Останні коментарі

спогади

Спогади Івана Вархоляка: про Другу світову війну і депортацію. Частина друга

Продовження спогадів (перша частина тут) уродженця Вороблика Королівського Івана Вархоляка (20.03.1926 – 15.03.2008), в якій розповідається про життя під час Другої світової війни (німецько-польська війна, німецько-радянська війна, переміщення фронту, польсько-українська війна) та депортація до УРСР у 1945 році.

У 1939 році восени настала польсько-німецька война. Мені тоді било 13 років. Мобілізація – забрали всіх мужчин в армію. Десь через тиждень фронт прийшов до нас. Одного дня полякі забрали мене копати окопи по горі Філівці. Польска організація „Щельци” хотіла робити заслон німцям. Вони були такі як я, дітваки, і хотіли побороти потужне військо! Я вирив окоп для одного, а він просить, щоб я вирив ще для себе, бо він дуже боїться… Я так і зробив. За якийсь час дивлюся – догори йдуть танкі. Я показав йому і кажу: „Як хцеш – охраняй, а я пшел до дому”. Десь раз вистрілили і та дітвора повтікала. Ми поховалися в склепі (підвалі) і в нас ще був один сусід. Німці прибігли до дверей і кажут виходити. Сусід був в австрійскій армії і знав німецку мову, крикнув: „Цивілі!”. Ми вийшли, а вони кажут, шоб йшли до хати і нікуди не виходили. Тоді вбили двох сусідів. Всіх мужчин зібрали в селі і погнали на «команду» до Романова. Дякуючи директору школи та учителям, бо вони знали німецку мову і все розказали, всіх звідти відпустили. Поки німці пройшли наше село, всі мужчини встигли вернутись домів. До села вернулись всі, крім польського полковника Вєсьо Лєвіцкі.

Читати повністю

Спогади Івана Вархоляка: про родину і Вороблик Королівський. Частина перша

Публікуємо спогади Івана Вархоляка (20.03.1926 – 15.03.2008), які нам надіслав його онук Тарас Вархоляк. Тут історія кількох поколінь родини Вархоляків з Вороблика Королівського, що неподалік Риманова та Коросна. Ми скоротили текст, проте зберегли мову оригіналу спогадів, щоб передати дух часу та переживання самого автора.

Вархоляк Іван Павлович  народився 20 березня 1926 року на Лемківщині в селі Вороблик Королівський Риманівської гміни Кросненського повіту, нині – Польща.

Отримав чотирирічну освіту початкової школи у Польщі. Пережив Другу світову війну (був серед робітників у складі дивізії “Галичина”). Депортований з мамою, братом, бабцею і дідом у село Ушня Золочівський район Львівську область.

Читати повністю

Спогади Івана Нечуй-Левицького про П’єніни, Соколицю і Лісний потік (1884). Ч.3

Продовження спогади Івана Нечуй-Левицького про Західну Лемківщину, під час його лікування на місцевих курортах у 1884 році.  Наводимо фрагмент під назвою “П’єніни. Лісний потік. Мaєтність Єписокпa Пряшівського. Вид нa П’єніни й Соколицю. Дунaєць і його береги” з праці “В Карпатах: з мандрівки в горах”.

З Щaвниці їздять гуляти в околиці, слaвні своєю крaсою кaрпaтських видів… До тaких місцин нaлежить Лісний Потік тa П’єніни. Діждaвшись теплого, погожого дня, я поїхaв до того Лісного Потоку в П’єніни зa верстов п’ять од Щaвниці. Внизу, де кінчaється нижня Щaвниця, коло сaмого Дунaйця, вливaється Руський Потік. Моя фурмaнкa переїхaлa через устя потоку, зaкидaного дрібним кaмінням, і виїхaлa нa шосе. Шосе повилося понaд берегом Дунaйця, попід сaмими горaми. Понaд річкою шосе було обмуровaне кaм’яною стіною зaввишки нa двa aршини aбо й більше.

Читати повністю

Спогади Івана Нечуй-Левицького про Дунаєць і Щавницю (1884). Ч.2

Продовження спогади Івана Нечуй-Левицького про Західну Лемківщину, під час його лікування на місцевих курортах у 1884 році.  Наводимо фрагмент під назвою “Долинa Дунaйця. Буря в Кaрпaтaх” і “Щaвниця” з праці “В Карпатах: з мандрівки в горах”.

В містечку Стaрому Сaнчі, котре стоїть уже в горaх, кінчaється зaлізниця од Тaрновa. Од Стaрого Сaнчa, невеличкого містечкa, до Щaвниці, куди я їхaв нa води, требa було їхaти 40 верстов кіньми по шосе. Я взяв місце в поштовому, дуже доброму омнібусі, й перед обідом омнібус помaлу рушив у дорогу.

Читати повністю

Спогади Івана Нечуй-Левицького про Шляхтову (1884). Ч.1

Пропонуємо читачам спогади Івана Нечуй-Левицького про Західну Лемківщину, під час його лікування на місцевих курортах у 1884 році.  Наводимо фрагмент під назвою “Остaннє русько-укрaїнське село Шляхтовa. Долинa Руського потокa. Русини” з праці “В Карпатах: з мандрівки в горах”.

