Останні коментарі

історія лемків

Інтерв’ю з професором Богданом Гальчаком

Передруковуємо інтерв’ю з професором Богданом Гальчаком, істориком, автором книжки «Dzieje Łemków» («Історія лемків» – ред.), яке вийшло друком у “Нашому слові” №40.

Ярослав Присташ: Що Вас спонукало написати «Історію лемків»? Адже рідко хто пише історію окремої етнографічної групи. Найчастіше науковці пишуть історію етнічних груп, які називаються народами, або історію певної території. Лемки не були помітним суб’єктом в історії не тільки Європи, але й України та Польщі. За таким принципом можна почати писання історії поліщуків чи бойків.

Halczak-kol-280x300Богдан Гальчак: Переконання в тому, що власну історію можуть мати лише виключно народи, – це вже в минулому. Тепер однією з ведучих течій історичної науки є мікроісторія. З’являються опрацювання на тему історії спільнот, менших, ніж народ. Такою спільнотою є теж лемки, для яких характерна чітка відмінність серед українського етносу. Звичайно, історія лемків – це частина історії українського народу. Опрацювання, присвячене цій тематиці не тільки не окрадають історію України, а, навпаки, її збагачують. Не можна обмежувати історію України до запорозьких козаків. Опрацювання історії лемків у синтетичному вигляді тим більше необхідні, оскільки частина польських, словацьких і сербських істориків намагається маніпулювати, коли представляє історію етнічної групи. Вони стараються «відірвати» лемків від українського етносу. Щоб рішуче протиставитися такого роду діяльності, треба знати історію лемків, написану дуже ретельно. Звичайно, бажані були б опрацювання історії й інших українських реґіональних груп, таких, як поліщуки, бойки та гуцули. Однак з певним застереженням ці опрацювання мали б представляти історію конкретних етнічних груп у рамках загальної української історії. Читати повністю

Історія лемків. Частина 13

Продовження публікацій із серії “Історія лемків”. Читати  частина 1частина 2частина 3частина 4частина 5частина 6частина 7частина 8,  частина 9,  частина 10 і частина 11.

Православні місіонери в Америці вдало використовували суперечки у греко-католицькому середовищі. Пропаґандою вони переконували вірян греко-католицького обряду, що проукраїнські священики насправді є поляками, які мають на меті повністю латинізувати церкву й полонізувати її прихожан. Ця арґументація чітко влучала в ціль, переконуючи неосвічених людей, загублених у чужому середовищі. На зламі XIX i XX ст. перехід греко-католиків у православ’я навіть набрав масового характеру в деяких реґіонах США. Греко-католицьку віру не полишали передусім ці віряни, які підтримували українську національну ідею. Прийняття москвофілами православ’я зміцнило українські позиції Греко-католицької церкви в Америці.

Читати повністю

Історія лемків. Частина 11

Продовження публікацій із серії “Історія лемків”. Читати  частина 1частина 2частина 3частина 4частина 5частина 6частина 7частина 8,  частина 9 і  частина 10.

Перша хвиля еміґрації з Лемківщини відпливла ще у XVIII ст. Вона була пов’язана з повстанням Ференца II Ракоці. Австрійська влада переселила з північно-східної Словаччини і Закарпаття частину населення на Балкани, на територію Воєводини. Сьогодні цей реґіон є автономним краєм на півночі Сербії. Переселяли туди і лемків, і словаків. Це вчинено, з одного боку, щоб утихомирити реґіон, в якому Ференц Ракоці був популярним, а з іншого – заселити здобуті Австрією у війні з турками території.

Читати повністю

Історія лемків. Частина 10

Продовження публікацій із серії “Історія лемків”. Читати  частина 1частина 2частина 3частина 4частина 5частина 6частина 7частина 8 і частина 9.

Надзвичайно важливу роль у лемківських селах відігравало греко-католицьке духовенство, яке загалом мало високий авторитет. Священики були провідниками не тільки в духовних питаннях, а й у світських. Основою для їх утримання були оплати парафіян за релігійні обряди, але мали також власні господарства. Між греко­католицьким духовенством і прихожанами не існувало явище відділення від мешканців села, як це часто бувало у випадку римо-католицьких, оскільки священики східного обряду переважно мали сім’ї. Дружина пароха вважалася найважливішою жінкою в селі. Проте діти священика не відрізнялися від своїх однолітків. Сім’я була сполучною ланкою між священнослужителем та його парафіянами. З іншого боку, витрати на сім’ю оплачувалися за рахунок парафії. Вони були усе вищими, оскільки священики намагалися дати освіту своїм синам, а дочок вдало видати заміж, що було пов’язано з необхідністю забезпечити їх приданим.

