УПА

Село Вербиця. Подорож до свого українського коріння

29.09.2018_вербиця_6Публікуємо спогади і враження др. Михайла Левка (США) за підсумками першого відвідування у 2016 році Львова та села Вербиця (тепер Польща, Томашівський повіт), звідки походять його батьки. Від того часу він кілька разів протягом року навідувався в Україну та рідні місця, став членом Наглядової ради Центру дослідження українсько-польсько-словацького пограниччя УКУ та готується провести в Українському Католицькому Університеті наукове дослідження травматичного досвіду депортованих у 1944-1947 рр. українців Закерзоння на прикладі колишніх мешканців села Вербиця у рамках Програми Фулбрайта.

Цьогоріч минає 70 років від трагічної події – депортації українців із їх споконвіку етнічних земель, Закерзоння, в рамках акції «Вісла».

Після смерті мого тата у 2014 р. під час його похорону замість квітів на могилу я би хотів покласти цю статтю.

Я став більше цікавитися його діяльністю, зокрема прочитав його книгу, – і тоді глибше зрозумів його клич «Не забути про споконвічні укранські землі» і цінувати мешканців села Вербиці. Їхні травматичні переживання втрати рідних земель внаслідок примусової акції Вісла. Так сталося і зійшлося, що через знайомство з репрезентантом Українського Католицького Університету у США я мав нагоду поділитися своїм задумом співпрацювати з цим університетом у сфері дослідження земель Закерзоння, починаючи з рідного села Вербиці. Я подарував татову книгу університетові, – і з цього символічного жесту-дарування почалося наше знайомство з ректорок УКУ о. Б. Прахом. Так збіглося, що він сам у той час написав і видав книгу “Духовенство Перемиської Епархії та Апостольська Адміністрація Лемківщини” (Том 1, 2. Львів, 2015) про дослідження релігійного аспекту життя цих земель.

Читати повністю

Пройдуся стежками рідного села Стежниця. Спогади Катерини Петрушко (Шпак)

Минають дні, минають роки, а часом так хочеться бодай, хоч трошки повернутися назад, у дитинство. Тому повертаємось у спогадах, у тому що зберегла дитяча пам’ять.

Село Стежниця — колиска мого дитинства — засноване 1077-1125р.р. Чому Стежниця? Бо справді оповите багатьма стежками по обидва боки від хати.

hjlk

Стежка від хати до річки “Стежничка”, стежка на “гряди”, під “Буковину”, за “Буковину”, під “Прираз”, за “Прираз”, під “Жбірки” (тут тато мав бункер з товаришами, коли втік з Радянської армії може 1944 р)

Читати повністю

ЛОО ВУТ “Лемківщина” взяла участь у релігійній ході з Перемишля до Пикулич

3 червня 2018 року делегація Львівської обласної організації ВУТ “Лемківщина” взяла участь у Святі національної пам’яті у Перемишлі – заходах вшанування воїнів УНР і УГА, які поховані на цвинтарі у Пикуличах неподалік Перемишля (Польща).

20180603_135018

Спільно з представниками Об’єднаних товариств депортованих українців “Закерзоння” львівські лемки долучилися до заходів вшанування воїнів Української Народної Ради, які були інтерновані польською владою у 1919-1921 рр. Квіти від імені ЛОО ВУТ “Лемківщина” поклали голова товариства Степан Майкович та Наталія Яцканич й Галина Притулку.

Читати повністю

Інтерв’ю з Терезою Кищак з села Ростайне

Кищак-Русиник Тереза, народилась 12.01.1935 року в с. Ростайне, повіт Ясло.

У віці 10 років, влітку 1944 року була разом зі сім’єю переселена на Україну. Родина складалась з батька, матері, і трьох братів (Василь, Михайло, Іван), окрім п. Терези.

 Історія переселення

Батько п. Терези був сільським війтом, жили не бідно, мало своє господарство, яке складалось з коня, корів, овець,  з 18 га. землі та 7 га. лісу.

Навесні 1945 року в селі з’явились перші представники «переселенського комітету», які почали агітувати мешканців села для переїзду на українські землі. Батько п. Терезії їхати не хотів і більшість односельчан також, тоді його на кілька днів посадили до пивниці (він був війтом, в селі його поважали і прислухались до його думки). У той час як батько був у пивниці, частина односельчан, які хотіли їхати і були підбурені агітаторами, зайшла до їхньої хати і поламала печі, частково меблі та й налякали цілу родину. На наступний день батька випустили і він сказав “….їдемо все лишаємо….нічого не будемо….руки, ноги маємо ще заробимо….а тут я не залишусь….”.

