Останні коментарі

Російська імперія

Біженство із Закерзоння – закінчення драми

У межах Галичини «добровільні» біженці, гнані страхом перед австро-угорськими і німецькими арміями, які наступали, були тільки частиною осіб, переміщених у Російську імперію. Pосійська окупаційна влада намагалася виловлювати й відправляти на заслання у східні губернії провідних галицьких українців («мазепинців»).

Арешти й виселення, які проводили як військова жандармерія, так і новоорганізована цивільна адміністрація губернського і повітового рівня, осягли чималий масштаб. Хоч немає загальних даних, то знаємо, що лише через київські тюрми пройшло більше як 12 тис. засланців. Іншою, «елітною», категорією примусових переселенців були заручники, тобто не самі українці, але й поляки та євреї. У групі «військових заручників міста Львова», у червні 1915 р. вивезених до Києва, опинилися також уродженець Ришкової Волі коло Ярослава, журналіст та піонер кооперації Кость Паньківський (помер тут у листопаді 1915 р. від запалення легенів) та уродженець Перемишля, адвокат Степан Федак (пізніше член уряду ЗУНР).

Читати повністю

Біженство з Лемківщини в роки Першої світової війни

Біженство українців з південної Холмщини влітку 1914 р. мало ще обмежений місцевий характер. Набагато масштабнішим було біженство з Галичини, яку завойовувала російська армія, і воно мало, звісно, західний напрямок. Але навесні 1915 р. почалося й біженство на схід – у Російську імперію, яке захопило, передовсім, Лемківщину, куди бої перенеслися під час тривання «стаціонарної» облоги Перемиської фортеці. Читати повністю

Рух за (російське) православ’я на Лемківщині

На початку XX століття у деяких селах Лемківщини, так само як в Східній Галичині та Буковині, звилися молоді русофіли, родом з цього регіону, висвячені у сан священика в Російській імперії, які спонукали до зміни конфесії. Центром руху зі зміни конфесії були Граб, Вишовадка, Озенна в Ясельському повіті,  а також ща західніші місцевості в Горлицькому повіті Сорне, Довге і Ждиня – все це гірські села, розташовані на крайньому півдні своїх адміністративних повітів безпосередньо на угорському кордоні. Вже у травні 1911 року вихованця Житомирської семінарії уродженця Ждині Максима Сандовича австрійська влада «затримала, підозрюючи русофільську пропаганду», обшукали та відпустили. У згаданих селах русофіли мали більшість: парохом в Ждині був Теодор Дуркот, русофільський діяч, відомий далеко за межами своєї громади; русофільський парох Михайло Юрчакевич був також  у Чорному. Відомим в околицях був молодий громадський активіст Василь Ковдра із Довгого, який займався мандрівною пропагандою русофільства і пропонував курси письменності для селян. У  Грабі та сусідніх з ним селах Вишовадці й Озенній були навіть тертя: русофільсько налаштовані селяни  вже кілька років просили про переведення свого пароха Філемона Кісилевського, прихильника української національної партії.

Читати повністю

Політичне русинство в Україні

Друкуємо грунтовне дослідження професора, завідувача відділу національних меншин Інституту політичних і етнонаціональних досліджень ім. І. Ф. Кураса НАН України України Мая Панчука про природу політичного русинства в Україні.

Регіональні особливості та етнокультурна спільність

Втрата державності або ж, в силу різних обставин, включення частини території одного етносу до державного утворення іншого та відповідна політика зневажливого ставлення до історії, культури, мови, мистецтва, етнічних особливостей, традиційного способу життя інкорпорованої нації призводить до її деформації або й глибинних змін її національної самосвідомості. У цьому разі відновлення історичної пам’яті етносу чи відірваної від нього гілки настає як наслідок зміни політичної ситуації (державна незалежність, правовий статус тощо), так і під впливом ініційованого інтелектуальними елітами етнічних спільнот відродження національних цінностей через трансформацію вікової спадщини в реальні економічну і політичну сили. Цей процес проходить по-різному, нерідко набуваючи характеру гострої внутрішньої конфронтації. Згадаймо хоча б безконечні розколи у національних рухах за часів Першої світової війни, тобто в період масової появи на політичній мапі світу великої кількості незалежних держав. Явище це загалом закономірне, адже йдеться про активний пошук шляхів майбутнього для конкретного етнічного утворення. Проте непоодинокими є випадки, коли все це робиться не в інтересах тієї чи тієї національної спільноти, а з суто амбіціозних політичних міркувань. Читати повністю

Політичне русинство на Закарпатті – це вже ми проходили…

F4FECBBA-2AC9-40B1-8E6B-255D9D8B341F_w640_r1_sСмішний, якщо не сказати гірше, демарш проросійського «Сойму Підкарпатських русинів» минулої суботи в Мукачеві – це не перший прояв радикального політичного русинства в українському Закарпатті. І може не варто й було б робити реклами цій невеличкій «купці» радикалів і їхнім «ультиматумам» до української влади, якби до цього не були причетні «сильні світу цього» і не лише в Україні.

Перший, по-справжньому реальний акт політичного русинства в Закарпатській області стався ще у серпні – на початку осені 1991 року, коли компартійна більшість облради в Ужгороді, користуючись розгубленістю і політичним хаосом – ГКЧП, проголошенням незалежності України, промосковським сепаратизмом у Криму, захотіла проголосити автономний статус Закарпатської області. Вже був проект документа облради щодо автономії, який підготували в обкомі компартії за командою ЦК КПРС із Москви і за формальною згодою керівництва Компартії у Києві. Але масові протести кількох десятків тисяч людей, організованих місцевим РУХом і греко-католицькою громадою Ужгорода, блокували тоді облраду і добряче налякали «комуністичних автономістів». Тоді громадяни області ці плани просто зірвали своєю активністю. Читати повністю

Історія лемків. Частина 13

Продовження публікацій із серії “Історія лемків”. Читати  частина 1частина 2частина 3частина 4частина 5частина 6частина 7частина 8,  частина 9,  частина 10 і частина 11.

Православні місіонери в Америці вдало використовували суперечки у греко-католицькому середовищі. Пропаґандою вони переконували вірян греко-католицького обряду, що проукраїнські священики насправді є поляками, які мають на меті повністю латинізувати церкву й полонізувати її прихожан. Ця арґументація чітко влучала в ціль, переконуючи неосвічених людей, загублених у чужому середовищі. На зламі XIX i XX ст. перехід греко-католиків у православ’я навіть набрав масового характеру в деяких реґіонах США. Греко-католицьку віру не полишали передусім ці віряни, які підтримували українську національну ідею. Прийняття москвофілами православ’я зміцнило українські позиції Греко-католицької церкви в Америці.

Читати повністю

Категорії

Нове відео