Богдан Гук

Команецька республіка. Державний вибір Лемківщини в 1918 році

Україна готується до відзначення 30-ліття своєї незалежності. В минулому у нас було багато спроб побудови державності, деякі з них досі залишаються малознаними. Пропонуємо читачам поглянути на один епізод державотворення українців відразу по завершенні Першої світової війни. Він стосувався невеликої української території — східної Лемківщини, що сьогодні становить Сяніцький повіт Республіки Польща

19 жовтня 1918 року Українська Народна Рада, визначаючи право націй на самовизначення, проголосила: “Вся українська етнічна область в Австро-Угорщині, а саме: Східна Галичина з прикордонною лінією по ріці Сян, включно з Лемківщиною, північно-західною Буковиною з містами Чернівці, Сторожинець та Серет, і українське пасмо північно-східної Угорщини становлять єдине українське територіальне ціле”. У зв’язку з тим, що в Сяноці було розташоване польське військо, було вирішено про створення повітової УНРади Сяніцького повіту у Великому Вислоці, який став центром національно-визвольної боротьби на Лемківщині.

4 листопада 1918 року у приміщенні школи села Вислік Долішній оголосили збори, в яких взяло участь 70 делегатів з 33 навколишніх сіл. Було ухвалено організувати Повітову Українську Національну Раду для Сяніцького повіту. Головою Ради збори обрали о. Пантелеймона Шпильку. Керівником Українського повітового комітету був призначений Гриць Судомир. На керівника комісаріату був покладений обов’язок створення по селах громадських рад, які присягали на вірність Українській Державі. Повітові ради займалися організацією українських шкіл. Суддя Іван Куціла полагоджував усі судові справи від імені ЗУНР.

Ввечері 23 січня 1919 року польська армія захопили Великий Вислік, а вранці 24 січня 1919 — Команчу, що стало останнім днем самостійного існування Висліцько-Команецької Республіки. Виникнувши самостійно 4 листопада 1918 року, але не маючи безпосереднього зв’язку та підтримки з Центральним Урядом ЗУНР і українською армією, вона проіснувала неповних три місяці. Читати повністю

Польсько-український історичний байстрюк або Пам’ять і політика після Грушовичів

Від 26 квітня 2017 р. пам’ятника воякам Української повстанської армії у Грушовичах під Перемишлем нема. Важливу для українців, громадян Республіки Польщі, споруду на честь борців проти комуністичного поневолення Європи знищили аґресивно налаштовані націоналісти, використовуючи заради прикриття патріотичний клич нібито від імені всіх поляків та їхньої держави. Однак разом з цим критикований пам’ятник справді перейшов у символічну сферу та заторкнув ціннісний момент у функціонуванні України та Польщі.

Критична реакція України на грушовицьке руйнування не залишає сумніву: ми, українці в Польщі, після Грушовичів стаємо свідками (або й гравцями) у важливій історико-політичній дискусії між обома нашими державами. Її наслідки, так чи інакше, вплинуть на стан і прояви нашої національної пам’яті. А в нас є про що пам’ятати. Монументами в пам’ять українських жертв і воїнів УПА ми можемо заповнити головні площі всіх сіл і міст від Володави до Криниці. Соромитися нам нема чого. Схиляти голову перед диктатурою пам’яті тим більше.

Читати повністю

Війна і мир у Перемишлі. I частина

Невигідна спадщина
У 1944–1947 рр. польські комуністи і їх непартійні співпрацівники не змогли очистити Перемишля від українців. Політичні двері для цього були відкриті навстіж і вони старалися. Влада, далеко не завжди укомплектована самими комуністами, під час жахливої депортації до Української РСР та акції «Вісла» виловила майже всіх українців, цікавилася родоводом мешканців кількох поколінь, намагалася визначити тип і рівень змішаності українсько-польських сімей, можливість реальної, а не прихованої полонізації.

Комуністичний «ідеологічно-технічний недогляд» у сфері «нормування» відносин шляхом сепарації представників однієї нації від другої остаточно закінчився після 1956 р.: владі довелося дозволити хоч і на контрольоване, то все ж на повертання українців до свого міста. Отак вони до 1989 р. змогли відновитися у двох ключових сферах: Церква та Народний дім. У мінімальній щодо передвоєнної шкалі, але такій, що дозволила їхній історії покотитися далі.

Читати повністю

Історія першої трагедії Завадки Морохівської або “Богатежи” Війська польського в Завадці Морохівській

POMNIKI-108_768x1024-248x300На січень 2017 р. припадають 71-ші роковини першого з трьох масових убивств, які 25 січня 1946 р. вчинили збройні сили Республіки Польщі щодо громадян української національності в Завадці-Морохівській на Сяніччині.

Нижче публікую два звіти командування підрозділу Війська польського про злочин у Завадці-Морохівській. Вони містять невідому досі історичну інформацію, яку я доповнюю іншими документами. Отож, у січні 1946 р. в рамках 34 полку 8 дивізії піхоти ВП, який базувався в казармах у Вільхівцях біля Сянока, сформовано дві оперативні групи. Їх метою мала бути боротьба з УПА, але насправді йшлося про депортацію українців до Української РСР. Читати повністю

Петро Трохановський – «Olek», секретний співробітник СБ

Невідомі документи з архіву Інституту національної пам’яті у Ряшеві.

Управління безпеки (Служба безпеки Польської Народної Республіки) – це тривалий слід у житті не однієї людини, яку ми зустрічаємо серед нас. Нині намагаємося пізнати й оцінити вибори тих людей, хто не вистояв перед насильством держави: таємних співпрацівників (польське: tajny współpracownik, TW; радянське: сексот, тобто «секретный сотрудник»). Не завжди можна збагнути причини й розміри втрат як для самої людини, яка відмовилася від власної свободи, так і для її сім’ї, знайомих, громади, інколи нації чи держави. Може, й усе здається просте, та нелегко однозначно збалансувати добро і зло, хоч живемо в культурі, яка від дитинства навчає нас відрізняти добро від зла. Адже зло також уміє представляти себе як жертву й просити в нас милосердя або зрозуміння.

Можливість неупереджено пізнавати людську долю і державу, яка її нищила, дає публікація документів. Услід за ними може йти дискусія. Саме така настанова циклу статей у «НС» про вплив УБ/СБ на українців, що проживають у Польщі (їх відкрила рецензія Григорія Сподарка «Підкарпаття під наглядом спецслужб» на книжку Ярослава Сирника «Nadzór specjalny», див. «НС» 14/2016). Читати повністю

Категорії

Нове відео


Warning: file_get_contents(http://gdata.youtube.com/feeds/api/users/Beznazvy/uploads?v=2&alt=jsonc): failed to open stream: HTTP request failed! HTTP/1.0 404 Not Found in /home/lemky/public_html/wp-content/plugins/dzs-videogallery/videogallery.php on line 192

Warning: Invalid argument supplied for foreach() in /home/lemky/public_html/wp-content/plugins/dzs-videogallery/videogallery.php on line 200