УРСР

Інтерв’ю з Терезою Кищак з села Ростайне

Кищак-Русиник Тереза, народилась 12.01.1935 року в с. Ростайне, повіт Ясло.

У віці 10 років, влітку 1944 року була разом зі сім’єю переселена на Україну. Родина складалась з батька, матері, і трьох братів (Василь, Михайло, Іван), окрім п. Терези.

 Історія переселення

Батько п. Терези був сільським війтом, жили не бідно, мало своє господарство, яке складалось з коня, корів, овець,  з 18 га. землі та 7 га. лісу.

Навесні 1945 року в селі з’явились перші представники «переселенського комітету», які почали агітувати мешканців села для переїзду на українські землі. Батько п. Терезії їхати не хотів і більшість односельчан також, тоді його на кілька днів посадили до пивниці (він був війтом, в селі його поважали і прислухались до його думки). У той час як батько був у пивниці, частина односельчан, які хотіли їхати і були підбурені агітаторами, зайшла до їхньої хати і поламала печі, частково меблі та й налякали цілу родину. На наступний день батька випустили і він сказав “….їдемо все лишаємо….нічого не будемо….руки, ноги маємо ще заробимо….а тут я не залишусь….”.

Наступного дня зібрались і поїхали до перевалочної станції у м. Ясло, це був липень 1945 року. Із собою взяли: коня, три корови, дві вівці, машинку до пряжі, креденс, шафу, ліжко, скриню (батько привіз а Америка, він був там на заробітках), прятку, посуд, одяг, постільне. По дорозі в м. Ясла, батько одну корову у місцевого поляка виміняв на швейну машинку. Так почались тяжкі скитання по Україні.

Там в м. Ясла за кілька днів їх погрузили в товарні вагони (так звані “телятники”) в Нижанковичах, змінили колії, батько зміг поміняти гроші на радянські карбованці і почалась тяжка дороги у невідомість…п. Тереза пам’ятає, що їхали дуже довго, по дорозі чи хтось помирав не пам’ятає, можливо, але дітям про це не говорили. Потяг їх привіз в Добропільський р-н, там серед степу їх висадили, і роби далі що хочеш. Батько п. Терезії, разом з іншими чоловіками пішли шукати куди їм вселятись, їх не було кілька днів, повернулись на підводах з волами і з місцевими людьми. Місцем куди переселили родину Русиників було с. Бойківна, Добропільського район (12 км від Горлівки). В це село разом з родиною Русиників переселилось було ще 5-7 родин з с. Ростайне. П. Тереза згадує, що меблі які вони привезли із собою в хати які їх поселили не вміщались, будиночки були низькими і дуже занедбаними. У цьому селі було дуже тяжко, місцеве населення жило дуже бідно, п. Терезі говорить, що для їхній людей це був шок. Поки родина там жила, до них приїжали односельчани і агітували повертатись, місцева влада почала на батька дивитись як на агітатора.

Навесні 1946 року в один із днів п. Терезія пам’ятаю що дуже швидко зібрались і виїхали родиною з с. Бойківка. Півроку родина скиталась по Україні, їхали товарними вагонами, ночували де прийшлось, немиті, часами не мали що їсти. п. Тереза пам’ятає, що в неї було довге волосся, в якому завелись воші, потім струпи і т.д. Приїхали до с. Скварява Золочівського р-ну, жили в стодолі, п. Тереза пам’ятає, що були там два місяці, мами ходила на жнива, щоб щось заробити для прожиття. Поті поїхали до Львова, у Львові мешкали на вокзалі, планували повертатись додому і їхали в напрямку кордону, приїхали до с. Бучали (Городоцький р-н), там п. Тереза сказала, що пам’ятає сім’ю Майковичів (голови товариства). Проте в с. Бучали не затримались, бо їх попередили, що шукають і вони мусіли їхати далі.

