УПА

Інтерв’ю з Терезою Кищак з села Ростайне

Кищак-Русиник Тереза, народилась 12.01.1935 року в с. Ростайне, повіт Ясло.

У віці 10 років, влітку 1944 року була разом зі сім’єю переселена на Україну. Родина складалась з батька, матері, і трьох братів (Василь, Михайло, Іван), окрім п. Терези.

 Історія переселення

Батько п. Терези був сільським війтом, жили не бідно, мало своє господарство, яке складалось з коня, корів, овець,  з 18 га. землі та 7 га. лісу.

Навесні 1945 року в селі з’явились перші представники «переселенського комітету», які почали агітувати мешканців села для переїзду на українські землі. Батько п. Терезії їхати не хотів і більшість односельчан також, тоді його на кілька днів посадили до пивниці (він був війтом, в селі його поважали і прислухались до його думки). У той час як батько був у пивниці, частина односельчан, які хотіли їхати і були підбурені агітаторами, зайшла до їхньої хати і поламала печі, частково меблі та й налякали цілу родину. На наступний день батька випустили і він сказав “….їдемо все лишаємо….нічого не будемо….руки, ноги маємо ще заробимо….а тут я не залишусь….”.

Наступного дня зібрались і поїхали до перевалочної станції у м. Ясло, це був липень 1945 року. Із собою взяли: коня, три корови, дві вівці, машинку до пряжі, креденс, шафу, ліжко, скриню (батько привіз а Америка, він був там на заробітках), прятку, посуд, одяг, постільне. По дорозі в м. Ясла, батько одну корову у місцевого поляка виміняв на швейну машинку. Так почались тяжкі скитання по Україні.

Там в м. Ясла за кілька днів їх погрузили в товарні вагони (так звані “телятники”) в Нижанковичах, змінили колії, батько зміг поміняти гроші на радянські карбованці і почалась тяжка дороги у невідомість…п. Тереза пам’ятає, що їхали дуже довго, по дорозі чи хтось помирав не пам’ятає, можливо, але дітям про це не говорили. Потяг їх привіз в Добропільський р-н, там серед степу їх висадили, і роби далі що хочеш. Батько п. Терезії, разом з іншими чоловіками пішли шукати куди їм вселятись, їх не було кілька днів, повернулись на підводах з волами і з місцевими людьми. Місцем куди переселили родину Русиників було с. Бойківна, Добропільського район (12 км від Горлівки). В це село разом з родиною Русиників переселилось було ще 5-7 родин з с. Ростайне. П. Тереза згадує, що меблі які вони привезли із собою в хати які їх поселили не вміщались, будиночки були низькими і дуже занедбаними. У цьому селі було дуже тяжко, місцеве населення жило дуже бідно, п. Терезі говорить, що для їхній людей це був шок. Поки родина там жила, до них приїжали односельчани і агітували повертатись, місцева влада почала на батька дивитись як на агітатора.

Навесні 1946 року в один із днів п. Терезія пам’ятаю що дуже швидко зібрались і виїхали родиною з с. Бойківка. Півроку родина скиталась по Україні, їхали товарними вагонами, ночували де прийшлось, немиті, часами не мали що їсти. п. Тереза пам’ятає, що в неї було довге волосся, в якому завелись воші, потім струпи і т.д. Приїхали до с. Скварява Золочівського р-ну, жили в стодолі, п. Тереза пам’ятає, що були там два місяці, мами ходила на жнива, щоб щось заробити для прожиття. Поті поїхали до Львова, у Львові мешкали на вокзалі, планували повертатись додому і їхали в напрямку кордону, приїхали до с. Бучали (Городоцький р-н), там п. Тереза сказала, що пам’ятає сім’ю Майковичів (голови товариства). Проте в с. Бучали не затримались, бо їх попередили, що шукають і вони мусіли їхати далі.

