Перемишль

Українська спільнота вшанувала память українських воїнів на військовому цвинтарі у Пикуличах

Воєнний цвинтар (13)26 червня 2016 року делегація Львівського обласного товариства “Лемківщина” разом з іншими суспільно-культурними товариствами з Львівської, Івано-Франківської і Тернопільської областей взяла участь у заходах вшанування памяті українських військових різних формацій (УСС, УГУ, УПА), які поховані на військовому цвинтарі у Пикуличах, неподалік Перемишля.

Традиційно в Неділю Всіх святих, щороку українська громада Перемишля спільно з духовенством місцевої єпархії організовує заходи вшанування. Як звично  заходи розпочалися з ранкового урочистого Богослужіння у кафедральному соборі УГКЦ Святого Івана Хреститиля, яке очолив архиєпископ Євген Попович. Після цього сформована колона у кількості близько 600 осіб пройшла церковною ходою через місто до військового цвинтаря у Пикуличах.

Читати повністю

19 січня – Посвячення Йорданської води у Перемишлі

19 січня 2016 року Львівське товариство “Лемківщина” візьме участь у посвяті Йорданської води у Перемишлі на річці Сян.

Поїздка обдноденна. Бажаючі долучитися до Лемківського Водохреща зголошуйтеся в домівці товариства.

Листопадовий чин над Сяном: кінець переговорів, початок війни. Ч.4

Другий польсько-український «Перемиський мир», хоч був заключений вже не заочно, а безпосередньо, і написаний на папері, протримався до ночі з 3 на 4 листопада 1918 р.

Якщо взяти до уваги тодішні обставини – як загальногалицькі, так і місцеві, перемиські, – це було закономірністю. Можливості, щоб записана в документі ситуація тривала аж до вирішення справи українсько-польських відносин «компетентними чинниками», отже мировою конференцією, скликаною після закінчення війни державами «Антанти», звісно, не було. Декларацію УНРади у Львові про «граничну лінію Сяну з влученням Лемківщини» вже знаємо, але треба згадати й про перший пункт резолюції, яку день пізніше, 20 жовтня 1918 р., прийняло польське віче в Перемишлі: «Зібрані поляки, громадяни міста Перемишля й околиці, стверджуємо і проголошуємо: 1) у зв’язку з визнанням принципів президента США [Вудрова – ред.] Вільсона займанськими державами ми стали польськими громадянами, і лише такими себе вважаємо». Було б наївністю думати, що протягом 11-ти днів у переконаннях політично активної частини польського суспільства Перемищини щось тут змінилося. Тому немає причин, щоб підписання польською стороною цього договору вважати чимось більшим, ніж тактичним ходом, який за ціну невеликих поступок мав відхилити загрозу української збройної контракції та дозволити спокійно зміцнювати свої позиції. Адже саме у ході переговорів Feldmarschall-Leutenant С. Пухальський «скинув» австрійський мундир та офіційно прийняв номінацію на командувача польських збройних сил у Галичині і Цешинській Силезії.

Читати повністю

Листопадовий чин над Сяном: Між словом і зброєю. Ч.3

Справа переходу влади до українців у Східній Галичині 1 листопада 1918 р. була революційною дією з великою долею імпровізації, а це, звісно, не сприяє «порядкові в паперах», внаслідок чого головним джерелом для історика у даному випадку стають спогади, а тут – «що людина, то й версія» (дуже часто й поплутана хронологія). Тому не дивно, що нині не відомі жодні архіви, які б документували відносини поміж Центральним військовим комітетом у Львові, реорганізованим 31 жовтня в Українську генеральну команду, та Окружною командою в Перемишлі. Отже, мусимо покластися лише на пам’ять підхорунжого Палієва, який згодом запевняв, що писані ним накази до окремих окружних команд, розіслані 31 жовтня до год. 2-ї пополудні, «вбились добре в мою пам’ять і тому можу зміст їх передати точно». Кожний з документів, підписаний іменем сотника Дмитра Вітовського, починався інформацією, що найближчої ночі Українська Національна Рада переймає владу над українськими землями Австро-Угорщини й українські військові частини займуть Львів. Далі йшов наказ конкретної дії: «Перемишль … (Журавиця) … Найдальше до четвертої години ранку належить опанувати місто. Залізничий міст на Сяні за всяку ціну до тої години висадити в повітря». Читати повністю

Листопадовий чин над Сяном: Спроба. Ч.2

Після заключення Центральними державами миру з Україною та «союзницькою окупацією» її території німецькими та австро-угорськими військами Перемиська фортеця не мала вже мілітарного значення. Восени 1918 р. на території фортеці перебували солдати переважно хворі або нездатні до військової служби. З 20-тисячного «гарнізону» боєздатність зберігало не більше як 1–1,5 тис. солдатів з кількох полків, окремі батальйони яких перебували в казармах, розташованих у Перемишлі та в селах поблизу фортів. Начальником перемиської військової комендантури був ген. Віктор фон Н’єґован, якого 1 листопада 1918 р. мав заступити поляк, ген. Станіслав Пухальський. Він прибув сюди 29 жовтня і, як написав потім у своєму рапорті, керованому вже до польської військової влади, з наступного дня почав переймати обов’язки від попередника.

