Команча

Звернення лемків з ґміни Команча до вищого керівництва Польської Народної Республіки з проханням звільнити їх від депортації до УРСР 1945 року

Публікуємо звернення мешканців та керівництва ґміни Команча до вищого політичного керівництва Польської Народної Республіки у Варшаві та Ряшеві з проханням звільнити їх від депортації до УРСР, намагаючись переконати його у своїй лояльності до держави та її громадян. Його підготували солтиси і парафіяльне управління Команчі, Радошиць, Явірника, Ославиці та Прелук, яких підтримала Ґмінна Рада Народова (депутати місцевої ради) і війт ґміни Команча. Звернення готували з 15 по 17 вересня 1945 року і було отримано Ряшівським воєводським управлінням 18 вересня. Ми знаємо його зміст завдяки оригіналу в рукописному вигляді, яке збереглося в архіві: Aрхів MBCiA РП, фонд MAP 304, арк. 92-93

***

Рукописний оригінал звернення мешканців гміни Команча, який зберігася в архіві

Читати повністю

Деукраїнізація Сяніцького повіту. Друга частина

9 вересня минає 77 років від часу підписання договору між урядом УРСР і маріонетковим Польським комітетом національного визволення про обмін населенням. В результаті близько пів мільйона українців Закерзоння були змушені назавжди покинути рідні домівки. Сяніцький повіт був одним з тих, звідки у 1944—1946 роках до радянської України було депортовано 70% усього українського населення. Друга частина дослідження про історію деукраїнізації Сяніччини. (Першу частину статті читати тут)

Протидія депортації

Тим часом згідно з розпорядженням провідника Закерзонського Краю Ярослава Старуха від 9 вересня 1945 року під назвою «Наказ усім командирам відділів УПА, боївок та інших збройних частин на терені ВО-6» підпіллю було дано інструкції і завдання усіма силами перешкодити виселенню українського населення до УРСР. Керівники підрозділів мали провести розвідку для з’ясування актуальної ситуації з депортацією. Дозволялося вступати у відкриті сутички з представниками переселенчих комісій і усіма, хто заохочує до виселення, спалювати залишені господарства українців, щоб у них не могли оселитися поляки.

Читати повністю

Деукраїнізація Сяніцького повіту. Перша частина

9 вересня минає 77 років від часу підписання договору між урядом УРСР і маріонетковим Польським комітетом національного визволення про обмін населенням. В результаті близько пів мільйона українців Закерзоння були змушені назавжди покинути рідні домівки. Сяніцький повіт був одним з тих, звідки у 1944—1946 роках до радянської України було депортовано 70% усього українського населення.

Пропонована історична розвідка є спробою стисло описати процес депортації українського населення із Сяніцького повіту до УРСР, слідуючи хронології та логіці її виконавців. У зв’язку з тим, що декларований задум добровільного виселення принципово розходився із практикою примусової депортації, її перебіг супроводжувався неодноразовими переглядами графіків, розрахунків і методів, що було причиною пануючого хаосу, а також суттєво ускладнювався активними та пасивним спротивом українського населення.

ПЕРША ЧАСТИНА

Сяніцький повіт є одним із сімнадцяти повітів так званого Закерзоння і сьогодні входить до складу Підкарпатського воєводства Республіки Польща. У теперішньому вигляді він був утворений у 1999 році і має 95 тис. мешканців, з виразним домінуванням польського населення. Проте перед Другою світовою війною Сяніччина мала не лише відмінний адміністративно-територіальний поділ, а й кардинально інший національний, етнічний та конфесійний склад. Українці становили виразну більшість усього населення повіту, поки їх не депортували у 1944—1947 роках. Таким чином в результаті деукраїнізації повіт втратив свій традиційний руський та східнохристиянський характер, який формувався тут від часів високого середньовіччя. Український всесвіт Сяніччини спіткала така ж сама доля, як і Любачівщину (про це див. “Деукраїнізація Любачівщини” та “Деукраїнізація Любачівщини: акція «Вісла»“). Сьогодні про нього нагадує значний культурний спадок, переважно сакральної архітектури, а також невеликі громади автохтонного українського населення, які залишились у Сяніцькому повіті.