Читати повністю

Інтерв’ю з Юрієм Судином з села Люблинець Старий

Юрій Судин народився у 1933 р. у с. Люблинець Старий (1 500 українців) у Любачівському повіті на Любачівщині у селянській сім’ї. У сім’ї було троє дітей – крім Юрія, також старший брат Дмитро (1928) і сестра, також жила із сім’єю баба Марія.

До війни була біда, людини не мали за що жити, землі не було. У нас також було небагато землі – 3 могри (1,5 га). Через це батько комбінував: спершу сіяв жито, а після – також сіяв ріпу, яку до осені встиг зібрати, так що виходив другий врожай.

Початок Другої світової війни

У 1939 р. прийшла війна. Пригадую як приїхали у село німці на великих вантажівках, рукави закочені. Проте вони довго не затримались, а поїхали кудись дальше, десь на Львів. Через два тижні вернулися німці і до нас прийшли росіяни, совєцькі солдати. Але ці солдати у нас в селі також не довго затримались. Через короткий час сюди знову повернулися німці. Тому від 1939 р. ми були під німецькою окупацією. Вони одразу завели свої порядки, встановили контингенти – здачі хліба, зерна, продукти, – а для бідних селян це було важко. Другою болючою проблемою став забір молоді до Німеччини на роботу. При цьому на початку 1940-го року люди ще їхали добровільно, тому що агітація зробила свою справу, але починаючи з 1942 р. почали вивозити примусово.

Читати повністю

Польсько-український історичний байстрюк або Пам’ять і політика після Грушовичів

Від 26 квітня 2017 р. пам’ятника воякам Української повстанської армії у Грушовичах під Перемишлем нема. Важливу для українців, громадян Республіки Польщі, споруду на честь борців проти комуністичного поневолення Європи знищили аґресивно налаштовані націоналісти, використовуючи заради прикриття патріотичний клич нібито від імені всіх поляків та їхньої держави. Однак разом з цим критикований пам’ятник справді перейшов у символічну сферу та заторкнув ціннісний момент у функціонуванні України та Польщі.

Критична реакція України на грушовицьке руйнування не залишає сумніву: ми, українці в Польщі, після Грушовичів стаємо свідками (або й гравцями) у важливій історико-політичній дискусії між обома нашими державами. Її наслідки, так чи інакше, вплинуть на стан і прояви нашої національної пам’яті. А в нас є про що пам’ятати. Монументами в пам’ять українських жертв і воїнів УПА ми можемо заповнити головні площі всіх сіл і міст від Володави до Криниці. Соромитися нам нема чого. Схиляти голову перед диктатурою пам’яті тим більше.

Читати повністю

Інтерв’ю з Катериною Петрушко (Шпак) з села Стежниця

Катерина Антонівна Петрушко, з родини Шпак, народилась 18 лютого 1932 року у с. Стежниця біля Балигрода на Лемківщині в заможній селянській родині. За люб’язної згоди пані Катерини мені вдалося записати з нею інтерв’ю в рамках збору спогадів лемків-старожилів.

Розкажіть про своє дитинство, свою родину і життя у селі перед Другою світовою війною

У нас було 60 моргів поля, 2 га лісу, 2 га сінокосів. Була дуже велике господарство: молотарка, млинок, січкарня, кират (кінний привід – Ред.), багато возів – для копання картоплі, для збирання зерна, сани, повна кошара овець, пара коней для виїзду.

Мій дідо Іван чотири рази був в Америці. Він міг вранці разом з пастухом вигнати худобу на пасовисько, а ввечері вже не повернутися додому. Якщо в коморі не було капелюха з п’юрком, гуньки, шкіряної торби і широкого пояса значить дідо поїхав на заробітки. У цей час в Америці жив його рідний найстарший брат, який був фабрикантом і мав різні інструменти. Через це дідо, коли повертався додому, то привозив з собою рашпілі, пилки, геблики, копита (до взуття), молотки, обценьки та різні ніші інструменти. На зароблені гроші він купував землю, а тому у нас було багато поля і лісу.

Читати повністю

Операція “Вісла” в польській історіографії

Незважаючи на те, що минуло 60 років акції «Вісла» продовжує породжувати чималі суперечки і контра версії в польській історіографії. Десятки публікацій присвячені цій темі формує розмаїтий матеріал для роздумів. Автор цих рядків не є першим, хто піддав аналізу цієї великої спадщини, хоча б тому, що таких дослідників як: Влодзімєж Бонусяк, Ігор Цепенда, Гжегож Мотика, Рафаль Внук, Анджей Л. Сова, чи зрештою Кшиштоф Бортник.