Наступним пунктом було с. Вільшаник Самбірського району, там жили в одній хаті 7 сімей, одна з яких була і п. Терези. Проживши там місяць поїхали далі в Старосамбірський район і зупинились в селі Сусідовичі, там було багато вільних хат, після того як звідти виселили поляків, це був кінець 1947 року. З 1947 року на селах створювались колгоспи і батька п. Терези обрали головою сільської ради. В тому році батько поміг зробити документи колишнім упівцям, його здали радянській владі, яка його арештувала. У 1948 році його осудили і вислали до Воркути. Сім’я змушена була втікати

Втікли до с. Михайлевичі, там два роки ночували по лісах, потім дружина брата Івана, яка була вчителькою отримала будинок і вони усі там оселились, не признавались звідки вони і що в них є батько. Старший брат пішов вчитись в торговий інститут. В Михайлевичах прожили 5 років, в 1956 році батька випустили по амністії і він повернувся до них. п. Тереза тоді вже закінчила самбірське педучилище і працювала в с. Арламівська Воля, що на Мостищині. Після повернення батька сім’я п. Терези переїхала до Миколаєва, забрав брат Михайло, який закінчив торговий інститут і отримав там роботу і будинок. Там за 9 років помер батько і там проживає до сьогодні родина п. Терези.

Розмовляв Тарас Радь

Інтерв’ю з Юрієм Судином з села Люблинець Старий

Юрій Судин народився у 1933 р. у с. Люблинець Старий (1 500 українців) у Любачівському повіті на Любачівщині у селянській сім’ї. У сім’ї було троє дітей – крім Юрія, також старший брат Дмитро (1928) і сестра, також жила із сім’єю баба Марія.

До війни була біда, людини не мали за що жити, землі не було. У нас також було небагато землі – 3 могри (1,5 га). Через це батько комбінував: спершу сіяв жито, а після – також сіяв ріпу, яку до осені встиг зібрати, так що виходив другий врожай.

Початок Другої світової війни

У 1939 р. прийшла війна. Пригадую як приїхали у село німці на великих вантажівках, рукави закочені. Проте вони довго не затримались, а поїхали кудись дальше, десь на Львів. Через два тижні вернулися німці і до нас прийшли росіяни, совєцькі солдати. Але ці солдати у нас в селі також не довго затримались. Через короткий час сюди знову повернулися німці. Тому від 1939 р. ми були під німецькою окупацією. Вони одразу завели свої порядки, встановили контингенти – здачі хліба, зерна, продукти, – а для бідних селян це було важко. Другою болючою проблемою став забір молоді до Німеччини на роботу. При цьому на початку 1940-го року люди ще їхали добровільно, тому що агітація зробила свою справу, але починаючи з 1942 р. почали вивозити примусово.

Читати повністю

Інтерв’ю з Катериною Петрушко (Шпак) з села Стежниця

Катерина Антонівна Петрушко, з родини Шпак, народилась 18 лютого 1932 року у с. Стежниця біля Балигрода на Лемківщині в заможній селянській родині. За люб’язної згоди пані Катерини мені вдалося записати з нею інтерв’ю в рамках збору спогадів лемків-старожилів.

Розкажіть про своє дитинство, свою родину і життя у селі перед Другою світовою війною

У нас було 60 моргів поля, 2 га лісу, 2 га сінокосів. Була дуже велике господарство: молотарка, млинок, січкарня, кират (кінний привід – Ред.), багато возів – для копання картоплі, для збирання зерна, сани, повна кошара овець, пара коней для виїзду.

Мій дідо Іван чотири рази був в Америці. Він міг вранці разом з пастухом вигнати худобу на пасовисько, а ввечері вже не повернутися додому. Якщо в коморі не було капелюха з п’юрком, гуньки, шкіряної торби і широкого пояса значить дідо поїхав на заробітки. У цей час в Америці жив його рідний найстарший брат, який був фабрикантом і мав різні інструменти. Через це дідо, коли повертався додому, то привозив з собою рашпілі, пилки, геблики, копита (до взуття), молотки, обценьки та різні ніші інструменти. На зароблені гроші він купував землю, а тому у нас було багато поля і лісу.

Читати повністю

Лист ОУН братам переселенцям з Холмщини, Грубешівщини, Засяння і Лемківщини

За Українську Самостійну                                                                                                                                           Воля народам, воля людині!

