Історія лемків. Частина 13
Продовження публікацій із серії “Історія лемків”. Читати частина 1, частина 2, частина 3, частина 4, частина 5, частина 6, частина 7, частина 8, частина 9, частина 10 і частина 11.
Православні місіонери в Америці вдало використовували суперечки у греко-католицькому середовищі. Пропаґандою вони переконували вірян греко-католицького обряду, що проукраїнські священики насправді є поляками, які мають на меті повністю латинізувати церкву й полонізувати її прихожан. Ця арґументація чітко влучала в ціль, переконуючи неосвічених людей, загублених у чужому середовищі. На зламі XIX i XX ст. перехід греко-католиків у православ’я навіть набрав масового характеру в деяких реґіонах США. Греко-католицьку віру не полишали передусім ці віряни, які підтримували українську національну ідею. Прийняття москвофілами православ’я зміцнило українські позиції Греко-католицької церкви в Америці.
Історія лемків. Частина 10
Продовження публікацій із серії “Історія лемків”. Читати частина 1, частина 2, частина 3, частина 4, частина 5, частина 6, частина 7, частина 8 і частина 9.
Надзвичайно важливу роль у лемківських селах відігравало греко-католицьке духовенство, яке загалом мало високий авторитет. Священики були провідниками не тільки в духовних питаннях, а й у світських. Основою для їх утримання були оплати парафіян за релігійні обряди, але мали також власні господарства. Між грекокатолицьким духовенством і прихожанами не існувало явище відділення від мешканців села, як це часто бувало у випадку римо-католицьких, оскільки священики східного обряду переважно мали сім’ї. Дружина пароха вважалася найважливішою жінкою в селі. Проте діти священика не відрізнялися від своїх однолітків. Сім’я була сполучною ланкою між священнослужителем та його парафіянами. З іншого боку, витрати на сім’ю оплачувалися за рахунок парафії. Вони були усе вищими, оскільки священики намагалися дати освіту своїм синам, а дочок вдало видати заміж, що було пов’язано з необхідністю забезпечити їх приданим.
Історія лемків. Частина 9
Продовження публікацій із серії “Історія лемків”. Читати частина 1, частина 2, частина 3, частина 4, частина 5, частина 6, частина 7 і частина 8.
Коли лемки-селяни були звільнені з кріпосної залежності, то швидко довідалися про нормальні проблеми вільних людей. Насамперед, що вони повинні платити податки, які не були низькими. Раніше за вреґулювання селянських повинностей щодо держави відповідав шляхтич. Звичайно, лемківські господарі намагалися отримати якнайменший розмір податку. Як виникає зі звітів австрійських чиновників, часто застосовувалися такі хитрощі: у той час, коли збирачі податків проводили інспекцію, селяни переводили частину корів на «угорський» бік кордону. Худоба перебувала по другій стороні кордону під опікою друзів і членів родини. Коли податкові інспектори відходили, то худобу повертали додому. Звичайно, лемки з другої сторони кордону робили так само.
Історія лемків. Частина 8
Продовження публікацій із серії “Історія лемків”. Читати частина 1, частина 2, частина 3, частина 4, частина 5, частина 6 і частина 7.
У результаті втрати Угорщиною незалежності та розділів Польщі вся Лемківщина опинилася в межах імперії Габсбурґів. Державний кордон, який раніше ділив її територію, перетворився тепер у внутрішню адміністративну межу провінції. Усі терени, загарбані в результаті поділів Речі Посполитої, увійшли до складу провінції з назвою Галичина і Лодомерія, столицею якої став Львів.
Історія лемків. Частина 5
Продовження публікацій із серії “Історія лемків”. Читати частина 1, частина 2, частина 3 і частина 4.
Угорська шляхта оселяла в Карпатах предків лемківського населення на основі «волоського права». Положення цього права були неточними, що давало можливість для зловживань з боку поселенців. Вони отримували на довший час «вольницю» від оплат власникові землі, а також у державну скарбницю. Звичайно, це було дуже корисно. Однак навіть найдовша «вольниця» мусила колись закінчитися. Проте достатньо було втекти з обробленої землі і «найнятися» в іншого землевласника, щоб знову отримати чергову «вольницю». Можна вважати, що така поведінка була широко розповсюджена, а сприяло цьому прикордонне положення реґіону. Утікати було тим простіше, оскільки й польська шляхта почала застосовувати «волоське право», щоб привабити поселенців.
Волинська трагедія 1943–1944 років
Публікуємо чергову статтю “Нашого Слова” із серії “Волинь 1943” про українсько-польське примирення та пошуку порозуміння у часі 70-х роковин Волинської трагедії. Автор публікації доктор історичних наук, професор Київського славістичного університету Ігор Ільюшин, який у своїх підходах дуже близький, а часом повторює концептуальні тези домінуючого сьогодні у Польщі погляду Гжегожа Мотики. Раніше ми друкували статті Романа Дрозда та Богдана Гудя.
* * *
Волинські події 1943–1944 рр. є одним з кривавих етапів українсько-польського конфлікту часів Другої світової війни, багатьма дослідниками виокремлюваним з загальної картини тогочасного міжнаціонального українсько-польського протистояння на території спільного проживання обох народів – Західної Волині, Східної Галичини, Холмщини, Підляшшя, Надсяння, Лемківщини.
З минулого села Полонна. Частина перша
Передруковуємо з “Нашого Слова” спомин Степана Ананевича, уродженця села Полонної на східній Лемківщині. Автор народився в ньому 1 січня 1936 року. Унаслідок акції «Вісла» 1947 р. був депортований на Кошалінщину, у повіт М’ястко, згодом еміґрував до Канади, де у 2009 році закінчив писати свій нарис історії рідного села.
Як «PiS» взяв на озброєння спадщину посткомуністів
На прохання парламентського клубу «Громадянської платформи» (пол. PO) Сейм Польщі 3 січня не розглянув на пленарному засіданні ухвали про Акцію «Вісла». У грудні минулого року, як повідомляло «НС», ця ухвала пройшла перше читання на засіданні комісії національних та етнічних меншин. Комісія рекомендувала найвищому законодавчому органові Польщі включити до порядку денного документ, де говориться про те, що депортація 1947 р. була «порушенням основних прав людини», яку «Сейм РП засуджує».
– Була пропозиція виключити цей пункт з порядку денного, на що не було заперечень з боку сеймової президії, – так спікер Ева Копач обґрунтувала рішення.
Засудити політично Акцію «Вісла» демократичний Сейм РП намагається вже учетверте. Автор проекту, голова комісії національних та етнічних меншин, депутат владущої «Громадянської платформи» (ГП) Мирон Сич наголошує, що в момент запланованого другого читання «емоції були дуже сильними, тому останньої миті президія визнала, що було б добре, якби проект пішов на друге читання у трохи менш бурхливій атмосфері». Читати повністю
Останні коментарі