українсько-польські відносини

“Три місяці свободи. Українська Команецька республіка на Лемківщині 1918-1919 років”

У 2019 році у Перемишля було видано польською мовою книгу “Trzy miesiące wolności. Ukraińska Rebublika Komaniecka na Łemkowszczyźnie 1918-1919” (“Три місяці свободи. Українська Команецька республіка на Лемківщині 1918-1919”).

Її упорядником, перекладачем з української на польску мову, а також автором вступного слова став український історик з Перемишля Богдан Гук, який присвятив цю книгу пам’яті свого діда, вислочанина Пилипа Юрчака, котрий був вояком української Команецької республіки. Ще одне вступне слово також написав польський дослідник Тадеуш Анджей Ольшаньський.

Дана книга не є монографією, а збіркою публікацій, статтей та спогадів безпосередніх учасників історичних подій, які відомі під назвою Команецька республіка або Східнолемківська республіка, яка проіснувала від листопада 1918 до січня 1919 років.

Читати повністю

У Львові освятили пам’ятник депортованим українцям із Закерзоння

У понеділок, 27 грудня 2021 року, у Львові було освяченого пам’ятник депортованим українцям із Закерзоння, який встановлений на кільцевій розв’язці на перехресті вулиць Стуса, Снопківської та Свінціцького. Він присвячений близько 700 тисячам українців, які були змушені у період з 1944 по 1951 роки переїхати з власних домівок на Закерзонні (східні території сучасної Польщі) до УРСР.

Офіційне відкриття меморіалу-пам’ятнику відбудеться у наступному році у часі Великодних свят 26 квітня 2022 року.

Пам’ятник авторсьва Сергія Олешка

Незважаючи на холодну погоду та 11 градусів морозу на термометрі участь у заході взяло близько півтора сотні людей. Переважно це представники львівських суспільно-культурних товариств депортованих українців, зокрема “Лемківщина”, “Надсяння”, “Холмщина”, “Устрики”, члени родин депортованих, а також представники обласної та міської влади.

Читати повністю

Вийшла книга “Українські жертви Холмщини та південного Підляшшя у 1939–1944 рр”

Під час Львівського форуму видавців 17 вересня було перезнтовано книгу “Українські жертви Холмщини та південного Підляшшя у 1939–1944 рр. Люблинський дистрикт Генеральної Губернії” (2021, в-тво УКУ, 720 сторінок), упорядниками якої є проф. Ігор Галагіда і Мирослав Іваник. Це перший том із чотирьохтомної серії запланованих видань “Жертви польсько-українського протистояння у 1939-1947 роках”, які мають на меті зібрати списки українських військових та цивільних жертв у протистояння з поляками у роки Другої світової війни.

У виданні подано списки українських жертв серед населення Люблинського дистрикту Генеральної Губернії, територія якого в 1939–1944 рр. у загальних обрисах охоплювала землі історичної Холмщини та південного Підляшшя. На основі вивчення великого документального матеріалу в архівах Канади, Польщі й України, а також аналізу основного корпусу наукової літератури, споминів і свідчень, автори встановили максимально повний, який можливий, з огляду на нинішній стан вивчення теми, іменний перелік жертв.

Читати повністю

Деукраїнізація Сяніцького повіту. Друга частина

9 вересня минає 77 років від часу підписання договору між урядом УРСР і маріонетковим Польським комітетом національного визволення про обмін населенням. В результаті близько пів мільйона українців Закерзоння були змушені назавжди покинути рідні домівки. Сяніцький повіт був одним з тих, звідки у 1944—1946 роках до радянської України було депортовано 70% усього українського населення. Друга частина дослідження про історію деукраїнізації Сяніччини. (Першу частину статті читати тут)

Протидія депортації

Тим часом згідно з розпорядженням провідника Закерзонського Краю Ярослава Старуха від 9 вересня 1945 року під назвою «Наказ усім командирам відділів УПА, боївок та інших збройних частин на терені ВО-6» підпіллю було дано інструкції і завдання усіма силами перешкодити виселенню українського населення до УРСР. Керівники підрозділів мали провести розвідку для з’ясування актуальної ситуації з депортацією. Дозволялося вступати у відкриті сутички з представниками переселенчих комісій і усіма, хто заохочує до виселення, спалювати залишені господарства українців, щоб у них не могли оселитися поляки.

