої можливості.

Зі сторони автора спроба віднайти порозуміння обох народів  та обстоювання  ягеллонської формули Держави трьох народів (українців, поляків, литовців) видається романтичною та дещо наївною. Поряд з вболіванням за партнерство культур він залишається невільним заручником своє польськості, патріотом польської культури, який прагне мирного співіснування з українською. Проте це союз не рівних партнерів, а старшого і молодшого, тоді як єдиною перешкодою – підступні наміри російської та німецької влади. Читати повністю

Стартував проект боротьби з нападками на українське у Польщі

Григорій Сподарик: За яких обставин можна говорити про т.зв. мову ненависті?

Петро Тима: Це аґресивна словесна зневага людини з огляду на її національність, віровизнання, стать чи колір шкіри. Вона несе за собою сильну емоційну складову та узагальнення. Людину називають неґативного характеру словами, які не віддають того, ким вона є насправді, чим займається і яких цінностей дотримується. Мета цих слів – принизити гідність людини.

Публічний запис в Інтернеті або на стіні, де при слові українець стоїть якесь лайливе звернення, – це мова ненависті?
Це не математика, тому нема однозначної відповіді. Завжди є т.зв. інтерпретаційне поле. Та коли говорять, що українці не народ, називають українців «бидлом» і зневажають нашу мову, – це можна кваліфікувати як мову ненависті. В інших випадках це може бути колір шкіри або віровизнання. Важлива тут публічність, тому має значення, що вислів появляється в Інтернеті, друкованому виданні або десь на стіні. Тепер найбільше говориться про мову ненависті в Інтернеті. Частина людей переконана щодо анонімності в мережі, дає собі право на аґресивні, вульґарні і зневажливі висловлювання супроти інших. Читати повністю

Категорії

Нове відео


Warning: file_get_contents(http://gdata.youtube.com/feeds/api/users/Beznazvy/uploads?v=2&alt=jsonc): failed to open stream: HTTP request failed! HTTP/1.0 404 Not Found in /home/lemky/public_html/wp-content/plugins/dzs-videogallery/videogallery.php on line 192

Warning: Invalid argument supplied for foreach() in /home/lemky/public_html/wp-content/plugins/dzs-videogallery/videogallery.php on line 200