Кросно

Орґанізація самопомочі на Лемківщині

Передруковуємо статтю Володимира Ганьківського у газеті “Краківські вісті” від 28 жовтня 1940 року, у якій автор роздумує над шляхами вирішення проблеми зубожіння населення на Лемківщині.

Переломові часи, які переживаємо на забутій досі Лемківщині поставити перед нами багато нових проблєм, що ждуть розвязання, а найпекучіша з них це перенаселення, голод на землю і проблєма праці. Еміґрацією самою, чи принагідними заробітками в Німеччині цієї справи не розвяжемо, як не розвязала її численна досі еміґрація до Америки, Німеччини, Арґентини й виїзд до Совітів. Врешті вилюднення Лемківщини не лежить в нічийому інтересі. Здоровий у свойому коріні лемко, опірний на всякі зверхні впливи, роботящий і незвичайно скромний у своїх потребах, до того не здеморалізований демократичними чи комуністичними кличами, є великим плюсом у нашому відродженні. Не достає йому освіти, а якщо дати її бідному лемкові, то половина недостач буде заповнена. Залишиться друга не менш важна ділянка, а саме — потреба життя, забезпечення прожитку головно зимою і весною в ці й будучі часи.

Читати повністю

Спогади Івана Вархоляка: про Другу світову війну і депортацію. Частина друга

Продовження спогадів (перша частина тут) уродженця Вороблика Королівського Івана Вархоляка (20.03.1926 – 15.03.2008), в якій розповідається про життя під час Другої світової війни (німецько-польська війна, німецько-радянська війна, переміщення фронту, польсько-українська війна) та депортація до УРСР у 1945 році.

У 1939 році восени настала польсько-німецька война. Мені тоді било 13 років. Мобілізація – забрали всіх мужчин в армію. Десь через тиждень фронт прийшов до нас. Одного дня полякі забрали мене копати окопи по горі Філівці. Польска організація „Щельци” хотіла робити заслон німцям. Вони були такі як я, дітваки, і хотіли побороти потужне військо! Я вирив окоп для одного, а він просить, щоб я вирив ще для себе, бо він дуже боїться… Я так і зробив. За якийсь час дивлюся – догори йдуть танкі. Я показав йому і кажу: „Як хцеш – охраняй, а я пшел до дому”. Десь раз вистрілили і та дітвора повтікала. Ми поховалися в склепі (підвалі) і в нас ще був один сусід. Німці прибігли до дверей і кажут виходити. Сусід був в австрійскій армії і знав німецку мову, крикнув: „Цивілі!”. Ми вийшли, а вони кажут, шоб йшли до хати і нікуди не виходили. Тоді вбили двох сусідів. Всіх мужчин зібрали в селі і погнали на «команду» до Романова. Дякуючи директору школи та учителям, бо вони знали німецку мову і все розказали, всіх звідти відпустили. Поки німці пройшли наше село, всі мужчини встигли вернутись домів. До села вернулись всі, крім польського полковника Вєсьо Лєвіцкі.

Читати повністю

5 жовтня в Дуклі було відновлено нову меморіальну таблицю

dukla15 жовтня 2016 року у містечку Дукля на Лемківщині відбулися урочисті заходи з нагоди відкриття нової меморіальної таблиці жертв Карпатсько-Дуклянської операція у період Другої світової війни. Участь у заходах також візьме делегація Львівського товариства “Лемківщина”.

За попередніми консультаціями і домовленістю з місцевою владою було вирішено поміняти стару таблиця з метою перекладу її також на українську мову, а також часткове коригування тексту, в якому не має жодної згадки про українські жертви в складі радянської армії. Читати повністю

Історія лемків. Частина 10

Продовження публікацій із серії “Історія лемків”. Читати  частина 1частина 2частина 3частина 4частина 5частина 6частина 7частина 8 і частина 9.

Надзвичайно важливу роль у лемківських селах відігравало греко-католицьке духовенство, яке загалом мало високий авторитет. Священики були провідниками не тільки в духовних питаннях, а й у світських. Основою для їх утримання були оплати парафіян за релігійні обряди, але мали також власні господарства. Між греко­католицьким духовенством і прихожанами не існувало явище відділення від мешканців села, як це часто бувало у випадку римо-католицьких, оскільки священики східного обряду переважно мали сім’ї. Дружина пароха вважалася найважливішою жінкою в селі. Проте діти священика не відрізнялися від своїх однолітків. Сім’я була сполучною ланкою між священнослужителем та його парафіянами. З іншого боку, витрати на сім’ю оплачувалися за рахунок парафії. Вони були усе вищими, оскільки священики намагалися дати освіту своїм синам, а дочок вдало видати заміж, що було пов’язано з необхідністю забезпечити їх приданим.

Читати повністю

Категорії

Нове відео