Останні коментарі

Риманів

Спогади Івана Вархоляка: про Другу світову війну і депортацію. Частина друга

Продовження спогадів (перша частина тут) уродженця Вороблика Королівського Івана Вархоляка (20.03.1926 – 15.03.2008), в якій розповідається про життя під час Другої світової війни (німецько-польська війна, німецько-радянська війна, переміщення фронту, польсько-українська війна) та депортація до УРСР у 1945 році.

У 1939 році восени настала польсько-німецька война. Мені тоді било 13 років. Мобілізація – забрали всіх мужчин в армію. Десь через тиждень фронт прийшов до нас. Одного дня полякі забрали мене копати окопи по горі Філівці. Польска організація „Щельци” хотіла робити заслон німцям. Вони були такі як я, дітваки, і хотіли побороти потужне військо! Я вирив окоп для одного, а він просить, щоб я вирив ще для себе, бо він дуже боїться… Я так і зробив. За якийсь час дивлюся – догори йдуть танкі. Я показав йому і кажу: „Як хцеш – охраняй, а я пшел до дому”. Десь раз вистрілили і та дітвора повтікала. Ми поховалися в склепі (підвалі) і в нас ще був один сусід. Німці прибігли до дверей і кажут виходити. Сусід був в австрійскій армії і знав німецку мову, крикнув: „Цивілі!”. Ми вийшли, а вони кажут, шоб йшли до хати і нікуди не виходили. Тоді вбили двох сусідів. Всіх мужчин зібрали в селі і погнали на «команду» до Романова. Дякуючи директору школи та учителям, бо вони знали німецку мову і все розказали, всіх звідти відпустили. Поки німці пройшли наше село, всі мужчини встигли вернутись домів. До села вернулись всі, крім польського полковника Вєсьо Лєвіцкі.

Читати повністю

Спогади Івана Вархоляка: про родину і Вороблик Королівський. Частина перша

Публікуємо спогади Івана Вархоляка (20.03.1926 – 15.03.2008), які нам надіслав його онук Тарас Вархоляк. Тут історія кількох поколінь родини Вархоляків з Вороблика Королівського, що неподалік Риманова та Коросна. Ми скоротили текст, проте зберегли мову оригіналу спогадів, щоб передати дух часу та переживання самого автора.

Вархоляк Іван Павлович  народився 20 березня 1926 року на Лемківщині в селі Вороблик Королівський Риманівської гміни Кросненського повіту, нині – Польща.

Отримав чотирирічну освіту початкової школи у Польщі. Пережив Другу світову війну (був серед робітників у складі дивізії “Галичина”). Депортований з мамою, братом, бабцею і дідом у село Ушня Золочівський район Львівську область.

Читати повністю

Село Балутянка – центр деревяної різьби на Лемківщині

Балутянка – українське село Сяноцького повіту (тепер – Республіка Польща) у північних межах Лемківщини, яке знаходиться поміж містечками Риманів і Дукля. Разом з селом Вілька один з двох осередків лемківської різьби по дереву.

Вперше назва села згадується ще у 1470 році як село Балутова, а вдруге – вже як Балутянка – у 1589 році. Мабуть, його назва пішла від слова «болото», бо досі верх гори називається «Чорне болото». Засновником села був Андрій Сінєнські. Пізніше воно перейшло у власність його сину Вікторину Сінєнському (1463–1530), придворному короля (1494), та успадковувалось наступними нащадками. Власником Балутянки в XIX ст. був Станіслав Антоній Потоцький і його дружина Анна Потоцька.

Читати повністю

Апостольська Адміністрація Лемківщини

Сьогодні виповнюється 82 роки від часу виходу Декрету Конгрегації Східних Церков від 10 лютого 1934 року про створення Апостольської Адміністрації Лемківщини, яким частину деканатів Перемиської єпархії було виведено з під юрисдикції УГКЦ та перепідпорядковано на пряму Ватикану.

Передумови

Українському впливові на Лемківщині протистояла польська влада. Діючи методами державно-національної і культурної полонізації, вона розпочала масштабну акцію асиміляції лемків, їх відірваності від свого національного коріння. Насамперед, було скасовано українську мову у місцевому судочинстві, 1934 р. частину лемківських повітів приєднано до Краківської судової апеляції.

Читати повністю

Українське шкільництво Польщі в роки німецької окупації

Історія визвольних змагань українського народу, боротьби за самозбереження — це не лише історія зброї чи військових походів, подвигів, перемог чи поразок. Історію цю творять перш за все люди і їхні діла. Своєю працею, нерідко «від основ», творили вони це повсякденне українське національне життя — національне у різних вимірах і прошарках буденності. Дуже часто, на жаль, ми зосереджуємось у нашому вивченні минулого саме на тих блискучих, але доволі коротких моментах нашої історії, геройських подвигах, ніби недооцінюючи те, що вони могли відбутися лише тому, що було збудовано тверді основи — фундаменти зрілого національного виховання. Боротьба за самозбереження українського етносу, це перш за все історія становлення українського шкільництва. І, на жаль, певні фрагменти цієї історії до сьогодні ще не вивчені.

Читати повністю

Категорії

Нове відео