Активність українців в Польщі
Революція гідності розбудила життя українців у Польщі та Німеччині, на що вказує цьогорічне дослідження польського Інституту громадських справ та німецького Інституту європейської політики.
Експерти провели більше як 80 опитувань серед українських міґрантів і нацменшини. Варто відзначити, що цей останній статус існує лише в Польщі. Німецьке праводавство не виділяє такої категорії, як нацменшина.
Лемки в діаспорі. Ч.7. Еміграція лемків до Канади
Другу найбільшу групу русинів-лемків на американському континенті становлять русини-лемки Канади. Еміграція в Канаду розпочалась лише в 90-х роках XIX століття й охоплювала, переважно східну Галичину, звідки до Першої світової війни переселилося близько 100 тис. українців, серед яких лемки становили лише незначний відсоток. У 1905 році у Вінніпезі було засноване Українське запомогове братство св. Николая в Канаді, а у 1911 р. почала виходити газета «Канадський Русин». Русини-українці Канади були зосереджені в Русько-католицькій церкві в Канаді (греко-католицькій). Перший собор священиків цієї церкви під керівництвом єпископа Никити Будки (1877-1949) відбувся у 1914 році.
Лемки в діаспорі. Ч.6. Еміграція лемків до США (продовження)
У міжвоєнний період в США виникло кілька установ та організацій, присвячених виключно Лемківщині. Їх завданням було зупинити політику польського уряду, спрямовану на асиміляцію лемків.
У 1922 році з ініціативи уродженця с.Кункова Віктора Гладика (1873-1947) в Нью-Йорку було засновано Лемківський комітет допомоги, що ставив за мету допомагати лемкам в Європі. Друкованим органом Комітету була газета «Лемковщина» (1922-1926), що виходила нерегулярно (загалом 33 випуски) під редакцією В.Гладика лемківським варіантом російської мови. Її наступницею стала газета «Лемко» (1928-1939), що видавалась у Філадельфії (1929-31), Клівленді (1931-36) та в Нью-Йорку (1936-39) лемківською говіркою та англійською мовою, спочатку як місячник, від 1929 р. – як тижневик, а від 1939 р. – двічі на тиждень. У 1929 р. газета стала органом Лемко-Союза в США та Канаді – найбільшої суспільно-культурної організації лемків у Північній Америці. Її співзасновником був Дмитро Вислоцький (1888-1968) – уродженець с.Лабова (псевдонім Ваньо Гунянка). Після 1934 року Лемко-союз набрав прорадянської та прокомуністичної орієнтоції, пропагуючи ідею переселення лемків Польщі в Радянський Союз. Під час Другої світової війни Лемко-Союз зібрав значну фінансову допомогу для Радянського Союзу, однак незважаючи на це, його засновника Д.Вислоцького американський уряд видворив у Польщу, звідки він потрапив спочатку до Ужгорода, а потім до Львова.
Лемки в діаспорі. Ч.5. Еміграція лемків до США (початок)
Від 70-х років XIX століття розпочалася масова еміграція русинів-лемків до Сполучених Штатів Америки. Еміграція русинів-лемків Галичини, Пряшівщини та Закарпатської України в США є найбільшою з українських земель. Правда, її чисельність важко встановити, тому що переважна більшість русинів-лемків емігрувала сюди нелегально, без згоди державних органів своїх країн, а на першому етапі (1877-1898) ні пароплавні компанії, ні державні органи США не цікавилися національністю емігрантів. Пізніше лемків зараховували до угорців, поляків, словаків або росіян. Тут вони працювали переважно в шахтах Пенсільванії та на металургійних заводах Пітсбурга; менша кількість – на фермах. Переважна більшість лемків, заробивши певну суму грошей, поверталися до рідного краю. Значна частина їздила в Америку і назад багато разів. На думку кращого знавця цієї проблематики Володимира Кубійовича, після Другої світової війни в Північній Америці (США та Канаді) жило 100-150 тисяч лемків, тобто від чверті до однієї третини всіх лемків у світі.
