Ми пам’ятаємо. Іван Бердаль
Сьогодні відзначаємо 86 років від народження Івана Бердаля (1928-1986) – різьбяра, одного з кращих представників рельєфної різьби по дереву.
Народився 15 березня 1928 року у селі Вілька (сьогодні Сяноцький повіт Республіки Польща) на Лемківщині.
Історія лемків. Частина 3
Продовження публікацій із серії “Історія лемків”. Частина 1 і частина 2.
Теорію польських дослідників про румунське походження волоських пастухів, які могли бути предками лемків, варто розглянути з позиції звичайного «здорового глузду». Насамперед, треба поставити питання про причини, які могли би спонукати балканський румунський народ піти в далеку міґрацію в північно-західному напрямку. Чи це був сприятливий клімат? Важко погодитися з такою оцінкою. На думку багатьох істориків, у XIV ст. в Європі надійшло велике охолодження клімату. Чи румунів тягнули в Бескиди вигідні пасовища для випасу овець? На Лемківщині таких немає. У цьому реґіоні нема полонин. У середньовіччі пагорби були в основному покриті лісом. Залишалася можливість випасати в лісах, незручних для пастухів, оскільки вівці могли легко стати жертвою хижаків (передусім ведмедів).
Історія лемків. Частина 2
Продовження публікацій із серії “Історія лемків”. Читати частина 1.
Коли і чому предки лемків прийшли зі степів України в Карпати? У зв’язку з тим, що нема джерел, пояснити цю справу можна тільки висуваючи гіпотези. У першу чергу, необхідно відзначити, що формування Лемківщини становило частину ширшого процесу, яким було українське розселення в Карпатах. Існує стереотип України як степової країни. Проте, значна частина українського народу живе в Карпатах. Це наслідок довгострокової колонізації, історія якої відома досить погано.
Історія лемків. Частина 1
Лемки – це населення, яке належить до українського етносу, а походить з Лемківщини, реґіону в Бескидах, на українсько-польсько-словацькому пограниччі. Частину Лемківщини, яка в даний час є в межах Словаччини, українці називають Південною. Натомість територію реґіону, що лежить у межах польської держави, українці називають Північною Лемківщиною. Згідно з українською традицією, межа між Лемківщиною і розміщеною далі на схід від неї Бойківщиною проходить уздовж річок Сян і Лаборець. Читати повністю
Лемкиня “Тетяна”. Частина 1.
Продовжуючи знайомство з матеріалами електронного архіву Українського визвольного руху присвячених лемкам, знову згадуємо збірку документів Миколи Лебедя. Поряд з вже згадуваним в попередній статті “Лемки та український визвольний рух” документом, а саме спогадами присвяченими лемкині Тетяні, що брала участь у визвольній боротьбі ОУН-УПА на теренах Лемківщини, знаходимо в документах архіву і інший документ писвячений біографії Тетяни. Зважаючи на незначні розбіжності в описі біографії в обидвох вищезгаданих документах (1925 чи 1924 рік народження) (с. Стежниця біля Балигорода чи Стебниця біля Балигороду), бачимо, що йдеться про ту ж саму особу. “Тетяна” була машиністкою “Хріна” (Степана Стебальського) Штаб ТВ-24 “Маківка”. Насправді її звали Анна Вишневецька (за матеріалами електронного архіву) (Черешньовська (за даними Петра Содоля і Зенона Шандровича).
Ми памятаємо. Франц Коковський (1885-1939)
17 березня 1885 року у місті Бережани на Тернопільщині у бідній ремісничо-міщанській сім’ї народився Франц КОКОВСЬКИЙ – суддя та юрист, український письменник, журналіст, перекладач, мовознавець, етнограф, громадський діяч.
Початкову освіту здобув у місцевій школі та Бережанській гімназії (1898). Навчався на філософському (1906-1907) та юридичному факультеті (1910-1911) Львівського університету, а також Грацькому та Чернівецькому університетах (1907-1911).
У молоді роки був одним із організаторів та активним учасником таємного літературно-освітнього гуртка «Молода Україна» (1899-1903), членами якого також були В. Старосольський, Л.Цегельський, Є.Косевич, Б.Лепкий, С.Томашівський, О.Барвінський та інші.
Ми пам’ятаємо. Юліян Тарнович-Бескид (1903–1977)
На службу Україні з Лемківської землі вийшли численні трударі духа – поети, письменники, художники, військовики, духовні й громадські діячі. Вони, здебільшого, виводились із двох соціальних верств, які твердо трималися власного русько-українського роду – селянства й духовенства.
Одним з найвидатніших лемківських народних діячів із священичого роду був Юліан Тарнович-Бескид. Доречно сказати добре слово про цю достойну Людину з нагоди відзначання його роковин в Сяноці, яке відбудеться 21 травня 2004 р.
Ми памятаємо. Володимир Кубійович (1900-1985)
Володимир Кубійович – географ, демограф, енциклопедист, організатор української науки. Дослідник і популяризатор географії, українського етносу на теренах України та поза ними. Обґрунтував концепцію відродження національної держави в її етнічних межах. З його ім’ям пов’язані підготовка та вихід у світ „Енциклопедії українознавства” та англомовної „Енциклопедії України”. Голова Наукового товариства імені Шевченка в Європі (1952-85).
Ми пам’ятаємо. Йосафат Коциловський (1876-1947)
3 березня 1876 року у селі Пакошівка Сяноцького повіту народився Йосафат КОЦИЛОВСЬКИЙ (1876-1947) – єпископ Української греко-католицької церкви, мученик (2001).
Здобув теологічну освіту у Львові, Римі (1907) та Відні. Отримав звання доктора теології та філософії. У 1915-1916 роках був директором української духовної семінарії, а згодом призначений віце-ректором і професором богослов’я Духовної семінарії в Станіславові (сьогодні – Івано-Франківськ).
Ми памятаємо. Олександр Барвінський (1847-1926)
6 червня 1847 року в селі Шляхтинці на Тернопільщині в сім’ї священика народився Олександр БАРВІНСЬКИЙ – український історик, педагог, громадсько-політичний діяч.
Навчався у Тернопільській гімназії (1857-1865). У 1865 році вступив до Львівського університету на філософський факультет, вивчав історію і українську мову та літературу. Добре знав німецьку та декілька слов’янських мов.
З 1868 року Барвінський займався педагогічною діяльністю, викладав у гімназіях Бережан, Тернополя, з 1888 року - професор державної учительської семінарії у Львові. В 1889-1918 роках - член Крайової шкільної ради, в 1891-1896 роках голова Українського Педагогічного Товариства, заступник голови товариства «Просвіта» (1889-1895). Був одним з ініціаторів реорганізації Літературного Товариства ім. Т. Шевченка в Наукове Товариство ім. Т. Шевченка, а в 1892-1897 роках - очолював товариство. Створив у Львівському університеті кафедру української історії (1894), куди запросив викладачем Михайла Грушевського.
Останні коментарі