Останні коментарі

українсько-польські відносини

22-24 липня відбувся 34-ий фестиваль «Лемківська Ватра» у Ждині

А також в рамках фестивалю відбулося засідання Президії СФУЛО.

Львівське обласне товариство «Лемківщина» і ЛОМГО «Молода Лемківщина» взяли чисельну участь у XXXIV фестивалі «Лемківська Ватра», який відбувався 22-24 липня 2016 року у Ждині (Польща).

watra_16_plakatТрадиційно з цієї нагоди до Польщі з’їхалися лемки з усього світу – України, Словаччини, Сербії, Хорватії, США і Канади – щоб відвідати рідні місця та зустрітися один з одним. Звично широко була представлена програма фестивалю як народними хоровими, танцювальними та вокальними учасниками, так і молодіжними фольклорними колективами. Серед них «Йорий Клоц» (Львів), Лемко-Тавер (Лігниця), Надія (Лігниця), The Dollars Brother Band (Горлиці), Ослов’яни (Мокре) та інші.

Читати повністю

Вісник СФУЛО №5-6 (41-42). Травень-червень 2016. Читати

Вийшов у світ черговий номер Вісника Світової Федерації Українських Лемківських Об’єднань.

Весняний випуск Вісника присвячений польсько-українським взаєминам, зокрема в контексті останніх подій. Ми зібрали матеріали, які вважали найбільш цікавими, неупередженими і такими, що добре ілюструють ситуацію.

Також до вашої уваги інтерв’ю з двома визначальними постатями – Надзвичайним і повноважним послом України у Польщі Андрієм Дещицею та Надзвичайним і повноважним послом Республіки Польща в Україні Яном Пєкло.
Цікавого читання, власних висновків і мудрих рішень!

Українська спільнота вшанувала память українських воїнів на військовому цвинтарі у Пикуличах

Воєнний цвинтар (13)26 червня 2016 року делегація Львівського обласного товариства “Лемківщина” разом з іншими суспільно-культурними товариствами з Львівської, Івано-Франківської і Тернопільської областей взяла участь у заходах вшанування памяті українських військових різних формацій (УСС, УГУ, УПА), які поховані на військовому цвинтарі у Пикуличах, неподалік Перемишля.

Традиційно в Неділю Всіх святих, щороку українська громада Перемишля спільно з духовенством місцевої єпархії організовує заходи вшанування. Як звично  заходи розпочалися з ранкового урочистого Богослужіння у кафедральному соборі УГКЦ Святого Івана Хреститиля, яке очолив архиєпископ Євген Попович. Після цього сформована колона у кількості близько 600 осіб пройшла церковною ходою через місто до військового цвинтаря у Пикуличах.

Читати повністю

Відкрите звернення до проводу Польської держави про День пам’яті за жертвами

Відкрите звернення

до проводу Польської держави,

духовних і культурних діячів та всього польського суспільства

вензель

Дорогі побратими,

Наближаються дні пам’яті за загиблими синами і доньками наших народів.

​В історії взаємостосунків українців і поляків є багато братніх сторінок і водночас кривавих потрясінь. Серед них особливим болем і для України, і для Польщі залишається трагедія Волині і польсько-українського конфлікту в роки Другої Світової війни, в проваллі якого було знищено тисячі невинних братів і сестер.

​Убивство невинних людей не має виправдання.

​Просимо прощення за вчинені злочини і кривди – це наш головний мотив.

Читати повністю

Польща: між кресами і комунізмом. До 70-річчя масових убивств українців навесні та влітку 1945 р.

Через Польську Республіку 1945 р. прокотилася хвиля вбивств українців, які були її громадянами. Вона почалася в січні і тривала до травня, охоплюючи територію від Сянока по Нисько. Малковичі, Старе Місто, Лежайське, Пискоровичі, Дібча, Іскань, Мацьковичі, Дубровиця-Велика, Радава, Тисова, Добра, Павлокома, Старий Люблинець, Новий Люблинець, Гораєць, Слобода, Руська П’яткова, Руський Явірник, Рушельчиці, Лубно, Ожанна, Бриська Воля, Жухів, Трійчиці, Уйковичі, Скопів, Курилівка, Кульно, Солоне, Теплиці, Бахів, Березка, Лежахів, Сурохів, Коритники, Воля-Кривецька, Середня, Старе Село, Сівчина – це далеко не повний список сіл, які спливли тоді кров’ю. Кількість жертв сягає 5 000 чоловік.

Це не була польська відплата за Волинь – це була окрема етнічна чистка. Підняти відділи з різних організаційних та політичних структур на великій території до одностайної помсти через 2 роки після подій на Волині неможливо. Відповіді треба шукати в інших чинниках, аніж у національній розпуці чи солідарності, мотивованих волинськими уявленнями «убиваючих командирів», як-от Юзеф Задзєрський «Волиняк» чи Роман Кісєль «Семп»…

Читати повністю

Листопадовий чин над Сяном: кінець переговорів, початок війни. Ч.4

Другий польсько-український «Перемиський мир», хоч був заключений вже не заочно, а безпосередньо, і написаний на папері, протримався до ночі з 3 на 4 листопада 1918 р.

