Останні коментарі

історія села

Село Поляни. Частина перша

Село Поляни (неофіційна назва – Поляни Мисцівські), які і більшість гірських сіл, що у Низьких Бескидах Карпат, знаходяться у мальовничій місцевості, де невисокі гори вкриті лісом, луками та пасовиськами. Територія села порізана річками Бараня, Гутянка та Вильшня й безліччю потоків. Край села з північної його сторони протікає ще одна досить велика ріка Вислока – притока Вісли. Вона розділяла дві гміни – Поляни та Крампну, два повіти – Кроснянський та Ясельський, та два воєводства – Львівське та Краківське. Простягаються Поляни горами висотою від 409 до 465 метрів над р.м. Найвища гора – Пакушова (694 м.) – знаходиться у південно-західній частині села.

Читати повністю

У згарищах Кальниці

Спалене українське село, у згарищах якого залишається незнана кількість людських тіл; відділ Війська польського (ВП) виганяє всіх селян, які вціліли, до Української РСР – опадає залізна завіса мовчання про злочин. І донині злочину нема. У переможців ніхто не питає про вину… Доля 49 мешканців Кальниці, убитих ВП 26 вересня 1945 р., імен яких ніхто досі ніде не згадав, – це велика метафора винищення сотень українських сіл з карти польської держави у 1944–1946 роки. Жорстокості саме цієї депортації з долею жертв Акції «Вісла» і не порівняти, і не зрівняти.

Читати повністю

«Доочищення» лемківського села Вільки 1945 року. Перша частина

Вілька – це, хтозна, чи не найменше українське село на Лемківщині, у західній Сяніччині. Володимир Кубійович у праці «Етнічні групи південнозахідної України (Галичини) на 1.1.1939» подав кількість мешканців: 250 чоловік, усі українці. Вілька була настільки мала, що не завжди називали її навіть ретельні шематизми греко-католицької Перемиської єпархії. Видання 1879 р. називає її, але не вказує кількості віруючих. Шематизм 1928 р. подає 176 чоловік. До війни там мало стояти 36 хат.

Читати повністю

Село Вілька – колиска деревяної різьби на Лемківщині

Продовжуємо публікувати матеріали із серії “Історія сіл Лемківщини”. Цього разу це стаття про село Вілька, яка складатиметься з трьох частин. Раніше на сайті були опубліковані статті про історію сіл Репедь, Щавне, Полонна, Ославиця та Дошно.

Вілька (початкова назва Воля Климівська) – село Сяноцького повіту (тепер- Республіка Польща) у північних межах Лемківщини, яке знаходиться поміж містечками Дукля та Риманів.

Село простягалося від південної частини гори Примірка, заввишки 600 м., вздовж потоку – до польського села Климківка. Два села розділяв ліс з нафтовими вишками. На схід від Вільки було село Дошно, а з півдня, за горою Приміркою – село Балутянка. За лісом ліворуч, на віддалі 2 км., був розташований багатий на лікувальні води курорт Івонич, а за 3 км., через Суху гору, – курорт Риманів Здрій, власність графів Потоцьких, теж відомий своїми лікувальними водами.

Один з двох осередків, разом із Балутянкою, осередок лемківської різьби по дереву. Сьогодні це одне з багатьох сіл Лемківщини, яке після воєнних лихоліть, припинило своє існування і перетворилось на пустир.

Читати повністю

Село Дошно. Перша частина

Продовжуємо публікувати матеріали із серії “Історія сіл Лемківщини”. Цього разу це стаття про село Дошно, яка складатиметься з двох частин. Раніше на сайті були опубліковані статті про історію сіл Репедь, Щавне, Полонна і Ославиця.

* * *

Дошно (пол. Deszno – 1389 та 1575, Desno або Deschno – 1470) – село Сяніцького повіту (сьогодні – Республіка Польща) на північних межах Лемківщини. Село розкинулось на двох берегах річки Табор неподалік Риманова та Дуклі.