Наступним пунктом було с. Вільшаник Самбірського району, там жили в одній хаті 7 сімей, одна з яких була і п. Терези. Проживши там місяць поїхали далі в Старосамбірський район і зупинились в селі Сусідовичі, там було багато вільних хат, після того як звідти виселили поляків, це був кінець 1947 року. З 1947 року на селах створювались колгоспи і батька п. Терези обрали головою сільської ради. В тому році батько поміг зробити документи колишнім упівцям, його здали радянській владі, яка його арештувала. У 1948 році його осудили і вислали до Воркути. Сім’я змушена була втікати

Втікли до с. Михайлевичі, там два роки ночували по лісах, потім дружина брата Івана, яка була вчителькою отримала будинок і вони усі там оселились, не признавались звідки вони і що в них є батько. Старший брат пішов вчитись в торговий інститут. В Михайлевичах прожили 5 років, в 1956 році батька випустили по амністії і він повернувся до них. п. Тереза тоді вже закінчила самбірське педучилище і працювала в с. Арламівська Воля, що на Мостищині. Після повернення батька сім’я п. Терези переїхала до Миколаєва, забрав брат Михайло, який закінчив торговий інститут і отримав там роботу і будинок. Там за 9 років помер батько і там проживає до сьогодні родина п. Терези.

Розмовляв Тарас Радь

Інтерв’ю з Юрієм Судином з села Люблинець Старий

Юрій Судин народився у 1933 р. у с. Люблинець Старий (1 500 українців) у Любачівському повіті на Любачівщині у селянській сім’ї. У сім’ї було троє дітей – крім Юрія, також старший брат Дмитро (1928) і сестра, також жила із сім’єю баба Марія.

До війни була біда, людини не мали за що жити, землі не було. У нас також було небагато землі – 3 могри (1,5 га). Через це батько комбінував: спершу сіяв жито, а після – також сіяв ріпу, яку до осені встиг зібрати, так що виходив другий врожай.

Початок Другої світової війни

У 1939 р. прийшла війна. Пригадую як приїхали у село німці на великих вантажівках, рукави закочені. Проте вони довго не затримались, а поїхали кудись дальше, десь на Львів. Через два тижні вернулися німці і до нас прийшли росіяни, совєцькі солдати. Але ці солдати у нас в селі також не довго затримались. Через короткий час сюди знову повернулися німці. Тому від 1939 р. ми були під німецькою окупацією. Вони одразу завели свої порядки, встановили контингенти – здачі хліба, зерна, продукти, – а для бідних селян це було важко. Другою болючою проблемою став забір молоді до Німеччини на роботу. При цьому на початку 1940-го року люди ще їхали добровільно, тому що агітація зробила свою справу, але починаючи з 1942 р. почали вивозити примусово.

Читати повністю

Польсько-український історичний байстрюк або Пам’ять і політика після Грушовичів

Від 26 квітня 2017 р. пам’ятника воякам Української повстанської армії у Грушовичах під Перемишлем нема. Важливу для українців, громадян Республіки Польщі, споруду на честь борців проти комуністичного поневолення Європи знищили аґресивно налаштовані націоналісти, використовуючи заради прикриття патріотичний клич нібито від імені всіх поляків та їхньої держави. Однак разом з цим критикований пам’ятник справді перейшов у символічну сферу та заторкнув ціннісний момент у функціонуванні України та Польщі.

Критична реакція України на грушовицьке руйнування не залишає сумніву: ми, українці в Польщі, після Грушовичів стаємо свідками (або й гравцями) у важливій історико-політичній дискусії між обома нашими державами. Її наслідки, так чи інакше, вплинуть на стан і прояви нашої національної пам’яті. А в нас є про що пам’ятати. Монументами в пам’ять українських жертв і воїнів УПА ми можемо заповнити головні площі всіх сіл і міст від Володави до Криниці. Соромитися нам нема чого. Схиляти голову перед диктатурою пам’яті тим більше.

Читати повністю

Інтерв’ю з Катериною Петрушко (Шпак) з села Стежниця

Катерина Антонівна Петрушко, з родини Шпак, народилась 18 лютого 1932 року у с. Стежниця біля Балигрода на Лемківщині в заможній селянській родині. За люб’язної згоди пані Катерини мені вдалося записати з нею інтерв’ю в рамках збору спогадів лемків-старожилів.

Розкажіть про своє дитинство, свою родину і життя у селі перед Другою світовою війною

У нас було 60 моргів поля, 2 га лісу, 2 га сінокосів. Була дуже велике господарство: молотарка, млинок, січкарня, кират (кінний привід – Ред.), багато возів – для копання картоплі, для збирання зерна, сани, повна кошара овець, пара коней для виїзду.

