Останні коментарі

москофільство

Завадка Риманівська. Історія села. Ч.3

Продовження статті про історію села Завадка Риманівська. У третій частині розкривається особливість культурного життя завадчан, а також воєнні та повоєнні роки депортації.

Культурне життя

Довкола церкви і школи завжди в’язалося і культурно-громадське життя села. Оскільки переважно скрізь у тогочасних селах священик і учитель були єдиними представниками інтелігенції, то від їх культурного і політичного рівня, від рівня їх свідомості майже повністю залежало громадське життя села. Так було і в Завадці Риманівській.

Географічне розташування Лемківщини, поділ її території ландшафтом Низького Бескиду і розчленованість кордонами сусідніх держав, віддаленість від основних культурних і політичних центрів Галичини позначилось на формуванні менталітету лемків. Відчуття постійного тиску, соціального, національно-релігійного від поляків, словаків, німців, угорців, в оточені яких жили, виробило у лемків консерватизм, який захищав їх від асиміляції, космополітичних процесів, зберіг їхні традиційні індивідуальні риси, характерний побут, спосіб господарювання, життя. Це відзначив і виходець із Завадки Риманівської Олексій Торонський, який у своїй праці «Русини-лемки» (1860 р.) писав, що лемко допитливий, але не легковірний, обережний у запроваджені нового, його, як і інший русинам, притаманна своя філософія: «В нас так не бывало, за наших вітців так не было, а добрі было на світі».

Читати повністю

Біженство із Закерзоння – закінчення драми

У межах Галичини «добровільні» біженці, гнані страхом перед австро-угорськими і німецькими арміями, які наступали, були тільки частиною осіб, переміщених у Російську імперію. Pосійська окупаційна влада намагалася виловлювати й відправляти на заслання у східні губернії провідних галицьких українців («мазепинців»).

Арешти й виселення, які проводили як військова жандармерія, так і новоорганізована цивільна адміністрація губернського і повітового рівня, осягли чималий масштаб. Хоч немає загальних даних, то знаємо, що лише через київські тюрми пройшло більше як 12 тис. засланців. Іншою, «елітною», категорією примусових переселенців були заручники, тобто не самі українці, але й поляки та євреї. У групі «військових заручників міста Львова», у червні 1915 р. вивезених до Києва, опинилися також уродженець Ришкової Волі коло Ярослава, журналіст та піонер кооперації Кость Паньківський (помер тут у листопаді 1915 р. від запалення легенів) та уродженець Перемишля, адвокат Степан Федак (пізніше член уряду ЗУНР).

Читати повністю

Рух за (російське) православ’я на Лемківщині

На початку XX століття у деяких селах Лемківщини, так само як в Східній Галичині та Буковині, звилися молоді русофіли, родом з цього регіону, висвячені у сан священика в Російській імперії, які спонукали до зміни конфесії. Центром руху зі зміни конфесії були Граб, Вишовадка, Озенна в Ясельському повіті,  а також ща західніші місцевості в Горлицькому повіті Сорне, Довге і Ждиня – все це гірські села, розташовані на крайньому півдні своїх адміністративних повітів безпосередньо на угорському кордоні. Вже у травні 1911 року вихованця Житомирської семінарії уродженця Ждині Максима Сандовича австрійська влада «затримала, підозрюючи русофільську пропаганду», обшукали та відпустили. У згаданих селах русофіли мали більшість: парохом в Ждині був Теодор Дуркот, русофільський діяч, відомий далеко за межами своєї громади; русофільський парох Михайло Юрчакевич був також  у Чорному. Відомим в околицях був молодий громадський активіст Василь Ковдра із Довгого, який займався мандрівною пропагандою русофільства і пропонував курси письменності для селян. У  Грабі та сусідніх з ним селах Вишовадці й Озенній були навіть тертя: русофільсько налаштовані селяни  вже кілька років просили про переведення свого пароха Філемона Кісилевського, прихильника української національної партії.

Читати повністю

Апостольська Адміністрація Лемківщини

Сьогодні виповнюється 82 роки від часу виходу Декрету Конгрегації Східних Церков від 10 лютого 1934 року про створення Апостольської Адміністрації Лемківщини, яким частину деканатів Перемиської єпархії було виведено з під юрисдикції УГКЦ та перепідпорядковано на пряму Ватикану.

Передумови

Українському впливові на Лемківщині протистояла польська влада. Діючи методами державно-національної і культурної полонізації, вона розпочала масштабну акцію асиміляції лемків, їх відірваності від свого національного коріння. Насамперед, було скасовано українську мову у місцевому судочинстві, 1934 р. частину лемківських повітів приєднано до Краківської судової апеляції.

Читати повністю

Лемки в діаспорі. Ч.5. Еміграція лемків до США (початок)

Від 70-х років XIX століття розпочалася масова еміграція русинів-лемків до Сполучених Штатів Америки. Еміграція русинів-лемків Галичини, Пряшівщини та Закарпатської України в США є найбільшою з українських земель. Правда, її чисельність важко встановити, тому що переважна більшість русинів-лемків емігрувала сюди нелегально, без згоди державних органів своїх країн, а на першому етапі (1877-1898) ні пароплавні компанії, ні державні органи США не цікавилися національністю емігрантів. Пізніше лемків зараховували до угорців, поляків, словаків або росіян. Тут вони працювали переважно в шахтах Пенсільванії та на металургійних заводах Пітсбурга; менша кількість – на фермах. Переважна більшість лемків, заробивши певну суму грошей, поверталися до рідного краю. Значна частина їздила в Америку і назад багато разів. На думку кращого знавця цієї проблематики Володимира Кубійовича, після Другої світової війни в Північній Америці (США та Канаді) жило 100-150 тисяч лемків, тобто від чверті до однієї третини всіх лемків у світі.