Читати повністю

Історія лемків. Частина 9

Продовження публікацій із серії “Історія лемків”. Читати  частина 1частина 2частина 3частина 4частина 5частина 6частина 7 і частина 8.

Коли лемки-селяни були звільнені з кріпосної залежності, то швидко довідалися про нормальні проблеми вільних людей. Насамперед, що вони повинні платити податки, які не були низькими. Раніше за вреґулювання селянських повинностей щодо держави відповідав шляхтич. Звичайно, лемківські господарі намагалися отримати якнайменший розмір податку. Як виникає зі звітів австрійських чиновників, часто застосовувалися такі хитрощі: у той час, коли збирачі податків проводили інспекцію, селяни переводили частину корів на «угорський» бік кордону. Худоба перебувала по другій стороні кордону під опікою друзів і членів родини. Коли податкові інспектори відходили, то худобу повертали додому. Звичайно, лемки з другої сторони кордону робили так само.

Читати повністю

Історія лемків. Частина 8

Продовження публікацій із серії “Історія лемків”. Читати  частина 1частина 2частина 3частина 4частина 5частина 6 і частина 7.

У результаті втрати Угорщиною незалежності та розділів Польщі вся Лемківщина опинилася в межах імперії Габсбурґів. Державний кордон, який раніше ділив її територію, перетворився тепер у внутрішню адміністративну межу провінції. Усі терени, загарбані в результаті поділів Речі Посполитої, увійшли до складу провінції з назвою Галичина і Лодомерія, столицею якої став Львів.

Читати повністю

Історія лемків. Частина 7

Продовження публікацій із серії “Історія лемків”. Читати  частина 1частина 2частина 3частина 4частина 5 і частина 6.

У Речі Посполитій 1768 р. відбулося національно-визвольне повстання, відоме під назвою Барська конфедерація. Офіційно Річ Посполита не була тоді ще незалежною державою, а знаходилася фактично під протекторатом Росії. У Польщі були розміщені царські війська, а реальну владу здійснював російський посол. Король Станіслав-Август Понятовський був тільки маріонеткою в руках Москви. Безпосередньою причиною повстання було надання рівних прав т.зв. «різновірцям» (тобто людям, які сповідували іншу релігію, ніж католицька), що вчинено під тиском Росії. Православні, явно дискриміновані до того часу в Речі Посполитій, отримали можливість вільно відправляти свій обряд та доступ до влади. Це викликало шалений опір з боку консервативної, католицької польської шляхти. Конфедерація була спрямована проти Росії і короля.

Читати повністю

Історія лемків. Частина 6

Продовження публікацій із серії “Історія лемків”. Читати  частина 1частина 2частина 3частина 4 і частина 5.

Прийняття польською шляхтою і представниками Церкви принципів «волоського права» могло бути викликане тільки повною невдачею попередніх спроб у справі поселення. Якби Бескиди були заселені раніше населенням римо-католицького віросповідання, то не було б дозволу на поселення на цій території лемків. Упевнено можна сказати, що в момент заселення лемками північних бескидських схилів, вони не були зайняті польським населенням. Місцевості, згадані в більш ранніх документах про заснування їх на «німецькому праві», ймовірно, вже давно обезлюдніли або й узагалі не були збудовані. Загалом, більшість лемківських сіл були створені на «сирому корені», у місцях, які раніше не були зайняті.

Читати повністю

Історія лемків. Частина 5

Продовження публікацій із серії “Історія лемків”. Читати  частина 1частина 2частина 3 і частина 4.

Угорська шляхта оселяла в Карпатах предків лемківського населення на основі «волоського права». Положення цього права були неточними, що давало можливість для зловживань з боку поселенців. Вони отримували на довший час «вольницю» від оплат власникові землі, а також у державну скарбницю. Звичайно, це було дуже корисно. Однак навіть найдовша «вольниця» мусила колись закінчитися. Проте достатньо було втекти з обробленої землі і «найнятися» в іншого землевласника, щоб знову отримати чергову «вольницю». Можна вважати, що така поведінка була широко розповсюджена, а сприяло цьому прикордонне положення реґіону. Утікати було тим простіше, оскільки й польська шляхта почала застосовувати «волоське право», щоб привабити поселенців.

Читати повністю

Історія лемків. Частина 4

Продовження публікацій із серії “Історія лемків”. Читати частина 1частина 2 і частина 3.

Які чинники спонукали українське населення до колонізації Карпат у західному напрямку? Основним фактором був, звичайно, високий зріст кількості населення, тому необхідно було шукати нові терени для господарювання. Тим часом, можливості розширення території на південь поступово зменшувалися. У XIV ст. прийшов занепад Галицької Русі, а її територія була розділена між Польщею, Литвою та Угорщиною. Настала польська й угорська колонізація Русі, яка охопила передусім найкращі землі.

Читати повністю

Категорії

Нове відео