Читати повністю

Команецька республіка. Державний вибір Лемківщини в 1918 році

Україна готується до відзначення 30-ліття своєї незалежності. В минулому у нас було багато спроб побудови державності, деякі з них досі залишаються малознаними. Пропонуємо читачам поглянути на один епізод державотворення українців відразу по завершенні Першої світової війни. Він стосувався невеликої української території — східної Лемківщини, що сьогодні становить Сяніцький повіт Республіки Польща

19 жовтня 1918 року Українська Народна Рада, визначаючи право націй на самовизначення, проголосила: “Вся українська етнічна область в Австро-Угорщині, а саме: Східна Галичина з прикордонною лінією по ріці Сян, включно з Лемківщиною, північно-західною Буковиною з містами Чернівці, Сторожинець та Серет, і українське пасмо північно-східної Угорщини становлять єдине українське територіальне ціле”. У зв’язку з тим, що в Сяноці було розташоване польське військо, було вирішено про створення повітової УНРади Сяніцького повіту у Великому Вислоці, який став центром національно-визвольної боротьби на Лемківщині.

4 листопада 1918 року у приміщенні школи села Вислік Долішній оголосили збори, в яких взяло участь 70 делегатів з 33 навколишніх сіл. Було ухвалено організувати Повітову Українську Національну Раду для Сяніцького повіту. Головою Ради збори обрали о. Пантелеймона Шпильку. Керівником Українського повітового комітету був призначений Гриць Судомир. На керівника комісаріату був покладений обов’язок створення по селах громадських рад, які присягали на вірність Українській Державі. Повітові ради займалися організацією українських шкіл. Суддя Іван Куціла полагоджував усі судові справи від імені ЗУНР.

Ввечері 23 січня 1919 року польська армія захопили Великий Вислік, а вранці 24 січня 1919 — Команчу, що стало останнім днем самостійного існування Висліцько-Команецької Республіки. Виникнувши самостійно 4 листопада 1918 року, але не маючи безпосереднього зв’язку та підтримки з Центральним Урядом ЗУНР і українською армією, вона проіснувала неповних три місяці. Читати повністю

Виїзне засідання Правління ЛОО ВУТ “Лемківщина” у Команчі та молитва на горі Хрещата

4-5 листопада 2017 року відбулася мандрівка членів Львівської обласної організації Всеукраїнського товариства “Лемківщина” місцевостями Східної Лемківщини, що тепер знаходяться у Підкарпатському воєводстві Республіка Польща. У час поїздки львівська делегація віддала шану полеглим повстанцям на горі Хрещата, а також провела виїзне засідання Правління ЛОО ВУТ «Лемківщина» у селі Команча.

Мандрівка розпочалася у відселеному у 1951 р. бойківському селі Смільниця, де сьогодні знаходиться однойменний пункт пропуску на українсько-польському державному кордоні. Звідси автобус трасою вздовж річки Стрвяж (або Стривігор) продовжив свою подорож теренами Низьких Бескидів. Минаючи Устрики Долішні, Лісько, Загір’я та наближаючись до Сяніка він покидав Західну Бойківщину і в’їжджав на Східну Лемківщину. Звідси походять предки більшості пасажирів та частина членів Правління організації.

Першою зупинкою на Лемківщині стало велике село Команча – один з осередків Команецької республіки, яка 4 листопада 1918 р. проголосила входження до складу Західно-Української Народної Республіки і воз’єднання з Лемківщини з Україною. Крім цього місцевість залишається діючим осередком українського культурного та релігійного життя на Лемківщині.

Читати повністю

“Вечір Лемківської Ноші (одягу)” в Сяноці у 1941 році. Ч. 1

Публікуємо статтю “Лемківське село — в Сяноці” авторства Юрія Тарковича, яка була опублікована у газеті “Краківські вісті” 21 лютого 1941 року.

Сянік, 17. лютого 1941.

В суботу й неділю — 15. і 16. лютого ц. р. — переживав наш княжий Сянік направду святочні, незабутні дні. По цілому місті, головно біля домівки УДК, міської салі й станиці напроти греко-католицької церкви, панував у суботу й неділю великий рук. Усюди тут бачили ми повно нашої інтеліґенції й селян. По цілому місті говорили вже на кілька днів перед цією святочною суботою тільки про одно: про Вечір Лемківської Ноші, що його в цих двох днях уладжувала Жіноча Секція при УДК. Початок імпрези був заповіджений на год. 7.30 веч., але вже давно перед цією годиною були білєти випродані. Багатьом прийшлося вернутись від каси з нічим. У просторій міській салі не було місця. Вечір Лемківської Ноші в Сяноці — це перша цього роду імпреза не тільки в Сяноці, але взагалі перша така імпреза на наших тутешніх землях. Тому й не диво, що тут було велике зацікавлення й що в суботу позїздилися до Сянока гості з цілої околиці.

