Деукраїнізація Сяніцького повіту. Друга частина
9 вересня минає 77 років від часу підписання договору між урядом УРСР і маріонетковим Польським комітетом національного визволення про обмін населенням. В результаті близько пів мільйона українців Закерзоння були змушені назавжди покинути рідні домівки. Сяніцький повіт був одним з тих, звідки у 1944—1946 роках до радянської України було депортовано 70% усього українського населення. Друга частина дослідження про історію деукраїнізації Сяніччини. (Першу частину статті читати тут)
Протидія депортації
Тим часом згідно з розпорядженням провідника Закерзонського Краю Ярослава Старуха від 9 вересня 1945 року під назвою «Наказ усім командирам відділів УПА, боївок та інших збройних частин на терені ВО-6» підпіллю було дано інструкції і завдання усіма силами перешкодити виселенню українського населення до УРСР. Керівники підрозділів мали провести розвідку для з’ясування актуальної ситуації з депортацією. Дозволялося вступати у відкриті сутички з представниками переселенчих комісій і усіма, хто заохочує до виселення, спалювати залишені господарства українців, щоб у них не могли оселитися поляки.
Історія першої трагедії Завадки Морохівської або “Богатежи” Війська польського в Завадці Морохівській
На січень 2017 р. припадають 71-ші роковини першого з трьох масових убивств, які 25 січня 1946 р. вчинили збройні сили Республіки Польщі щодо громадян української національності в Завадці-Морохівській на Сяніччині.
Нижче публікую два звіти командування підрозділу Війська польського про злочин у Завадці-Морохівській. Вони містять невідому досі історичну інформацію, яку я доповнюю іншими документами. Отож, у січні 1946 р. в рамках 34 полку 8 дивізії піхоти ВП, який базувався в казармах у Вільхівцях біля Сянока, сформовано дві оперативні групи. Їх метою мала бути боротьба з УПА, але насправді йшлося про депортацію українців до Української РСР. Читати повністю
Напередодні 70-х роковин Волинської трагедії
Наближається сумна річниця польсько-українського збройного протистояння на Волині. Немає виправдання знищенню польських та українських сіл і містечок, жорстоким вбивствам цивільного населення на Волинській землі у роки Другої світової війни. На часі не каяття (як вимагають екстремісти з обох держав), а обопільне прощення. І ми, поляки і українці, мусимо пам’ятати, що прощення не означає забуття…
Волинь-1943: погляд через 70 років
Складнаісторія нашої країни ввібрала в себе низку подій співжиття польського та українського народів, де життя чи смерть часто ставали перепусткою в майбутнє, в якому вчорашні друзі, сусіди й навіть рідня виступали вже запеклими ворогами. Великого розголосу в середині минулого століття (але ненадовго, через закритість тоталітарної системи) набула Волинська трагедія 1943 р., в оцінці якої до сьогодні немає єдиної думки — як серед науковців, так і на державному рівні. Цього року минають 70-ті роковини трагедії. Отже, мусимо врешті-решт визначитися, зберігши при цьому наші добрі відносини з Польщею.
Останні коментарі