Наукові дослідження присвяченні акції «Вісла» появляються лише після жовтневого перелому 1956 р. Доти панувало уявлення сформоване пропагандою тогочасної влади. До 1989 р. однак цю тему піднімали рідко, найчастіше в рамках дослідження боротьби українського підпілля у період перших повоєнних років (зокрема в публікаціях Ігнація Блюма, Яна Герхарда, Анджея Б. Щешняка і Вєслава З. Шоти та інших). Узагальнюючи, у них прослідковувалося позитивне трактування акції «Вісла» як заходи, які могли завдати людям, які пережили переселення (депортацію?) певні кривди, але були необхідними для ліквідації українських «фашистських банд» під назвою ОУН-УПА. Такий підхід співпадав з офіційним пропагандивним чорно-білим баченням, згідно фальшивої схеми кривавого українського підпілля з однієї сторони, і геройським та морально бездоганних міліціонерів й військових, які з ними боролись з іншої (як це неодноразово наголошує книга Яна Герхарда «Місяць в Бескидах»). Формував він протягом багатьох років світогляд пересічних поляків, який залишає сильний вплив у суспільній свідомості до сьогоднішнього дня. У період Польської Народної Республіки також вийшло кілька вартих уваги праць, в основному соціологічного характеру, таких як: Геновефі Лукасевіча, Анджея Квілеського, Казімєжа Пудли і Мєчислава Вінніцькєго, що описують життя переселенців в місцях нового поселення.

Читати повністю

Вісла-47! Простити можемо, але не забудемо!

До 70-х роковин акції “Вісла“.

Польський уряд, а вірніше ЦК ПОРП (Центральний комітет Польської об’єднаної робітничої партії), вирішив 28 квітня 1947 р. розпочати депортацію українців під криптонімом Акція “Вісла” з території усього Закерзоння.

До фінального проведення акції призначено 15 полків війська, що становить близько 20 тис. вояків, додатково полк саперів, полк панцерних автомашин та одну летунську ескадру, крім того, весь апарат міліції, УБ і державну адміністрацію з того терену. Акцією керував ген. Стефан Моссор, який отримав широкі уповноваження щодо методів терору і застосування карних репресій супроти українців. Ця брутальна депортація при допомозі армії охопила біля 150 тис. українців Закерзоння, які жили в повітах: Лісько, Сянік, Горлиці, Ясло, Кросно, Новий Санч, Новий Торг, Березів, Перемишль, Ярослав, Любачів, Томашів-Люблинський, Грубешів, Біла Підляська, Володава та інших.

Читати повністю

Українські жертви Волині 1938-1944 роки або Волинь-43 – рубікон польської історіографії

Розмова з Надією Халак, істориком, працівником Інституту української археографії і джерелознавства НАН України у Львові

Rozmowa-z-N.-Chalak-1_768x1024Богдан ГУК: Як виникла ідея почати рахунок українських жертв на Волині?

Надія Халак: Ми з друзями задумали це 2013 р. Тоді емоції досягли в Польщі та Україні критичного рівня: Сенат і Сейм Польщі визнав дії ОУН та УПА на Волині “етнічною чисткою з ознаками геноциду”. Такі дії заважали вести науковий діалог, а ми не погоджувалися на однобічну картину минулого. Звернули увагу на те, що в українських архівах у доробку історіографії та у виданнях усної історії міститься інформація про втрати українців на Волині, які загинули від польських формувань або поляків у іноземних формуваннях. Ці напрацювання потрібно було зібрати разом, щоб побачити статистику загиблих українців у кожному населеному пункті. Польські історики заявляли про 2–3 тисячі українців, які загинули у відплатних акціях польських відділів. Стало ясно, що не буде конкретизації, якщо не переглянути якнайбільше можливу кількість історичних джерел.

Отож ми, співробітники Львівського відділення Інституту української археографії та колеґи з ТзОВ Інститут геоінформаційних систем, почали працю. Дуже помогла нам дослідниця з Луцька Оксана Каліщук. Ми завданням поставили підготовку таблиць для кожного населеного пункту Володимир-Волинського району з комплексом даних, зокрема, про наявність українських загиблих унаслідок польсько-українського протистояння під час ІІ Світової війни, створення їх поіменних списків. І на цій основі укласти карту, яка б унаочнила зібрані дані. За основу послужили дані усної історії, які Іван Пущук записав та оформив у видання “Трагедія українсько-польського протистояння на Волині 1938–1944 рр. Володимир-Волинський район” з 2011 р., а Ярослав Царук ще 2003 р. у книгу “Трагедія волинських сіл 1943–1944 рр.”.

Читати повністю

Категорії

Нове відео