Шанобливе ставлення до хліба взагалі усіх українців, і лемків зокрема, особливо простежується у різдвяній обрядовості. Річ у тім, що лемки, як і всі народи слов’янського світу, були хліборобами, а тому у різдвяній містерії вони пошановували духів землі, духів хліборобства. Отож центральним стрижнем усіх кодових елементів Різдвяної містерії були ритуальний хліб „карачун”, сніп (“дідух”) і кутя, і вони концентрували на собі основну магічну енергію.

Ритуальний різдвяний хліб лемки  називали крачуном. В різних місцевостях Лемківщини назва його була дещо видозміненою: “карачун”, “керечун”, “крачун”, “корочун”, “крайчун”, а також “струцель”, “струделя”, “просто хліб” тощо.  Щодо самого терміна “крачун” (“корочун”), то з приводу його етимології немає одностайної думки, хоч його прадавність не викликає жодного сумніву. Найімовірніше, слово ”крачун” запозичене з латинської мови – ”creationem” (обрядовий хліб на Святий вечір) і потрапило в україн­ську мову за посередництвом східнороманських мов.

Читати повністю →