Останні коментарі

Криниця

Історія села Ростока (Розтока) Мала. Частина перша

Ми продовжуємо публікувати матеріали із серії “Історія сіл Лемківщини”, в якій нараховуються статті про 29 лемківських сіл серед яких Репедь, Щавне, Полонна (також тут), Ославиця, Дошно, Вілька (також тут), Кальниця, Криниця, Поляни, Мшана, Святкова Велика, Святкова Мала, Свіржова Руська, Туринське, Котань, Крампна, Радоцина, Стежниця, Тилич, Жерниця, Шляхтова, Дунаєць і Щавниця, П’єніни і Лісний потік, Лабова, Руський Керестур (Сербія), Балутянка, Завадка Риманівська.

Цього разу розміщуємо статтю про село Ростока Мала, що знаходиться на крайніх західних рубежах Лемківщини, яку підготував уродженець цього села доцент Хмельницького національного університету Марко Заверач.

***

Село Ростока (Розтока) Мала спіткала доля багатьох лемківських сіл, які зникли з карти внаслідок виселення лемків у 1944-46 роках. Село належало до гміни Новойова, повіт Новий Сонч, Краківське воєводство. В сучасних джерелах інформації назву села пишуть Розтока Мала. Далі в тексті назву села збережено згідно з джерелом інформації.

Читати повністю

Лемківський крачун (хліб) на Різдво (традиції та генеза)

Шанобливе ставлення до хліба взагалі усіх українців, і лемків зокрема, особливо простежується у різдвяній обрядовості. Річ у тім, що лемки, як і всі народи слов’янського світу, були хліборобами, а тому у різдвяній містерії вони пошановували духів землі, духів хліборобства. Отож центральним стрижнем усіх кодових елементів Різдвяної містерії були ритуальний хліб „карачун”, сніп (“дідух”) і кутя, і вони концентрували на собі основну магічну енергію.

Ритуальний різдвяний хліб лемки  називали крачуном. В різних місцевостях Лемківщини назва його була дещо видозміненою: “карачун”, “керечун”, “крачун”, “корочун”, “крайчун”, а також “струцель”, “струделя”, “просто хліб” тощо.  Щодо самого терміна “крачун” (“корочун”), то з приводу його етимології немає одностайної думки, хоч його прадавність не викликає жодного сумніву. Найімовірніше, слово ”крачун” запозичене з латинської мови – ”creationem” (обрядовий хліб на Святий вечір) і потрапило в україн­ську мову за посередництвом східнороманських мов.

Читати повністю

Лемки в діаспорі. Ч.8. Відомі лемки в діаспорі

Із Лемківщини вийшло багато людей, які прославилися далеко за межами рідного краю. До найвідоміших належать: Григорій із Сянока (бл. 1406-1477) – слов’янський вчений-філолог та педагог, нотаріус польського короля Владислава IV; Павло з Кросна (бл. 1470-1517) – польський гуманіст та латино мовний поет, який підписувався іменем Paulus Ruthenus, підкреслюючи тим своє етнічне походження; Дмитро Бортнянський (1751-1825) – композитор, музичний педагог та диригент, предки якого походять з Бортного; Михайло Балудянський (1769-1847), уродженець с. Вишня Ольшава на Пряшівщині – російський учений-правознавець, державний діяч і реформатор російського права, перший ректор Петербурзького університету та упорядник 10-томного «Зводу законів Росії»; Петро Лодій (1764-1829), уродженець с. Збій на Пряшівщині – російський філософ, професор і перший декан філософсько-юридичного факультету Петербурзького університету (1819-1825); Еміліян Чернявський – ректор Ягелонського університету в Кракові; Михайло Вербицький (1815-1870) з Явірника Руського – композитор, автор мелодії національного гімну України «Ще не вмерла Україна»; Читати повністю

Спогади Курта Левіна про перебування у Криниця і Флоринці

knyhaФрагмент з книги «Мандрівка крізь ілюзії» (Львів, 2007) Курта Левіна (1925-2014), сина львівського рабина, якого врятував Митрополит Андрей Шептицький, про своє перебування у Криниці та Флоринці. Протягом 1942-1944 років він під безпосередньою опікою ігумена Климентія (Шептицького), брата митрополита, переховувався під виглядом монаха Романа Митки у студитських монастирях Львова та Лужках (Осмолода). За цей час він проникся обрядом греко-католицької церкви й вивчив українську мову та протягом усього життя залишався вдячним Митрополиту Андрею і монахам-студитам за порятунок його з братом під час німецької окупації. Після приходу радянських військ він відправився до Любліна, де працював у Польському комітеті національного визволення (ПКНВ) і вступив до лав Польської армії як молодший лейтенант Роман Матковський, з якої демобілізувався у 1945 року. Під час своєї служби отримав путівку до санаторію у Криниці під час якої відвідав студитський монастир у Флоринці та його настоятеля о.Марка Стека. Попри те, що не усе прочитане у цій книзі може сподобатись українському читачеві, проте рекомендуємо її для прочитання усім, кому небайдуже особисті переживання людини у час військових лихоліть у Львові та Галичині.

