ДСВ

Село Вербиця. Подорож до свого українського коріння

29.09.2018_вербиця_6Публікуємо спогади і враження др. Михайла Левка (США) за підсумками першого відвідування у 2016 році Львова та села Вербиця (тепер Польща, Томашівський повіт), звідки походять його батьки. Від того часу він кілька разів протягом року навідувався в Україну та рідні місця, став членом Наглядової ради Центру дослідження українсько-польсько-словацького пограниччя УКУ та готується провести в Українському Католицькому Університеті наукове дослідження травматичного досвіду депортованих у 1944-1947 рр. українців Закерзоння на прикладі колишніх мешканців села Вербиця у рамках Програми Фулбрайта.

Цьогоріч минає 70 років від трагічної події – депортації українців із їх споконвіку етнічних земель, Закерзоння, в рамках акції «Вісла».

Після смерті мого тата у 2014 р. під час його похорону замість квітів на могилу я би хотів покласти цю статтю.

Я став більше цікавитися його діяльністю, зокрема прочитав його книгу, – і тоді глибше зрозумів його клич «Не забути про споконвічні укранські землі» і цінувати мешканців села Вербиці. Їхні травматичні переживання втрати рідних земель внаслідок примусової акції Вісла. Так сталося і зійшлося, що через знайомство з репрезентантом Українського Католицького Університету у США я мав нагоду поділитися своїм задумом співпрацювати з цим університетом у сфері дослідження земель Закерзоння, починаючи з рідного села Вербиці. Я подарував татову книгу університетові, – і з цього символічного жесту-дарування почалося наше знайомство з ректорок УКУ о. Б. Прахом. Так збіглося, що він сам у той час написав і видав книгу “Духовенство Перемиської Епархії та Апостольська Адміністрація Лемківщини” (Том 1, 2. Львів, 2015) про дослідження релігійного аспекту життя цих земель.

Читати повністю

Пройдуся стежками рідного села Стежниця. Спогади Катерини Петрушко (Шпак)

Минають дні, минають роки, а часом так хочеться бодай, хоч трошки повернутися назад, у дитинство. Тому повертаємось у спогадах, у тому що зберегла дитяча пам’ять.

Село Стежниця — колиска мого дитинства — засноване 1077-1125р.р. Чому Стежниця? Бо справді оповите багатьма стежками по обидва боки від хати.

hjlk

Стежка від хати до річки “Стежничка”, стежка на “гряди”, під “Буковину”, за “Буковину”, під “Прираз”, за “Прираз”, під “Жбірки” (тут тато мав бункер з товаришами, коли втік з Радянської армії може 1944 р)

Читати повністю

Про ідентичність лемків та бойків

Визначення «малої батьківщини» лемків не породжує жодних протирічь. Питання «великої батьківщини» є значно складнішим. Питання національної приналежності лемків породжує багато суперечок.

Лемки розглядають в українській традиції мешканці Лемківщини, регіону, який розтягнувся з північних і південних схилів Карпат. Він становить особливий півострів поміж польськими та словацьким етнографічними територіями.  Кількість лемків у Словаччині нараховує цілому 100-140 тис. Населяють регіон, який словаки називають Шаришем, а також незначні частини Спишу і Замплін. Українці називають його Пряшівською Руссю або Пряшівщиною. Населення лемків в межах Польщі займали – на думку українських дослідників – до 1947 р. південні межі повітів: Новосандецького, Горлицького, Ясельського, Кроснянського, Сяноцького, південний-схід Ліського і кілька сіл Новотаргівського. У 1930-х рр.. кількість населення лемків в Польщі становила близько 160 тис. Вони населяли близько 300 сіл.

Читати повністю

Інтерв’ю з Юрієм Судином з села Люблинець Старий

Юрій Судин народився у 1933 р. у с. Люблинець Старий (1 500 українців) у Любачівському повіті на Любачівщині у селянській сім’ї. У сім’ї було троє дітей – крім Юрія, також старший брат Дмитро (1928) і сестра, також жила із сім’єю баба Марія.

До війни була біда, людини не мали за що жити, землі не було. У нас також було небагато землі – 3 могри (1,5 га). Через це батько комбінував: спершу сіяв жито, а після – також сіяв ріпу, яку до осені встиг зібрати, так що виходив другий врожай.