Лемки в діаспорі. Ч.2. Іміграція лемків до Сербії і Хорватії
У середині XVIII століття значна група русинів (руснаків) греко-католицького віросповідання з території нинішньої Словаччини (Земплинської жупи) (див. Три хвилі міграції лемків в Сербію та Хорватію) колонізувала майже пусті землі (пустари) нинішньої Воєводини в Сербії, відвойовані Австрією від османських турків і приєднані до Угорського королівства Їх центрами стали села Великий Керестур (згодом перейменоване на Руський Керестур) та Коцур. Із цих двох сіл русини розселялися в інші населені пункти Сербії (Вербас, Кула, Дюрдєво, Беркасова, Бачинці) та Хорватії (Петровці, Міклушевці, Вуковар). Їх об’єднала і зараз об’єднує греко-католицька релігія (руська віра). Уже в 1751 р. в Руському Керестурі була заснована перша греко-католицька парафія з церквою, а через два роки (1753) і руська школа. Народнорозмовна мова воєводських русинів є сильно пословаченою лемківською говіркою, яку дехто із західнослов’янських лінгвістів вважає говіркою словацької мови. Цій говірці руснаки Воєводини (Бачки) у 1923 році заслугою уродженця Руського Керестура Гавриїла Котельника (1886-1948) дали статус літературної мови (бачвано-руська бешеда). Вона нині є однією з п’ятьох офіційних мов Воєводини. Нею видано понад 800 книг. Друкуються газети, журнали, ведуться щоденні радіо та телепередачі тощо.
Лемки в діаспорі. Ч.1. Три хвилі іміграції лемків до Сербії та Хорватії
До лемків треба також зарахувати вихідців з регіону Низького Бескиду (Північно-Східна Словаччина та Південна Польща), котрі, починаючи з XVIII ст., почали селитися в Бачці, що в нинішній Сербії та в Сриму – в Хорватії. Після вигнання турків (1718 р.) з південних рубежів Автро-Угорщини, віденський двір вирішив заселити ці покинуті регіони, щоб зміцнити їх не лише економічно, а й політично.
Переселення русинів (українців) на південь розпочалося вже у 30-ті роки XVIII ст. вздовж ріки Тиса. Так у місті Мако русини заснували церковне товариство вже 1728 року. В хроніках записано, що руські люди переселилися сюди з Гайдудорозького, Саболчського та Земплинського комітатів. З часом, однак, ці переселенці, розпорошені в багатьох селах серед мадярів, доволі швидко асимілювалися. Основний поштовх для колонізації покинутих земель на півдні Австро-Угорщини дала цісарева Марія Терезія. В середині 18 ст., відповідно до програми, розробленої віденським двором, певній кількості сімей вільних (тобто – не кріпаків), русинів греко-католицького віросповідання надано можливість заселити спорожнілі села Великий Керестур та Коцур у Бачці (Войводині). Переселенці були із Закарпатської області (нинішньої України), з Південної Лемківщини та зі села Мучонь, що неподалік Мішколця у Північно-Східній Угорщині.
Лемкиня “Тетяна”. Частина 1.
Продовжуючи знайомство з матеріалами електронного архіву Українського визвольного руху присвячених лемкам, знову згадуємо збірку документів Миколи Лебедя. Поряд з вже згадуваним в попередній статті “Лемки та український визвольний рух” документом, а саме спогадами присвяченими лемкині Тетяні, що брала участь у визвольній боротьбі ОУН-УПА на теренах Лемківщини, знаходимо в документах архіву і інший документ писвячений біографії Тетяни. Зважаючи на незначні розбіжності в описі біографії в обидвох вищезгаданих документах (1925 чи 1924 рік народження) (с. Стежниця біля Балигорода чи Стебниця біля Балигороду), бачимо, що йдеться про ту ж саму особу. “Тетяна” була машиністкою “Хріна” (Степана Стебальського) Штаб ТВ-24 “Маківка”. Насправді її звали Анна Вишневецька (за матеріалами електронного архіву) (Черешньовська (за даними Петра Содоля і Зенона Шандровича).
Молодь діаспори у Львові обговорила плани на 2013 рік
Керівники молодіжних організацій діаспори та України запланували ряд спільних заходів на 2013 рік. Це питання було узгоджене днями у Львові під час зустрічі провідників українських молодіжних організацій діаспори та України, серед яких також були делегати “Молодої Лемківщини”.
У конференції взяли участь молоді люди з Румунії, Молдови, Болгарії, Росії, Канади, Бразилії, Сербії, Словаччини та України. Вони обговорили основні проблеми молоді діаспори, які в основному стосувалися питань культури, мови, дефіциту достовірної інформації про події в Україні та проблеми висвітлення діяльності діаспори на історичній Батьківщині.
Останні коментарі