Читати повністю

Люди і світи Єпіфанія Дровняка

220px-Nikifor_Krynicki_03_220x314-210x300Розмова з Антоні Крогом, польським письменником і етнографом з Нового Санча, до 120-річчя від народження художника Єпіфанія Дровняка

Богдан Гук: Недавно я відвідав музей Никифора у Криниці-Здрої. На мій погляд, у цій державній установі відбулася культурна трансформація: творчість Никифора привласнила польська культура.

Антоні Крог: Його творчість є частиною цієї культури. Никифор мешкав не на місяці, а в Польщі, тут творив, слухав польське радіо, їв польський хліб, поляки ним опікувалися, відвідували його курортники-поляки і, нарешті, саме поляки улаштовували його виставки й писали про нього польською мовою книжки…

Читати повністю

Історія села Тилич

Чергова публікація  з серії “Історія сіл Лемківщини”, про історію сіл, побут, духовне життя, депортацію, а також спогади лемків. Сьогодні ми публікуємо історію села Тилич.

* * *

Тилич (пол. Tylicz) (спочатку Орнава, 1363 – Містечко) – село у Західній Лемківщині, Новосончівського повіту Малопольського воєводстваРеспубліка Польща. Входить до складу гміни Криниця.

Село знаходиться за 6 км. на схід від Криниці у місці впадіння Мохначки у річку Мушинка (пол. Tyliczanka), що неподалік кордону зіСловаччиною. Село лежить на межі двох мезорегіонів - Низьких Бескидів та Сандецьких Бескидів. Неподалік знаходиться Тилицький перевал (683 м.), на якому колись функціонував пункт прикордонного перепуску “Мушина - Курів”.

Читати повністю

Історія лемків. Частина 10

Продовження публікацій із серії “Історія лемків”. Читати  частина 1частина 2частина 3частина 4частина 5частина 6частина 7частина 8 і частина 9.

Надзвичайно важливу роль у лемківських селах відігравало греко-католицьке духовенство, яке загалом мало високий авторитет. Священики були провідниками не тільки в духовних питаннях, а й у світських. Основою для їх утримання були оплати парафіян за релігійні обряди, але мали також власні господарства. Між греко­католицьким духовенством і прихожанами не існувало явище відділення від мешканців села, як це часто бувало у випадку римо-католицьких, оскільки священики східного обряду переважно мали сім’ї. Дружина пароха вважалася найважливішою жінкою в селі. Проте діти священика не відрізнялися від своїх однолітків. Сім’я була сполучною ланкою між священнослужителем та його парафіянами. З іншого боку, витрати на сім’ю оплачувалися за рахунок парафії. Вони були усе вищими, оскільки священики намагалися дати освіту своїм синам, а дочок вдало видати заміж, що було пов’язано з необхідністю забезпечити їх приданим.

Читати повністю

Історія Криниці

Криниця (пол.Krynica-Zdrоj) – курортне місто на крайніх межах Західної Лемківщини. Одне з небагатьох, поряд із Сяноком, Лісько, Заріря, Дуклею та Римановом, містами на території Лемківщини.

Справжній розвиток курорту починається з відкриття XVII століття лікувальних властивостей місцевих мінеральних джерел. 1793 року австрійський чиновник Франц Стікс фон Саунберген купив тут землю з джерелом для того, щоб зробити невеличку здравницю. 1794 року збудували “Ma?y Domek”, який і став першою курортною будовою. З 1804 р. у ньому вже відкрилися перші купальні. 1807 року Криницю офіційно оголосили купальним курортом. Нова історія курорту почалася 1856 року у зв’язку з діяльністю Юзефа Детла – професора Ягеллонського університету, якого називають батьком польської бальнеології. Уже з 1858 р. тут почали застосовувати грязьові купання, а продовжувачі справи Детла посприяли технічному розвитку курорту.

Читати повністю

Українське шкільництво Польщі в роки німецької окупації

Історія визвольних змагань українського народу, боротьби за самозбереження — це не лише історія зброї чи військових походів, подвигів, перемог чи поразок. Історію цю творять перш за все люди і їхні діла. Своєю працею, нерідко «від основ», творили вони це повсякденне українське національне життя — національне у різних вимірах і прошарках буденності. Дуже часто, на жаль, ми зосереджуємось у нашому вивченні минулого саме на тих блискучих, але доволі коротких моментах нашої історії, геройських подвигах, ніби недооцінюючи те, що вони могли відбутися лише тому, що було збудовано тверді основи — фундаменти зрілого національного виховання. Боротьба за самозбереження українського етносу, це перш за все історія становлення українського шкільництва. І, на жаль, певні фрагменти цієї історії до сьогодні ще не вивчені.

Читати повністю

Ми пам’ятаємо. Епіфаній Дровняк (1895-1968) – самобутній художник-примітивіст з Лемківщини

21 травня 1895 року в Криниці (сьогодні Республіка Польща) на Лемківщині у Євдокії Дровняк народився син Епіфаній – самобутній український лемківський художник-примітивіст.

Шкільна наука давалася Дровняку важко, а тому навчання довелося полишити. Змалку не навчився добре говорити, навчився хіба що писати друкованими літерами, трохи читати та рахувати. Зате змалку любив малювати – спочатку грифелем на дошці, згодом олівцем на клаптиках паперу. Малював образки з дивовижними спорудами, фантастичними святими, які згодом обмінював у селян на хліб. За свій хист криничани іронічно прозвали Епіфанія Матейком.

Читати повністю

Категорії

Нове відео