От долинa Руського Потокa. Я бaчу своїх земляків русинів в цій дaлекій дaлечі.

nechui_levyckyiОдного дня в липні познaйомився я з одним гaлицьким русином д. Ф. Б., котрий приїхaв не лічитися водaми, a тaк собі трохи розвaжитися тa погуляти в горaх. Добродієві Б. стукнуло вже 56 літ; однaче, не ввaжaючи нa свій немолодий вік, він був зовсім свіжий нa виду чоловік, веселий, жвaвий, проворний, ворушливий, говорливий. Нa голові не видно було ні одної сивої волосини. Він не ходив, a ненaче бігaв. Вислaний полякaми зa пaтріотизм нa дaлекий мaзурський крaй, він не втрaтив енергії, не поступився в своїх пересвідченнях, зістaвся зaвзятим русином, тільки стaрого зaгaртувaння. Прaцюючи нa літерaтурно-нaуковому полі, він нaписaв кількa добрих щодо змісту нaучних творів, aле яко чоловік дaвній, нaписaв їх тим чудним язиком “Словa” тa “Проломa”, котрого не втне ні Великa, ні Мaлa, ні Білa Русь і рaди котрого ніколи не буде читaти тих творів, вaртих увaги з нaукового погляду. Як стaрий кaвaлер, д. Б. убирaвся по-стaросвітському, носив превисокий циліндер нa голові мaло не до хмaр, ще й якогось рудо-кофейного кольору, і все збирaвся женитися. З цим повaжним тa веселим пaном я й поїхaв в неділю рaненько до Шляхтової нa службу божу. Нaш фурмaн був тaк сaмо русин з Шляхтової, ґaздa Мaлиновський.

Читати повністю

Село Поляни. Частина перша

Село Поляни (неофіційна назва – Поляни Мисцівські), які і більшість гірських сіл, що у Низьких Бескидах Карпат, знаходяться у мальовничій місцевості, де невисокі гори вкриті лісом, луками та пасовиськами. Територія села порізана річками Бараня, Гутянка та Вильшня й безліччю потоків. Край села з північної його сторони протікає ще одна досить велика ріка Вислока – притока Вісли. Вона розділяла дві гміни – Поляни та Крампну, два повіти – Кроснянський та Ясельський, та два воєводства – Львівське та Краківське. Простягаються Поляни горами висотою від 409 до 465 метрів над р.м. Найвища гора – Пакушова (694 м.) – знаходиться у південно-західній частині села.

Читати повністю

Лемкиня “Тетяна”. Частина 1.

Продовжуючи знайомство з матеріалами електронного архіву Українського визвольного руху присвячених лемкам, знову згадуємо збірку документів Миколи Лебедя.  Поряд з вже згадуваним в попередній статті “Лемки та український визвольний рух” документом, а саме спогадами присвяченими лемкині Тетяні, що брала участь у визвольній боротьбі ОУН-УПА на теренах Лемківщини, знаходимо в документах архіву і інший документ писвячений біографії Тетяни. Зважаючи на незначні розбіжності в описі біографії в обидвох вищезгаданих документах (1925 чи 1924 рік народження) (с. Стежниця біля Балигорода чи Стебниця біля Балигороду), бачимо, що йдеться про ту ж саму особу. “Тетяна” була машиністкою “Хріна” (Степана Стебальського) Штаб ТВ-24 “Маківка”. Насправді її звали Анна Вишневецька (за матеріалами електронного архіву) (Черешньовська (за даними Петра Содоля і Зенона Шандровича).

Читати повністю

«Доочищення» лемківського села Вільки 1945 року. Частина друга

Продовження статті “Доочищення” лемківського села Вільки 1945 року. Перша частина”. Розмова-спогад з Андрієм Сухорським, нар. 1929 р. у селі Вільці Сяніцького повіту.

Яким селом була Вілька?
Малим, усього 33 хижі. Належало до греко-католицької парафії в Дошні.

З якої родини Ви походите?
Мій няньо й мати були ґаздове. Мали вісем морґів ґрунту.

У якій частині села стояла Ваша хижа?
Посередині Вільки.

Читати повністю

Лемки та український визвольний рух

В електронному архіві Українського визвольного руху в збірці документів Миколи Лебедя розміщено цікавий документ http://avr.org.ua/index.php/viewDoc/10840/, авторство якого, на жаль невідоме. Спогади присвячені лемкині Тетяні, що брала участь у визвольній боротьбі ОУН-УПА на теренах Лемківщини. Спогади написані в художньому стилі, очевидно що автору не байдужою була як сама Тетяна, так і його рідна лемківська земля. Роки створення машинописного тексту невідомі, але найпізнішою можливою датою слід вважати липень 1948 року. Заохочуючи всіх до прочитання оригіналу документа, який розміщено у відкритому доступі наведемо кілька, на нашу думку, знакових цитат з нього.

Читати повністю

Село Вілька – колиска деревяної різьби на Лемківщині

Продовжуємо публікувати матеріали із серії “Історія сіл Лемківщини”. Цього разу це стаття про село Вілька, яка складатиметься з трьох частин. Раніше на сайті були опубліковані статті про історію сіл Репедь, Щавне, Полонна, Ославиця та Дошно.

Вілька (початкова назва Воля Климівська) – село Сяноцького повіту (тепер- Республіка Польща) у північних межах Лемківщини, яке знаходиться поміж містечками Дукля та Риманів.

Село простягалося від південної частини гори Примірка, заввишки 600 м., вздовж потоку – до польського села Климківка. Два села розділяв ліс з нафтовими вишками. На схід від Вільки було село Дошно, а з півдня, за горою Приміркою – село Балутянка. За лісом ліворуч, на віддалі 2 км., був розташований багатий на лікувальні води курорт Івонич, а за 3 км., через Суху гору, – курорт Риманів Здрій, власність графів Потоцьких, теж відомий своїми лікувальними водами.

Один з двох осередків, разом із Балутянкою, осередок лемківської різьби по дереву. Сьогодні це одне з багатьох сіл Лемківщини, яке після воєнних лихоліть, припинило своє існування і перетворилось на пустир.

Читати повністю

Категорії

Нове відео