За легендою першими поселенцями села у 1096 році були Мельник, Коваль, Храпцьо, Бебло, Крамар і Тесля. Вони привезли з осередку будови фортеці на Сяні не лише пили для тартака, ковальське й теслярське знаряддя, але й зерно для посівів. Так виникло в Карпатах давнє руське поселення, яке отримало назву “Дошно”, тобто місце, де ріжуть дошки для великих будов. Поселенці обрали поміж себе найстаршого дідуся Беблу старійшиною – війтом. Згодом Дошно поповнилось родинами Кота, Волоха. Тим часом фортеця на Сяні росла, набираючи форм міста, яке відоме сьогодні під назвою Сянік (Сянок).

Читати повністю

Ославиця – село, якого не існує

Ославиця – село Сяноцького повіту Підкарпатського воєводства (сьогодні Республіка Польща), що у Східній Лемківщині, яке знаходиться неподалік Команчі на польсько-словацькому пограниччі. На північ від Ославиці знаходяться Радошиці, Довжиця, Команча, Репедь, Миків, Душатин, Прелуки, Балигород, а на підвень – Смільник, Лупків, Манів, Воля Мигова, Бальниця Зубряче. Сьогодні це село, якого не існує.

Через село Ославиця текло три потічки – Ославичок, Бистрий і Деркач. За селом, в урочищі Долішняни, вони обєднуються в одну річку з однойменною назвою Ославиця, яка в селі Репедь впадає в Ославу.

Читати повністю

Полонна – лемківське село-привид

Продовжуємо публікації із серії про історії сіл Лемківщини. Ми повертаємося до нещодавно надрукованих спогадів у трьох частинах (тут, тут і тут) про село Полонна у Східній Лемківщині, яке було знищено у роки воєнних лихоліть. Передруковуємо з журналу «Лемківщина» (№1, 2013) розповідь про те, як відбувається відновлення місцевої церкви, дзвіниці та цвинтаря.

Читати повністю

Село Щавне

Щавне (пол. Szczawne, англ. Shchavne) – село у Східній Лемківщині, що сьогодні знаходиться у складі гміни Команча Підкарпатського воєводства на південному-сході Польщі. Село розташоване неподалік сучасного польсько-словацького кордону, на відстані 8 км. від Команчі, 18 км. від м.Сянок та 71 км. від адміністративного центру Ряшева.

Щавне було одним із перших сіл краю заснованих на початку XV ст. згідно волоського права. Його назва походить від мінеральних джерел, так званих szczaw – що у перекладі з польської мови означає вуглекисла вода.

Читати повністю

З минулого села Полонна. Частина третя

Продовження спогадів Степана Ананевича про село Полонна у Східній Лемківщині. Остання третя частина.

Фронт пересувався на захід і таким чином наприкінці 1944 р. Закерзонський край був звільнений від німецької окупації, але унаслідок Ялтинських домовленостей його відлучили від решти українських земель і приєднали до польської держави. Водночас в силу польсько-радянського договору вирішили переселити закерзонських українців на територію Радянської України. На користь такого переселення почалася тепер широкомасштабна пропаґанда; проте вона не мала великого успіху, бо лише невелика кількість закерзонців піддалася намові добровільного виїзду зі своїх рідних земель. Так було і в Полонній, де аґітатори умовили сім’ї Анастасії Ананевич, Івана Ананевича, Івана Хиря, Дмитра Вархоляка, Івана Осіва, Дмитра Крика та цигана Максима Льоля. Вони разом виїхали на Миколаївщину в грудні 1944 р. (цигани якимось чином досить швидко повернулися).

Читати повністю

З минулого села Полонна. Частина друга

Продовження спогадів Степана Ананевича про село Полонна у Східній Лемківщині. Чатина друга.

Свою роль у розвитку села зіграла й полонська еміґрація, яка своїми фінансовими ресурсами помітно підтримувала місцевих земляків. Частина полонських заробітчан верталася до села з Америки та Франції. У місцевого дідича Константиновича купували землю і закладали нові господарства, як господарство Андрія Прядки, який став зразковим фермером не лише в Полонній.

Читати повністю

Категорії

Нове відео