Читати повністю

Листопадовий чин над Сяном. Назрівання. Ч.1

Коли о. Михайло Вербицький 1863 р. писав мелодію до вірша Павла Чубинського про невмирущість України і козацького духу, в цьому тексті не було згадки про срібну річку, що пливе через його малу батьківщину. Слова-заклик «Станем, браття, в бій кривавий від Сяну…» з’явилися пізніше. А вже восени 1914 р. вихідці з Надсяння в леґіоні Українських січових стрільців справді стали в бій, який продовжувався й тоді, коли гуркіт великої війни відкотився вже далеко й практично ущух. Відновився він 1 листопада 1918 р., а слова та імена, які розповідають про учасників тодішньої української революції, знайдемо в Перемишлі та інших місцевостях на берегах Сяну. Залишилося ще трохи документів і споминів, отже є про що розповідати…

Читати повністю

Ми памятаємо. Спогад про єпископа УГКЦ Теодора Майковича

MaikowyczСвітлий богослов, знавець церковного права, неперевершений проповідник, душею відданий душпастир, невтомний трудівник у Божому винограднику, патріот України та рідної батьківської землі Закерзоння, великий приятель молоді, її улюблений учитель і катихет — це лише деякі характеристики священика Теодора Майковича. Якщо би Господь Бог не покликав свого вірного слугу до себе, 2012-го йому виповнилося би 80 років.

Народився майбутній священнослужитель 6 січня 1932 року в селі Репеді неподалік Сянока на Лемківщині в хліборобській сім’ї Марії з Гаргаїв і Івана Майковича. Навчання розпочав у рідному селі, а згодом — через брак українських шкіл — продовжував учитися в школі римо-католицьких черниць у Команчі біля Сянока. 1947 року сім’я Майковичів розділила долю 150 тис. українців Закерзоння, яких тодішня польська влада горезвісною акцією під назвою «Вісла» у варварський спосіб, позначений тисячами смертей мирного українського населення, тортурами, ув’язненнями, запроторенням у концентраційний табір Явожно, спаленими селами, зруйнованими святинями, позбавленням церковного, суспільного та приватного майна, депортувала на колишні німецькі землі, що після Другої світової війни ввійшли до складу Польщі й до яких уживається термін «зємє одзискане». Читати повністю

Ми памятаємо. Йосиф Сембратович (1821-1900)

Сембратович Йосиф митрополит (8 листопада 1821- 23 жовтня 1900)8 листопада 1821 року у Криниці на Західній Лемківщині (тепер – Республіка Польща) народився Йосиф СЕМБРАТОВИЧ (1821-1900) – єпископ Української Греко-Католицької Церкви, Митрополит Галицький та Архиєпископ Львівський - предстоятель Української Греко-Католицької Церкви. Дядько Сильвестра Сембратовича.

Народився в місті Криниця  у шляхетній священичій родині. Закінчив богословські студії у Віденському університеті. У 1845 р. був висвячений на священика під іменем о.Йосифа і був прийнятий до найвищого богословського закладу – Августинеуму у Римі. Читати повністю

Триває збірка коштів для відбудови Народного Дому у Перемишлі

У травні почався черговий етап збірки грошей на відбудову Народного дому (НД) в?Перемишлі. Акцію може підтримати кожен – вистачить не обминати на українських заходах волонтерів зі скарбничками, або перерахувати кошти на рахунок збірки. Нагадаємо, що досі завдяки жертовності громади зібрано майже 100 тис. злотих.

Читати повністю

Українське шкільництво Польщі в роки німецької окупації

Історія визвольних змагань українського народу, боротьби за самозбереження — це не лише історія зброї чи військових походів, подвигів, перемог чи поразок. Історію цю творять перш за все люди і їхні діла. Своєю працею, нерідко «від основ», творили вони це повсякденне українське національне життя — національне у різних вимірах і прошарках буденності. Дуже часто, на жаль, ми зосереджуємось у нашому вивченні минулого саме на тих блискучих, але доволі коротких моментах нашої історії, геройських подвигах, ніби недооцінюючи те, що вони могли відбутися лише тому, що було збудовано тверді основи — фундаменти зрілого національного виховання. Боротьба за самозбереження українського етносу, це перш за все історія становлення українського шкільництва. І, на жаль, певні фрагменти цієї історії до сьогодні ще не вивчені.

Читати повністю

Категорії

Нове відео