Читати повністю

Тилявська схизма або Як на Лемківщині на православ’я переходили

16 листопада 1926 року прихожани греко-католицької парафії у Тиляві разом з філією у Терстянові вирішили масово перейти до православної церкви. Причиною був конфлікт нововведеня до літургії місцевим священником слова “правовірний” замість “православний”. Нова православна громада збудувала собі провізорну тимчасову святиню наперекір тому, що в греко-католицькій громаді залишилось тільки небагато вірян, яка залишилась власником храму.

Паралельно з цим ще один прояв схизми відбувся у селі Королик Руський. Про це пише Шематизм Греко-Католицкого Духовеньства Апостольскої Адміністрації Лемковщини: “Відтепер взялися до погубноі роботи ріжні агітатори і спроваджені батюшку, що наче цигани іздили по селах на фірах, відправляли богослуженя під голим небом та виголошували агітаційні промови, щоби зловити декого »на прадідну віру«. Сей рух не пощадив навіть таких сіл., де були парохами священники русских переконань, мовляв: для ідеі нехай пропадають одиниці”. Читати повністю

Лемківщина у роки Першої світової війни

Передруковуємо статтю о.Зиновія Флюнта (з містечка Граб) під назвою “Визвольний відгомін на Лемківщині”, яка вийшла друком у журналі “Літопис Червоної Калини” (1930, Ч.VII-VIII)  у Львові. Стиль збережено згідно з оригіналом.

Лемківщина, цей гарний куток української землі, була перед війною так затуманена москофільством, що здавалося, що вона зовсім пропала для української ідеї. Виховувана від довгих літ ріжними агітаторами в москофільському дусі, усі надії своєї незавидної долі покладала на могучу Росію. Українці були на Лемківщині дуже слабо зорганізовані, тому й мали малий вплив на людей. Як де й вони старалися поширити свої часописи та книжки, противники усе знайшли спосіб спараліжувати їх вплив. Притім не перебирали протвники в середниках і впоювали в несвідомий народ таку шалену ненависть не лише до української ідеї, але й до самої назви «Україна», що народ по нинішній день не може отрястися від цього дурману!

Читати повністю

Автономія Закарпаття: народний самовияв чи номенклатурний путч?

Питання автономії Закарпаття у 90-х роках невідривно пов’язане з питанням політичного русинства. Це не тільки два чоботи – пара, але і творіння рук одного й того ж, як тепер кажуть, політтехнолога. Політичне русинство у цій зв’язці виступало як засіб досягнення мети та мотивація на неї, а автономія як мета і, можливо, плацдарм для розгортання наступної цілі. Цієї осені минає десять років з часу бурхливого протистояння на ґрунті автономії. Чим не привід з десятилітньої відстані спокійно подивитися на ті події?

Уперше проблема політичного русинства (себто відмежування від українства з намаганням творити окремий етнос) порушуються в 1989 році угорською пресою. Невипадково цій країні випала честь витягнути на Боже світло давно забуте гасло, адже саме в кабінетах угорських чиновників ще сотню років тому зароджувалась ідея окремішности угрорусинів, чи то пак “мадярів греко-католицького віросповідування”, як їх уже тоді називали.

Читати повністю

Політичне русинство в Україні

Друкуємо грунтовне дослідження професора, завідувача відділу національних меншин Інституту політичних і етнонаціональних досліджень ім. І. Ф. Кураса НАН України України Мая Панчука про природу політичного русинства в Україні.

Регіональні особливості та етнокультурна спільність

Втрата державності або ж, в силу різних обставин, включення частини території одного етносу до державного утворення іншого та відповідна політика зневажливого ставлення до історії, культури, мови, мистецтва, етнічних особливостей, традиційного способу життя інкорпорованої нації призводить до її деформації або й глибинних змін її національної самосвідомості. У цьому разі відновлення історичної пам’яті етносу чи відірваної від нього гілки настає як наслідок зміни політичної ситуації (державна незалежність, правовий статус тощо), так і під впливом ініційованого інтелектуальними елітами етнічних спільнот відродження національних цінностей через трансформацію вікової спадщини в реальні економічну і політичну сили. Цей процес проходить по-різному, нерідко набуваючи характеру гострої внутрішньої конфронтації. Згадаймо хоча б безконечні розколи у національних рухах за часів Першої світової війни, тобто в період масової появи на політичній мапі світу великої кількості незалежних держав. Явище це загалом закономірне, адже йдеться про активний пошук шляхів майбутнього для конкретного етнічного утворення. Проте непоодинокими є випадки, коли все це робиться не в інтересах тієї чи тієї національної спільноти, а з суто амбіціозних політичних міркувань. Читати повністю

Історія села Святкова Велика

Ми продовжуємо публікацію матеріалів про історію лемківських сіл, які об’єднанні у рубриці “Історія сіл Лемківщини”.  Серія статей про історію сіл, побут, духовне життя, депортацію, а також спогади лемків. Сьогодні публікуємо статтю про історію Святкової Великої.

* * *

Святкова Велика (пол. Świątkowa Wielka) - лемківське село у Ясельському повіті Підкарпатського воєводства Республіки Польща. Входить до складу гміни Кремпна.

Село розташоване у широкій долині річки Свіржівки на віддалі близько 3 км. від її впадіння у річку Вислоку. До повітового містечка Ясла - 35 км., до Змигорода - 16 км. Село знаходиться на висоті 434 м. над рівнем моря. З північного сходу межує з горою Колянин (707 м.), з південного заходу – з горою Угерезд (706 м.).

Читати повністю

Категорії

Нове відео