Мій дідо Іван чотири рази був в Америці. Він міг вранці разом з пастухом вигнати худобу на пасовисько, а ввечері вже не повернутися додому. Якщо в коморі не було капелюха з п’юрком, гуньки, шкіряної торби і широкого пояса значить дідо поїхав на заробітки. У цей час в Америці жив його рідний найстарший брат, який був фабрикантом і мав різні інструменти. Через це дідо, коли повертався додому, то привозив з собою рашпілі, пилки, геблики, копита (до взуття), молотки, обценьки та різні ніші інструменти. На зароблені гроші він купував землю, а тому у нас було багато поля і лісу.

Читати повністю

Операція “Вісла” в польській історіографії

Незважаючи на те, що минуло 60 років акції «Вісла» продовжує породжувати чималі суперечки і контра версії в польській історіографії. Десятки публікацій присвячені цій темі формує розмаїтий матеріал для роздумів. Автор цих рядків не є першим, хто піддав аналізу цієї великої спадщини, хоча б тому, що таких дослідників як: Влодзімєж Бонусяк, Ігор Цепенда, Гжегож Мотика, Рафаль Внук, Анджей Л. Сова, чи зрештою Кшиштоф Бортник.

Наукові дослідження присвяченні акції «Вісла» появляються лише після жовтневого перелому 1956 р. Доти панувало уявлення сформоване пропагандою тогочасної влади. До 1989 р. однак цю тему піднімали рідко, найчастіше в рамках дослідження боротьби українського підпілля у період перших повоєнних років (зокрема в публікаціях Ігнація Блюма, Яна Герхарда, Анджея Б. Щешняка і Вєслава З. Шоти та інших). Узагальнюючи, у них прослідковувалося позитивне трактування акції «Вісла» як заходи, які могли завдати людям, які пережили переселення (депортацію?) певні кривди, але були необхідними для ліквідації українських «фашистських банд» під назвою ОУН-УПА. Такий підхід співпадав з офіційним пропагандивним чорно-білим баченням, згідно фальшивої схеми кривавого українського підпілля з однієї сторони, і геройським та морально бездоганних міліціонерів й військових, які з ними боролись з іншої (як це неодноразово наголошує книга Яна Герхарда «Місяць в Бескидах»). Формував він протягом багатьох років світогляд пересічних поляків, який залишає сильний вплив у суспільній свідомості до сьогоднішнього дня. У період Польської Народної Республіки також вийшло кілька вартих уваги праць, в основному соціологічного характеру, таких як: Геновефі Лукасевіча, Анджея Квілеського, Казімєжа Пудли і Мєчислава Вінніцькєго, що описують життя переселенців в місцях нового поселення.

Читати повністю

Вісла-47! Простити можемо, але не забудемо!

До 70-х роковин акції “Вісла“.

Польський уряд, а вірніше ЦК ПОРП (Центральний комітет Польської об’єднаної робітничої партії), вирішив 28 квітня 1947 р. розпочати депортацію українців під криптонімом Акція “Вісла” з території усього Закерзоння.

До фінального проведення акції призначено 15 полків війська, що становить близько 20 тис. вояків, додатково полк саперів, полк панцерних автомашин та одну летунську ескадру, крім того, весь апарат міліції, УБ і державну адміністрацію з того терену. Акцією керував ген. Стефан Моссор, який отримав широкі уповноваження щодо методів терору і застосування карних репресій супроти українців. Ця брутальна депортація при допомозі армії охопила біля 150 тис. українців Закерзоння, які жили в повітах: Лісько, Сянік, Горлиці, Ясло, Кросно, Новий Санч, Новий Торг, Березів, Перемишль, Ярослав, Любачів, Томашів-Люблинський, Грубешів, Біла Підляська, Володава та інших.

Читати повністю

Українські жертви Волині 1938-1944 роки або Волинь-43 – рубікон польської історіографії

Розмова з Надією Халак, істориком, працівником Інституту української археографії і джерелознавства НАН України у Львові

Rozmowa-z-N.-Chalak-1_768x1024Богдан ГУК: Як виникла ідея почати рахунок українських жертв на Волині?