Якщо взяти до уваги тодішні обставини – як загальногалицькі, так і місцеві, перемиські, – це було закономірністю. Можливості, щоб записана в документі ситуація тривала аж до вирішення справи українсько-польських відносин «компетентними чинниками», отже мировою конференцією, скликаною після закінчення війни державами «Антанти», звісно, не було. Декларацію УНРади у Львові про «граничну лінію Сяну з влученням Лемківщини» вже знаємо, але треба згадати й про перший пункт резолюції, яку день пізніше, 20 жовтня 1918 р., прийняло польське віче в Перемишлі: «Зібрані поляки, громадяни міста Перемишля й околиці, стверджуємо і проголошуємо: 1) у зв’язку з визнанням принципів президента США [Вудрова – ред.] Вільсона займанськими державами ми стали польськими громадянами, і лише такими себе вважаємо». Було б наївністю думати, що протягом 11-ти днів у переконаннях політично активної частини польського суспільства Перемищини щось тут змінилося. Тому немає причин, щоб підписання польською стороною цього договору вважати чимось більшим, ніж тактичним ходом, який за ціну невеликих поступок мав відхилити загрозу української збройної контракції та дозволити спокійно зміцнювати свої позиції. Адже саме у ході переговорів Feldmarschall-Leutenant С. Пухальський «скинув» австрійський мундир та офіційно прийняв номінацію на командувача польських збройних сил у Галичині і Цешинській Силезії.

Читати повністю

Листопадовий чин над Сяном: Між словом і зброєю. Ч.3

Справа переходу влади до українців у Східній Галичині 1 листопада 1918 р. була революційною дією з великою долею імпровізації, а це, звісно, не сприяє «порядкові в паперах», внаслідок чого головним джерелом для історика у даному випадку стають спогади, а тут – «що людина, то й версія» (дуже часто й поплутана хронологія). Тому не дивно, що нині не відомі жодні архіви, які б документували відносини поміж Центральним військовим комітетом у Львові, реорганізованим 31 жовтня в Українську генеральну команду, та Окружною командою в Перемишлі. Отже, мусимо покластися лише на пам’ять підхорунжого Палієва, який згодом запевняв, що писані ним накази до окремих окружних команд, розіслані 31 жовтня до год. 2-ї пополудні, «вбились добре в мою пам’ять і тому можу зміст їх передати точно». Кожний з документів, підписаний іменем сотника Дмитра Вітовського, починався інформацією, що найближчої ночі Українська Національна Рада переймає владу над українськими землями Австро-Угорщини й українські військові частини займуть Львів. Далі йшов наказ конкретної дії: «Перемишль … (Журавиця) … Найдальше до четвертої години ранку належить опанувати місто. Залізничий міст на Сяні за всяку ціну до тої години висадити в повітря». Читати повністю

Листопадовий чин над Сяном: Спроба. Ч.2

Після заключення Центральними державами миру з Україною та «союзницькою окупацією» її території німецькими та австро-угорськими військами Перемиська фортеця не мала вже мілітарного значення. Восени 1918 р. на території фортеці перебували солдати переважно хворі або нездатні до військової служби. З 20-тисячного «гарнізону» боєздатність зберігало не більше як 1–1,5 тис. солдатів з кількох полків, окремі батальйони яких перебували в казармах, розташованих у Перемишлі та в селах поблизу фортів. Начальником перемиської військової комендантури був ген. Віктор фон Н’єґован, якого 1 листопада 1918 р. мав заступити поляк, ген. Станіслав Пухальський. Він прибув сюди 29 жовтня і, як написав потім у своєму рапорті, керованому вже до польської військової влади, з наступного дня почав переймати обов’язки від попередника.

Читати повністю

Листопадовий чин над Сяном. Назрівання. Ч.1

Коли о. Михайло Вербицький 1863 р. писав мелодію до вірша Павла Чубинського про невмирущість України і козацького духу, в цьому тексті не було згадки про срібну річку, що пливе через його малу батьківщину. Слова-заклик «Станем, браття, в бій кривавий від Сяну…» з’явилися пізніше. А вже восени 1914 р. вихідці з Надсяння в леґіоні Українських січових стрільців справді стали в бій, який продовжувався й тоді, коли гуркіт великої війни відкотився вже далеко й практично ущух. Відновився він 1 листопада 1918 р., а слова та імена, які розповідають про учасників тодішньої української революції, знайдемо в Перемишлі та інших місцевостях на берегах Сяну. Залишилося ще трохи документів і споминів, отже є про що розповідати…

Читати повністю

Звіт з бою та масового морду українського населення в с. Завадка Морахівська

Передруковуємо текст звіту українських повстанців про напад польських підпільникіа на українське село Завадка Морахівська і Мокре, що у Сяніцькому повіті. Текст і стиль подано згідно оригіналу.

ЗВІТ

з бою та масового морду українського населення в с. Завадка Морахівська пов. Сянік

Дня 24.1.1946 р. о год. 8-й ранку до с.Морохів приїхало польське військо, пограбувало цілком населення, а при тім сильно його побило, не зважаючи на жінок і дітей. Грабунку не минула ні одна хата.

Бандити в своїй більшості стягали людям з ніг обув, вирвали жінкам зза пазухи заховані речі, стягали жінкам обручки з рук, при тім немилосердно били гумовими нагаями. Бандити підстрілили господаря Островського Івана, побили до непритомности десятьлітнього хлопця, у священика хотіли підкинули розбезпечену гранату, однак спробу підкинення гранати замітила дочка священика.

Читати повністю

Категорії

Нове відео