До лемків треба також зарахувати вихідців з регіону Низького Бескиду (Північно-Східна Словаччина та Південна Польща), котрі, починаючи з XVIII ст., почали селитися в Бачці, що в нинішній Сербії та в Сриму – в Хорватії. Після вигнання турків (1718 р.) з південних рубежів Автро-Угорщини, віденський двір вирішив заселити ці покинуті регіони, щоб зміцнити їх не лише економічно, а й політично.

Переселення русинів (українців) на південь розпочалося вже у 30-ті роки XVIII ст. вздовж ріки Тиса. Так у місті Мако русини заснували церковне товариство вже 1728 року. В хроніках записано, що руські люди переселилися сюди з Гайдудорозького, Саболчського та Земплинського комітатів. З часом, однак, ці переселенці, розпорошені в багатьох селах серед мадярів, доволі швидко асимілювалися. Основний поштовх для колонізації покинутих земель на півдні Австро-Угорщини дала цісарева Марія Терезія. В середині 18 ст., відповідно до програми, розробленої віденським двором, певній кількості сімей вільних (тобто – не кріпаків), русинів греко-католицького віросповідання надано можливість заселити спорожнілі села Великий Керестур та Коцур у Бачці (Войводині). Переселенці були із Закарпатської області (нинішньої України), з Південної Лемківщини та зі села Мучонь, що неподалік Мішколця у Північно-Східній Угорщині.

Читати повністю →