VII з’їзд лемків України у Тернополі
18 листопада 2018 року у Тернополі відбувся VII Всеукраїнський з’їзд лемків, який відбувається кожних чотири роки. Участь у ньому брали 160 делегатів з усіх осередків Всеукраїнського товариства “Лемківщина”.
Серед учасників з’їзду була також делегація Львівської обласної організації ВУТ “Лемківщина” у складі 40 осіб на чолі з головою Степаном Майковичем. Читати повністю
Втрачене покоління
У цих розмірковуваннях ітиметься не про “втрачене покоління” письменників міжвоєнного періоду в літературі Еріха Марію Ремарка, Ернеста Гемінгвея, Томаса Еліота, Френсіса Скотта Фіцджеральда чи Джеймса Джойса, а про друге і третє покоління переселенців українців із Закерзоння, які сьогодні мешкають в Україні, Польщі або США.
Саме цей термін мені видається найбільш влучним для означення проблеми, яку хочу підняти у цьому короткому тексті. Проблему спадковості та нерозривності історичної пам’яті між поколіннями українців, що були депортовані в рамках так званої “евакуації населення” до УРСР у 1944-1946 роках, акції “Вісла” у 1947 р. на так звані “повернені території” Польщі, а також пізньої еміграції у період десталінізації 1950-1960-х роках до Північної Америки (США, Канада).
Не випадково, що сам термін в обох випадках стосується життя людей у повоєнний період – час розрухи, невизначеності і спроби почати життя заново, а дуже часто, намагаючись забути усе те, що було під час війни як про болюче нагадування про минуле. У випадку переселенців, крім усього іншого, це також зовнішній фактор тоталітарної системи, яка переслідувала усі форми пам’яті у публічній і навіть приватній сфері, впроваджуючи культ безпам’яцтва і манкурства.
Лемківський підсумок ХХ ст. й перспективи на ХХІ-е століття
Чудова наукова розвідка професора Зеленогурського університету Богдана Гальчака про трагедію асиміляції та пошуку власної ідентичності лемків у Польщі, Словаччині, США і Сербії. Автор детально аналізує історичні причини спустошення та обезлюднення Лемківщини та роздумує над перспективою збереження лемківської самобутності за сучасних умов розсіяності лемків.
Під назвою „лемки“ розумію українське населення, що виводиться з Лемківщини – історичного регіону, розміщеного в Карпатах, на польсько-словацькому пограниччі. У межах Словаччини лемки (у цій країні їх найчастіше називають русинами) живуть у регіоні, який словаки називають Шаришем, а також у невеличких частинах Спіша і Земпліна. Українці називають той регіон Пряшівщиною. У Польщі до 1947 р. лемківські поселення були на території, яка охоплювала повіти Новосанчівський, Горлицький, Яслицький, Коросненський, Сяноцький, південно-західну частину Ліського й кілька сіл у Новоторзькому повіті [1].
Згідно з українською традицією, межа між Лемківщиною й розміщеною на схід від неї Бойківщиною пролягала вздовж річок Сян і Ляборець [2]. У Польщі в міжвоєнний період стала розповсюдженою за посередництвом Романа Райнфуса думка, що східна межа історичної Лемківщини пролягала за річкою Ославою, верхами Буковиці і Великого Поділу [3] (однієї з найвищих височин на Південному Розточчі, пол. Wielki Dział). Таке розуміння меж Лемківщини виключало з приналежності до неї Ліський повіт і більшість Сяноцького повіту. Думка ця породжувала сумніви навіть у деяких польських дослідників. Вони вважали, що східну межу Лемківщини слід пересунути у східному напрямку, принаймні до річки Солинки [4]. Сам Райнфус, зрештою, не заперечував факту присутності лемків на схід від Великого Поділу. Він тільки вважав це перехідною лемківсько-бойківською зоною. Читати повністю
Відкрите звернення до проводу Польської держави про День пам’яті за жертвами
Відкрите звернення
до проводу Польської держави,
духовних і культурних діячів та всього польського суспільства
Дорогі побратими,
Наближаються дні пам’яті за загиблими синами і доньками наших народів.
В історії взаємостосунків українців і поляків є багато братніх сторінок і водночас кривавих потрясінь. Серед них особливим болем і для України, і для Польщі залишається трагедія Волині і польсько-українського конфлікту в роки Другої Світової війни, в проваллі якого було знищено тисячі невинних братів і сестер.
Убивство невинних людей не має виправдання.
Просимо прощення за вчинені злочини і кривди – це наш головний мотив.
Спецвипуск Вісника СФУЛО. Ватри 2015. Читати
Вітаємо Вас, наші дорогі читачі!
Публікуємо довгоочікуваний спецвипуск Вісника СФУЛО як додаток до літнього номера, який присвячений лемківським ватрам 2015 року в Україні та світі.
У номері ми знайдете статті про цей культурний феномен на Полтавщині, Пряшівщині, США, Польщі, Закарпатті, Канаді, Тернопільщині, Львівщині і Луганщині.
Я розумію українців – Яцек Куронь
Публікуємо статтю поборника українсько-польського діалогу та примирення Яцека Куроня під назвою “Rozumiem gniew Ukrai?c?w” , яку він написав у 2002 році для Gazeta Wyborcza з приводу дискусії довкола цвинтаря Орлят у Львові, у перекладі газети “День”.
Кажуть, без минулого немає майбутнього. Інколи виходить навпаки: коли минуле ставить під загрозу майбутнє. Така загроза виникла щодо відносин України та Польщі через конфлікт довкола меморіалу польським військовим, які загинули в українсько-польській війні 1918 — 1919 років. Багато образливого у цій суперечці було сказано і по відношенню до українців, і щодо поляків. Очевидно, що рано чи пізно сторони змушені будуть іти на компроміс. Перші ознаки розуміння позиції львів’ян, схоже, почали з’являтися у поляків. Позавчора у впливовій польській «Газеті Виборчій» було надруковано виступ відомого діяча Яцека Куроня. Він — один із чільних представників польської профспілки «Солідарність». Народився і виріс у Львові. Примітно те, що його думка йде врозріз із офіційною позицією Варшави. Показово також, що в Польщі є лідери громадської думки, які не бояться йти проти течії. В Україні ці лідери, якщо вони є, продовжують мовчати. (Друкується з деякими скороченнями)
Уроки українсько-польського примирення від Яцека Куроня
Батьківський урок про те, що людей не слід оцінювати за їхньою національністю, Яцек Куронь запам’ятав на все життя.
Цьому польському суспільно-політичному лідерові 3 березня цього року виповнилося б 80 років. Я. Куронь народився у Львові. У часи комуністичної Польщі став лідером опозиції, а після демократичних перетворень його обрано міністром праці і соціальної політики. Читати повністю
24 листопада – День Скорботи за жертвами Голодомору
Цьогорічне вшанування пам’яті жертв Голодомору присвячене доброчинцям – тим людям, які в непростий час чинили добро, рятуючи від голоду співвітчизників у 1932-1933 роках.
Серед українців були ті, хто наважувався на мужні вчинки в часи, далекі від романтики та героїки. Мова йде про людей, які рятували інших від голодної смерті – роздавали, хліб, напували та зігрівали. Серед них – освітяни, лікарі, пересічні селяни, багатодітні матері.
Останні коментарі