Читати повністю

Деукраїнізація Сяніцького повіту. Перша частина

9 вересня минає 77 років від часу підписання договору між урядом УРСР і маріонетковим Польським комітетом національного визволення про обмін населенням. В результаті близько пів мільйона українців Закерзоння були змушені назавжди покинути рідні домівки. Сяніцький повіт був одним з тих, звідки у 1944—1946 роках до радянської України було депортовано 70% усього українського населення.

Пропонована історична розвідка є спробою стисло описати процес депортації українського населення із Сяніцького повіту до УРСР, слідуючи хронології та логіці її виконавців. У зв’язку з тим, що декларований задум добровільного виселення принципово розходився із практикою примусової депортації, її перебіг супроводжувався неодноразовими переглядами графіків, розрахунків і методів, що було причиною пануючого хаосу, а також суттєво ускладнювався активними та пасивним спротивом українського населення.

ПЕРША ЧАСТИНА

Сяніцький повіт є одним із сімнадцяти повітів так званого Закерзоння і сьогодні входить до складу Підкарпатського воєводства Республіки Польща. У теперішньому вигляді він був утворений у 1999 році і має 95 тис. мешканців, з виразним домінуванням польського населення. Проте перед Другою світовою війною Сяніччина мала не лише відмінний адміністративно-територіальний поділ, а й кардинально інший національний, етнічний та конфесійний склад. Українці становили виразну більшість усього населення повіту, поки їх не депортували у 1944—1947 роках. Таким чином в результаті деукраїнізації повіт втратив свій традиційний руський та східнохристиянський характер, який формувався тут від часів високого середньовіччя. Український всесвіт Сяніччини спіткала така ж сама доля, як і Любачівщину (про це див. “Деукраїнізація Любачівщини” та “Деукраїнізація Любачівщини: акція «Вісла»“). Сьогодні про нього нагадує значний культурний спадок, переважно сакральної архітектури, а також невеликі громади автохтонного українського населення, які залишились у Сяніцькому повіті.

Читати повністю

Польсько-український історичний байстрюк або Пам’ять і політика після Грушовичів

Від 26 квітня 2017 р. пам’ятника воякам Української повстанської армії у Грушовичах під Перемишлем нема. Важливу для українців, громадян Республіки Польщі, споруду на честь борців проти комуністичного поневолення Європи знищили аґресивно налаштовані націоналісти, використовуючи заради прикриття патріотичний клич нібито від імені всіх поляків та їхньої держави. Однак разом з цим критикований пам’ятник справді перейшов у символічну сферу та заторкнув ціннісний момент у функціонуванні України та Польщі.

Критична реакція України на грушовицьке руйнування не залишає сумніву: ми, українці в Польщі, після Грушовичів стаємо свідками (або й гравцями) у важливій історико-політичній дискусії між обома нашими державами. Її наслідки, так чи інакше, вплинуть на стан і прояви нашої національної пам’яті. А в нас є про що пам’ятати. Монументами в пам’ять українських жертв і воїнів УПА ми можемо заповнити головні площі всіх сіл і міст від Володави до Криниці. Соромитися нам нема чого. Схиляти голову перед диктатурою пам’яті тим більше.

Читати повністю

Подзвінне операції “Вісла”

28 квітня 1947 р. шість дивізій Війська Польського розпочали виселення українського населення з західних окраїн українських етнічних земель, що в кінцевій фазі Другої Світової війни опинилися в межах Польщі. Це виселення отримало військову назву операції “Вісла”. Операція тягнулася кілька місяців і, практично, закінчилася в жовтні 1947 р. Проводилася вона з великими знущаннями над українцями і з особливою брутальністю. Було депортовано на захід і північ Польщі близько 150 тисяч осіб, одночасно арештовано і ув’язнено у післягітлерівському таборі Явожно, а також просто вбито кілька тисяч українців (у Явожно опинилися 3873 в’язні). Українців виселяли з Ряшівського, Люблінського і Краківського воєводств і розпорошено розселювали на понімецьких землях – в Ольштинському, Кошалінському, Щецінському, Вроцлавському, Зєльоноґурському і Ґданському воєводствах. За повернення в рідні місця арештовували.

