Продовження статті про історію села Завадка Риманівська. У другій частині описано релігійне та освітнє життя завадчан.

Церква Різдва Пресвятої Богородиці

Мешканцям Завадки Риманівської були селяни-русини, які споконвіку населяли ці місцевості, займалися землеробством і тваринництвом, сповідували східний обряд, дотримувалися давніх руських звичаїв.

Оскільки село було власністю перемиської римо-католицької капітули, в 1565 р. мешканці Завадки Риманівської подали скаргу перемишльському римо-католицькому єпископу, вказавши, що в селі немає церкви. Водночас священика, який би виконував би виконував свої функціональні обов’язки, парафіяни через свою убогість і брак грунту не можуть утримувати. Тому їхня релігійна свідомість, обрядовість, яких вони дотримуються за старим руським звичаєм, зазнають велику шкоду. Отож 3 січня 1566 р. перемишльський римо-католицький єпископ Валентин Гербурт видав грамоту, у якій відзначається, що, зваживши на скарги і прохання завадчан, за порадою і згодою свого капітулу він дозволяє священикові Вартоломею Лісковацькому вживати один грунт, закуплений за 150 флоринтів у селянина Івана Русовича. Цей грунт становив парафіяльну дотацію священика В.Лісковацького. Кожний наступний священик міг це поле за ту саму ціну закупити. Згідно з цією грамотою тодішній священик Завадки Риманівської і його наступники звільнялися від усяких податків  і повинностей, відробітків і служби для капітульного маєтку із застереженням, що вони будуть платити по 1 гривні (на рік) для єпископського столу. Піданні, тобто жителі Завадки і належного до неї присілка Абрамова, повинні були за старим звичаєм давати священикам данину збіжжям і «всякими іншими речами». Оскільки земля того грунту, наданого священикові, була неврожайною, то додатково йому надавалися ще поля, що звалися Обшарами, для викорчовування, а також частина єпископського лісу. Ця грамота підтверджена пізніше підписами перемишльських римо-католицьких єпископів і вписана до актів Сяноцької консисторії 9 листопада 1781 р.

Читати повністю →