Надія Халак: Ми з друзями задумали це 2013 р. Тоді емоції досягли в Польщі та Україні критичного рівня: Сенат і Сейм Польщі визнав дії ОУН та УПА на Волині “етнічною чисткою з ознаками геноциду”. Такі дії заважали вести науковий діалог, а ми не погоджувалися на однобічну картину минулого. Звернули увагу на те, що в українських архівах у доробку історіографії та у виданнях усної історії міститься інформація про втрати українців на Волині, які загинули від польських формувань або поляків у іноземних формуваннях. Ці напрацювання потрібно було зібрати разом, щоб побачити статистику загиблих українців у кожному населеному пункті. Польські історики заявляли про 2–3 тисячі українців, які загинули у відплатних акціях польських відділів. Стало ясно, що не буде конкретизації, якщо не переглянути якнайбільше можливу кількість історичних джерел.

Отож ми, співробітники Львівського відділення Інституту української археографії та колеґи з ТзОВ Інститут геоінформаційних систем, почали працю. Дуже помогла нам дослідниця з Луцька Оксана Каліщук. Ми завданням поставили підготовку таблиць для кожного населеного пункту Володимир-Волинського району з комплексом даних, зокрема, про наявність українських загиблих унаслідок польсько-українського протистояння під час ІІ Світової війни, створення їх поіменних списків. І на цій основі укласти карту, яка б унаочнила зібрані дані. За основу послужили дані усної історії, які Іван Пущук записав та оформив у видання “Трагедія українсько-польського протистояння на Волині 1938–1944 рр. Володимир-Волинський район” з 2011 р., а Ярослав Царук ще 2003 р. у книгу “Трагедія волинських сіл 1943–1944 рр.”.

Читати повністю

Історія першої трагедії Завадки Морохівської або “Богатежи” Війська польського в Завадці Морохівській

POMNIKI-108_768x1024-248x300На січень 2017 р. припадають 71-ші роковини першого з трьох масових убивств, які 25 січня 1946 р. вчинили збройні сили Республіки Польщі щодо громадян української національності в Завадці-Морохівській на Сяніччині.

Нижче публікую два звіти командування підрозділу Війська польського про злочин у Завадці-Морохівській. Вони містять невідому досі історичну інформацію, яку я доповнюю іншими документами. Отож, у січні 1946 р. в рамках 34 полку 8 дивізії піхоти ВП, який базувався в казармах у Вільхівцях біля Сянока, сформовано дві оперативні групи. Їх метою мала бути боротьба з УПА, але насправді йшлося про депортацію українців до Української РСР. Читати повністю

Брошура “Польське питання”. Погляди ОУН на українсько-польські стосунки

tershakivecПропонуємо вашій увазі працю “Польське питання” (На допомогу інструкторам-пропагандистам) Крайового провідника ОУН на Львівщині (охоплювала територію сучасної Львівської і частин Івано-Франківської й Тернопільської областей) Зиновія Тершаківця (1913-1948, “Федір”, “Чагрів”, “Червень”), яка у 1944 р. була опублікована окремою брошурою.

Авторство у самому виданні не зазначене, але у друкованому органі Проводу ОУН “Ідея і Чин” у переліку підпільних газет і брошур вказано, що “Польське питання” написав “Ф.Чагрів”. Характер брошури повністю відповідав тодішній праці З.Тершаківця, який займався розробкою інструктивних матеріалів для працівників нижчих ланок референтури пропаганди. У брошурі викладено погляди Організації Українських Націоналістів на українсько-польські стосунки під кутом використання його у масовій пропаганді. Читати повністю

Інтерв’ю з командиром ТВ УПА “Данилів” Євгеном Штендерою

Під кінець травня 1946 р. відбувся спільний напад Української повстанської армії та польського формування «Воля і незалежність» («ВіН») на комуністичні об’єкти в місті Грубешеві. Мета – заманіфестувати співпрацю українського і польського підпілля, несподівано атакувати комуністичні сили, зірвати акцію примусового переселення людей тощо. До 70-річчя акції пропонуємо розмову з її учасником Євгеном Штендерою, командиром 28 Тактичного відтинка УПА «Данилів». Читати повністю

Категорії

Нове відео