Читати повністю

Війна і мир у Перемишлі. III частина

Нерада рада
Ми не повинні стати жертвами погляду, що основна лінія напруги існує між молодими перемиськими радикалами та ОУП. Основним більш-менш явним гравцем є міська управа. Вона має всі важелі влади і впливу, які виникають з закону про місцеве самоврядування: від голосів виборців до поліції. Так чи інакше, але конфлікт між фашистами та антифашистами не може обминути міську владу хоча б тому, що він існує в підпорядкованому їй публічному просторі.

Символічним ключем до цього простору є історична графіка у вестибюлі будинку мерії, де історичний напис з початку XVII ст. «Premislia celebris Russiae civitas»/«Перемишль знамените місто Русі» у 90-ті рр. ХХ ст. радники замінили на «Libera Regia Civitas»/«Вільне королівське місто» і, заразом, на антиісторичну національну ксенофобію. А історія вчить: від королівства часто далеко до знаменитості. Фальшування історії міста шляхом перенесення його з Русі в Польщу – тут чим міській владі гордитися?

Читати повністю

Війна і мир у Перемишлі. II частина

Мірослав Майковський, тобто стовп

Був собі хлопчина… в міру спокійний, ходив до школи і костела, підростав. Десь 10 років тому став головою Перемиського товариства історичної реконструкції. Це дало йому вміння мобілізувати людей. Цим він і привернув до себе увагу інших. Cьогодні він є «першим солдатом» фашистських угруповань Перемишля і Підкарпаття. Такі існують. Вони поки що нечисленні, але без них не було б «великих» справ і крайнє аґресивних емоцій щодо українців під час нападу на пикулицький похід та оклику «Смерть українцям!». Нема в мене підстав не назвати фашистськими дій, до яких він причетний, спрямованих проти здоров’я або життя людей, класифікованих як ворожих – українців. Нинішні фашисти в Перемишлі – спадкоємці комуністів найжорстокішого часу: 1944–1947 рр. Спорідненість як у меті, так і в засобах – очевидна: вони прагнуть жити в національно «чистому» місті й користуються насильством.

Читати повністю

Війна і мир у Перемишлі. I частина

Невигідна спадщина
У 1944–1947 рр. польські комуністи і їх непартійні співпрацівники не змогли очистити Перемишля від українців. Політичні двері для цього були відкриті навстіж і вони старалися. Влада, далеко не завжди укомплектована самими комуністами, під час жахливої депортації до Української РСР та акції «Вісла» виловила майже всіх українців, цікавилася родоводом мешканців кількох поколінь, намагалася визначити тип і рівень змішаності українсько-польських сімей, можливість реальної, а не прихованої полонізації.

Комуністичний «ідеологічно-технічний недогляд» у сфері «нормування» відносин шляхом сепарації представників однієї нації від другої остаточно закінчився після 1956 р.: владі довелося дозволити хоч і на контрольоване, то все ж на повертання українців до свого міста. Отак вони до 1989 р. змогли відновитися у двох ключових сферах: Церква та Народний дім. У мінімальній щодо передвоєнної шкалі, але такій, що дозволила їхній історії покотитися далі.

Читати повністю

Категорії

Нове відео


Warning: file_get_contents(http://gdata.youtube.com/feeds/api/users/Beznazvy/uploads?v=2&alt=jsonc): failed to open stream: HTTP request failed! HTTP/1.0 404 Not Found in /home/lemky/public_html/wp-content/plugins/dzs-videogallery/videogallery.php on line 192

Warning: Invalid argument supplied for foreach() in /home/lemky/public_html/wp-content/plugins/dzs-videogallery/videogallery.php on line 200