Читати повністю

Початки УПА на Лемківщині

… на Поліссі і Волині новостворені відділи Української Повстанської Армії стали зводити свої перші бої рівночасно з німецьким окупантом і з большевицькими партизанами.

Мені не прийшлося бути там, де ті відділи творилися, але я був свідком, як організувалися перші сотні УПА на Лемківщині. І так назавжди залишиться в мене той живий образ, як росли сотні УПА спільними силами українських вояків з різних армій, з широкою піддержкою від місцевого населення.

З малих збройних груп творилися сотні та курені і ставали складовими частинами українських збройних сил. В їх рядах „рам’я об рам’я” стояв в боротьбі із ворогом бандерівець з мельниківцем, бувший червоноармієць з дивізійником, старшина УНР-УГА-УСС з випусником старшинської школи УПА, лемко з полтавцем, інтелігент та робітник із селянином.
Нехай говорять факти.

Читати повністю

Із записника лемка. Лемківщина у роки Першої світової війни

Друкуємо статтю Франца Коковського “Із записника лемка” про визвольну боротьбу на Лемківщині у роки Першої світової війни, яку він написав на основі  спогадів стільця УГА Онуфрія Чури. Вийшла друком у журналі “Літопис Червоної Калини” (1934, Ч.7-8) у Львові.

I.

Про те, що також і Лемківщина брала участь у нашій визвольній боротьбі в 19181 і 1919 роках, знає мало хто. В ці горячі часи ціла наша увага була спрямована на Львів та на територію на схід  Сяну, а тим, що діялось за Сяном, мало хто цікавився. Наші верхи махнули відразу рукою на територію поза Сяном, а був час, що делегатам зі Сяніччини, що приїхали до Стрия прохати підмоги та інструкцій, відповів тодішній комендант стрийської округи, от.Гр. Коссак, щоби Сяніччина та Лемківщина, боронилися до часу, поки там не прийдуть… чехи, а як підмогу казав їм видати… два кріси. Свідки цеї «історичної» розмови живуть до нині.

Читати повністю

Одна картина. З історії сіл Височани та Кожушне

Друкуємо уривок із праці Франца Коковського «Визвольні рухи на Лемківщині», який був опублікований у журналі “Літопис Червоної Калини” (1935, Ч.5) в оригінальній версії.

I.

Височани враз із присілком Кожушне – це невелике село сяніцького повіту. Числять вони разом понад 600 душ, а належать до парохії в Полонній. Ці села лежать майже при самому залізничному шляху Загір’я – Лупків, до залізничної станції Щавне – Куляшне з Височан усього 4 км., а до станції Мокре 3 км.

Тепер село враз із присілком занедбане та опущене, нема там людини, що вміла би селян освідомити та повести.

Читати повністю

Туринське відзначає 500 років. Історія села

Сьогодні минає 500 років від часу першої згадки про село. У звязку з цим публікуємо історію села Туринське з серії “Історія сіл Лемківщини”, про історію сіл, побут, духовне життя, депортацію, а також спогади лемків.

* * *

Туринське (пол. Turzańsk) або Тур’янське — лемківське село в Сяноцькому повіті Підкарпатському воєводстві Республіки Польща. Належить до гміни Команча. До складу села також належали присілки Вільки Колодяжні, Пасіки і Турно.

Читати повністю

Категорії

Нове відео


Warning: file_get_contents(http://gdata.youtube.com/feeds/api/users/Beznazvy/uploads?v=2&alt=jsonc): failed to open stream: HTTP request failed! HTTP/1.0 404 Not Found in /home/lemky/public_html/wp-content/plugins/dzs-videogallery/videogallery.php on line 192

Warning: Invalid argument supplied for foreach() in /home/lemky/public_html/wp-content/plugins/dzs-videogallery/videogallery.php on line 200