Листопадовий Чин

Листопадовий чин над Сяном: кінець переговорів, початок війни. Ч.4

Другий польсько-український «Перемиський мир», хоч був заключений вже не заочно, а безпосередньо, і написаний на папері, протримався до ночі з 3 на 4 листопада 1918 р.

Якщо взяти до уваги тодішні обставини – як загальногалицькі, так і місцеві, перемиські, – це було закономірністю. Можливості, щоб записана в документі ситуація тривала аж до вирішення справи українсько-польських відносин «компетентними чинниками», отже мировою конференцією, скликаною після закінчення війни державами «Антанти», звісно, не було. Декларацію УНРади у Львові про «граничну лінію Сяну з влученням Лемківщини» вже знаємо, але треба згадати й про перший пункт резолюції, яку день пізніше, 20 жовтня 1918 р., прийняло польське віче в Перемишлі: «Зібрані поляки, громадяни міста Перемишля й околиці, стверджуємо і проголошуємо: 1) у зв’язку з визнанням принципів президента США [Вудрова – ред.] Вільсона займанськими державами ми стали польськими громадянами, і лише такими себе вважаємо». Було б наївністю думати, що протягом 11-ти днів у переконаннях політично активної частини польського суспільства Перемищини щось тут змінилося. Тому немає причин, щоб підписання польською стороною цього договору вважати чимось більшим, ніж тактичним ходом, який за ціну невеликих поступок мав відхилити загрозу української збройної контракції та дозволити спокійно зміцнювати свої позиції. Адже саме у ході переговорів Feldmarschall-Leutenant С. Пухальський «скинув» австрійський мундир та офіційно прийняв номінацію на командувача польських збройних сил у Галичині і Цешинській Силезії.

Читати повністю

Листопадовий чин над Сяном: Між словом і зброєю. Ч.3

Справа переходу влади до українців у Східній Галичині 1 листопада 1918 р. була революційною дією з великою долею імпровізації, а це, звісно, не сприяє «порядкові в паперах», внаслідок чого головним джерелом для історика у даному випадку стають спогади, а тут – «що людина, то й версія» (дуже часто й поплутана хронологія). Тому не дивно, що нині не відомі жодні архіви, які б документували відносини поміж Центральним військовим комітетом у Львові, реорганізованим 31 жовтня в Українську генеральну команду, та Окружною командою в Перемишлі. Отже, мусимо покластися лише на пам’ять підхорунжого Палієва, який згодом запевняв, що писані ним накази до окремих окружних команд, розіслані 31 жовтня до год. 2-ї пополудні, «вбились добре в мою пам’ять і тому можу зміст їх передати точно». Кожний з документів, підписаний іменем сотника Дмитра Вітовського, починався інформацією, що найближчої ночі Українська Національна Рада переймає владу над українськими землями Австро-Угорщини й українські військові частини займуть Львів. Далі йшов наказ конкретної дії: «Перемишль … (Журавиця) … Найдальше до четвертої години ранку належить опанувати місто. Залізничий міст на Сяні за всяку ціну до тої години висадити в повітря». Читати повністю

Листопадовий чин над Сяном: Спроба. Ч.2

Після заключення Центральними державами миру з Україною та «союзницькою окупацією» її території німецькими та австро-угорськими військами Перемиська фортеця не мала вже мілітарного значення. Восени 1918 р. на території фортеці перебували солдати переважно хворі або нездатні до військової служби. З 20-тисячного «гарнізону» боєздатність зберігало не більше як 1–1,5 тис. солдатів з кількох полків, окремі батальйони яких перебували в казармах, розташованих у Перемишлі та в селах поблизу фортів. Начальником перемиської військової комендантури був ген. Віктор фон Н’єґован, якого 1 листопада 1918 р. мав заступити поляк, ген. Станіслав Пухальський. Він прибув сюди 29 жовтня і, як написав потім у своєму рапорті, керованому вже до польської військової влади, з наступного дня почав переймати обов’язки від попередника.

Читати повністю

Листопадовий чин над Сяном. Назрівання. Ч.1

Коли о. Михайло Вербицький 1863 р. писав мелодію до вірша Павла Чубинського про невмирущість України і козацького духу, в цьому тексті не було згадки про срібну річку, що пливе через його малу батьківщину. Слова-заклик «Станем, браття, в бій кривавий від Сяну…» з’явилися пізніше. А вже восени 1914 р. вихідці з Надсяння в леґіоні Українських січових стрільців справді стали в бій, який продовжувався й тоді, коли гуркіт великої війни відкотився вже далеко й практично ущух. Відновився він 1 листопада 1918 р., а слова та імена, які розповідають про учасників тодішньої української революції, знайдемо в Перемишлі та інших місцевостях на берегах Сяну. Залишилося ще трохи документів і споминів, отже є про що розповідати…

Читати повністю

Категорії

Нове відео