Соборну Україну!

 

БРАТИ ПЕРЕСЕЛЕНЦІ

СИНИ ХОЛМЩИНИ, ГРУБЕШІВЩИНИ, ЗАСЯННЯ І ЛЕМКІВЩИНИ!

В жорстокі дні нової сталінської окупації, що її переживає зараз весь український народ, Вам ворог завдав найбільшого удару. Окупанти доконали над Вами нечуваного в історії злочину. Вони насильно безправно викинули Вас із рідних батьківських земель. Тих земель, де Ви родилися і зросли, де могили Ваших дорогих і близьких, де могили прадідів Ваших. Вони спалили Ваші села, зграбували Ваше майно, вимордували тисячі невинних дітей, жінок, стариків. І сьогодні Ви, вигнані з своїх рідних прадідівських гнізд, розкидані на всі сторони, поневіряєтеся, прибиті горем і стражданням. Не один батько споміж Вас, із серцем, закипілим кров’ю, згадує свого замордованого сина, не одній матері ввижається її горюча в огні дитина, не одна дитина зривається зі сну, бо їй приснилася поколена багнетами мати… Сперед наших очей не щезають жахливі картини, що Ви їх недавно пережили, Ваше серце раз-у-раз роздирає невимовний біль, Ваші ще свіжі рани не перестають кривавитися. Ці рани щодня пригадують Вам, хто винен у Вашому горю, вони щодня кличуть до помсти на винних у цьому.

Читати повністю

Ми памятаємо. Дмитро Бедзик (1898-1982)

Бедзик Дмитро (1898-1982)1 листопада 1898 року у с.Вільхівці Сяніцького повіту (тепер – Республіка Польща) народився Дмитро БЕДЗИК (1898-1982) – український письменник. Член Спілки письменників України.

Народився у бідній селянській родині. Навчався в гімназії Бучача (або ремісничо-будівничій школі при монастирі оо. Василіян). У 1915 р. при відступі російських військ з Галичини разом з ешелоном біженців потрапив до Росії, назавжди розлучившись з рідною домівкою. У 1919 р. закінчив Гнідинське сільсько-господарське училище, у 1926 р. - філологічний факультет Харківського інституту народної освіти. Працював агрономом, учителем, журналістом. Читати повністю

Додатковий протокол до Угоди про обмін населенням між УРСР та ПКНВ

Уряд Української Радянської Соціалістичної Республіки, з одного боку, і Тимчасовий Уряд Національної Єдності Поль­ської Республіки, – з другого, погодились про таке:

Угода про обмін населенням між УРСР та ПКНВ

 Угода 
 між Урядом Української Радянської 
 Соціалістичної Республіки і Польським 
 Комітетом Національного визволення про 
 евакуацію українського населення з території 
 Польщі і польських громадян з території УРСР Дата підписання: 09.09.1944 Дата набуття чинності: 09.09.1944 ВІДДІЛ I 
                        ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ 
                             Стаття 1 
     Обидві Договірні  Сторони  зобов'язуються  по підписанні цієї 
угоди  приступити  до   евакуації   всіх   громадян   української, 
білоруської,   російської   і   русинської   національностей,   що 
проживають   в    Хелмському,    Грубешувському,    Томашувському, 
Любачувському,   Ярославському,   Перемишльському,  Ліськовському, 
Замостінському,  Красноставському,  Білгорайському,   Влодавському 
повітах  і  в інших районах Польщі,  де можуть виявитися громадяни 
української,  білоруської, російської і русинської національності, 
які  побажають  переселитися  з  території  Польщі на Україну,  та 
приступити до евакуації всіх поляків і  євреїв,  що  перебували  в 
польському громадянстві до 17 вересня 1939 року,  які проживають в 
західних областях УРСР і бажають переселитися на територію Польщі. 
     Евакуації підлягають лише ті з перелічених в абзаці  1  осіб, 
які  виявили  своє  бажання  евакуюватися  і щодо прийняття яких є 
згода Уряду Української РСР і  Польського  Комітету  Національного 
Визволення. 

Читати повністю

Категорії

Нове відео