Початок Другої світової війни

У 1939 р. прийшла війна. Пригадую як приїхали у село німці на великих вантажівках, рукави закочені. Проте вони довго не затримались, а поїхали кудись дальше, десь на Львів. Через два тижні вернулися німці і до нас прийшли росіяни, совєцькі солдати. Але ці солдати у нас в селі також не довго затримались. Через короткий час сюди знову повернулися німці. Тому від 1939 р. ми були під німецькою окупацією. Вони одразу завели свої порядки, встановили контингенти – здачі хліба, зерна, продукти, – а для бідних селян це було важко. Другою болючою проблемою став забір молоді до Німеччини на роботу. При цьому на початку 1940-го року люди ще їхали добровільно, тому що агітація зробила свою справу, але починаючи з 1942 р. почали вивозити примусово.

Читати повністю

Інтерв’ю з Катериною Петрушко (Шпак) з села Стежниця

Катерина Антонівна Петрушко, з родини Шпак, народилась 18 лютого 1932 року у с. Стежниця біля Балигрода на Лемківщині в заможній селянській родині. За люб’язної згоди пані Катерини мені вдалося записати з нею інтерв’ю в рамках збору спогадів лемків-старожилів.

Розкажіть про своє дитинство, свою родину і життя у селі перед Другою світовою війною

У нас було 60 моргів поля, 2 га лісу, 2 га сінокосів. Була дуже велике господарство: молотарка, млинок, січкарня, кират (кінний привід – Ред.), багато возів – для копання картоплі, для збирання зерна, сани, повна кошара овець, пара коней для виїзду.

Мій дідо Іван чотири рази був в Америці. Він міг вранці разом з пастухом вигнати худобу на пасовисько, а ввечері вже не повернутися додому. Якщо в коморі не було капелюха з п’юрком, гуньки, шкіряної торби і широкого пояса значить дідо поїхав на заробітки. У цей час в Америці жив його рідний найстарший брат, який був фабрикантом і мав різні інструменти. Через це дідо, коли повертався додому, то привозив з собою рашпілі, пилки, геблики, копита (до взуття), молотки, обценьки та різні ніші інструменти. На зароблені гроші він купував землю, а тому у нас було багато поля і лісу.

Читати повністю

Українські жертви Волині 1938-1944 роки або Волинь-43 – рубікон польської історіографії

Розмова з Надією Халак, істориком, працівником Інституту української археографії і джерелознавства НАН України у Львові

Rozmowa-z-N.-Chalak-1_768x1024Богдан ГУК: Як виникла ідея почати рахунок українських жертв на Волині?

Надія Халак: Ми з друзями задумали це 2013 р. Тоді емоції досягли в Польщі та Україні критичного рівня: Сенат і Сейм Польщі визнав дії ОУН та УПА на Волині “етнічною чисткою з ознаками геноциду”. Такі дії заважали вести науковий діалог, а ми не погоджувалися на однобічну картину минулого. Звернули увагу на те, що в українських архівах у доробку історіографії та у виданнях усної історії міститься інформація про втрати українців на Волині, які загинули від польських формувань або поляків у іноземних формуваннях. Ці напрацювання потрібно було зібрати разом, щоб побачити статистику загиблих українців у кожному населеному пункті. Польські історики заявляли про 2–3 тисячі українців, які загинули у відплатних акціях польських відділів. Стало ясно, що не буде конкретизації, якщо не переглянути якнайбільше можливу кількість історичних джерел.

Отож ми, співробітники Львівського відділення Інституту української археографії та колеґи з ТзОВ Інститут геоінформаційних систем, почали працю. Дуже помогла нам дослідниця з Луцька Оксана Каліщук. Ми завданням поставили підготовку таблиць для кожного населеного пункту Володимир-Волинського району з комплексом даних, зокрема, про наявність українських загиблих унаслідок польсько-українського протистояння під час ІІ Світової війни, створення їх поіменних списків. І на цій основі укласти карту, яка б унаочнила зібрані дані. За основу послужили дані усної історії, які Іван Пущук записав та оформив у видання “Трагедія українсько-польського протистояння на Волині 1938–1944 рр. Володимир-Волинський район” з 2011 р., а Ярослав Царук ще 2003 р. у книгу “Трагедія волинських сіл 1943–1944 рр.”.

Читати повністю

Історія першої трагедії Завадки Морохівської або “Богатежи” Війська польського в Завадці Морохівській

POMNIKI-108_768x1024-248x300На січень 2017 р. припадають 71-ші роковини першого з трьох масових убивств, які 25 січня 1946 р. вчинили збройні сили Республіки Польщі щодо громадян української національності в Завадці-Морохівській на Сяніччині.

Нижче публікую два звіти командування підрозділу Війська польського про злочин у Завадці-Морохівській. Вони містять невідому досі історичну інформацію, яку я доповнюю іншими документами. Отож, у січні 1946 р. в рамках 34 полку 8 дивізії піхоти ВП, який базувався в казармах у Вільхівцях біля Сянока, сформовано дві оперативні групи. Їх метою мала бути боротьба з УПА, але насправді йшлося про депортацію українців до Української РСР. Читати повністю

Спогади Івана Вархоляка: про Другу світову війну і депортацію. Частина друга

Продовження спогадів (перша частина тут) уродженця Вороблика Королівського Івана Вархоляка (20.03.1926 – 15.03.2008), в якій розповідається про життя під час Другої світової війни (німецько-польська війна, німецько-радянська війна, переміщення фронту, польсько-українська війна) та депортація до УРСР у 1945 році.

У 1939 році восени настала польсько-німецька война. Мені тоді било 13 років. Мобілізація – забрали всіх мужчин в армію. Десь через тиждень фронт прийшов до нас. Одного дня полякі забрали мене копати окопи по горі Філівці. Польска організація „Щельци” хотіла робити заслон німцям. Вони були такі як я, дітваки, і хотіли побороти потужне військо! Я вирив окоп для одного, а він просить, щоб я вирив ще для себе, бо він дуже боїться… Я так і зробив. За якийсь час дивлюся – догори йдуть танкі. Я показав йому і кажу: „Як хцеш – охраняй, а я пшел до дому”. Десь раз вистрілили і та дітвора повтікала. Ми поховалися в склепі (підвалі) і в нас ще був один сусід. Німці прибігли до дверей і кажут виходити. Сусід був в австрійскій армії і знав німецку мову, крикнув: „Цивілі!”. Ми вийшли, а вони кажут, шоб йшли до хати і нікуди не виходили. Тоді вбили двох сусідів. Всіх мужчин зібрали в селі і погнали на «команду» до Романова. Дякуючи директору школи та учителям, бо вони знали німецку мову і все розказали, всіх звідти відпустили. Поки німці пройшли наше село, всі мужчини встигли вернутись домів. До села вернулись всі, крім польського полковника Вєсьо Лєвіцкі.

Читати повністю

Спогади Івана Вархоляка: про родину і Вороблик Королівський. Частина перша

Публікуємо спогади Івана Вархоляка (20.03.1926 – 15.03.2008), які нам надіслав його онук Тарас Вархоляк. Тут історія кількох поколінь родини Вархоляків з Вороблика Королівського, що неподалік Риманова та Коросна. Ми скоротили текст, проте зберегли мову оригіналу спогадів, щоб передати дух часу та переживання самого автора.

Вархоляк Іван Павлович  народився 20 березня 1926 року на Лемківщині в селі Вороблик Королівський Риманівської гміни Кросненського повіту, нині – Польща.

Отримав чотирирічну освіту початкової школи у Польщі. Пережив Другу світову війну (був серед робітників у складі дивізії “Галичина”). Депортований з мамою, братом, бабцею і дідом у село Ушня Золочівський район Львівську область.

Читати повністю

5 жовтня в Дуклі було відновлено нову меморіальну таблицю

dukla15 жовтня 2016 року у містечку Дукля на Лемківщині відбулися урочисті заходи з нагоди відкриття нової меморіальної таблиці жертв Карпатсько-Дуклянської операція у період Другої світової війни. Участь у заходах також візьме делегація Львівського товариства “Лемківщина”.

За попередніми консультаціями і домовленістю з місцевою владою було вирішено поміняти стару таблиця з метою перекладу її також на українську мову, а також часткове коригування тексту, в якому не має жодної згадки про українські жертви в складі радянської армії. Читати повністю

Категорії

Нове відео