Останні коментарі

Австро-Угорщина

Напередодні Битви за Перемишль. Жовтень 1918 року.

Peremyshl

Чому не відбувся переворот українських військових частин у Журавиці та встановлення української влади у Перемишлі.

Передруковуємо статтю Журавиця й Перемишль. Пропамятний спомин з жовтня 1918 року з журналу Літопис Червоної Калини (число 1, січень 1939 року, с.9-10) в оригінальному викладі. Стаття присвячена подіям, що передували приготуванням до Першої польсько-української війни, зокрема, встановлення контролю над містом Перемишль. Автор спогадів, чотар Української Галицької Армії, який брав безпосередню участь у цих подіях описує ситуацію з приготуваннями українських частин у с. Журавиця (на відстані 6 км. на північ від Перемишля) із захопленням влади у Перемишлі. У зв’язку із зволіканням та відсутності політичного рішення українського керівництва було втрачено вдалий момент, а ініціативу перехопи значно слабше польське військове та політичне керівництво.

Читати повністю

Біженство із Закерзоння – закінчення драми

У межах Галичини «добровільні» біженці, гнані страхом перед австро-угорськими і німецькими арміями, які наступали, були тільки частиною осіб, переміщених у Російську імперію. Pосійська окупаційна влада намагалася виловлювати й відправляти на заслання у східні губернії провідних галицьких українців («мазепинців»).

Арешти й виселення, які проводили як військова жандармерія, так і новоорганізована цивільна адміністрація губернського і повітового рівня, осягли чималий масштаб. Хоч немає загальних даних, то знаємо, що лише через київські тюрми пройшло більше як 12 тис. засланців. Іншою, «елітною», категорією примусових переселенців були заручники, тобто не самі українці, але й поляки та євреї. У групі «військових заручників міста Львова», у червні 1915 р. вивезених до Києва, опинилися також уродженець Ришкової Волі коло Ярослава, журналіст та піонер кооперації Кость Паньківський (помер тут у листопаді 1915 р. від запалення легенів) та уродженець Перемишля, адвокат Степан Федак (пізніше член уряду ЗУНР).

Читати повністю

Біженство з Лемківщини в роки Першої світової війни

Біженство українців з південної Холмщини влітку 1914 р. мало ще обмежений місцевий характер. Набагато масштабнішим було біженство з Галичини, яку завойовувала російська армія, і воно мало, звісно, західний напрямок. Але навесні 1915 р. почалося й біженство на схід – у Російську імперію, яке захопило, передовсім, Лемківщину, куди бої перенеслися під час тривання «стаціонарної» облоги Перемиської фортеці. Читати повністю

Рух за (російське) православ’я на Лемківщині

На початку XX століття у деяких селах Лемківщини, так само як в Східній Галичині та Буковині, звилися молоді русофіли, родом з цього регіону, висвячені у сан священика в Російській імперії, які спонукали до зміни конфесії. Центром руху зі зміни конфесії були Граб, Вишовадка, Озенна в Ясельському повіті,  а також ща західніші місцевості в Горлицькому повіті Сорне, Довге і Ждиня – все це гірські села, розташовані на крайньому півдні своїх адміністративних повітів безпосередньо на угорському кордоні. Вже у травні 1911 року вихованця Житомирської семінарії уродженця Ждині Максима Сандовича австрійська влада «затримала, підозрюючи русофільську пропаганду», обшукали та відпустили. У згаданих селах русофіли мали більшість: парохом в Ждині був Теодор Дуркот, русофільський діяч, відомий далеко за межами своєї громади; русофільський парох Михайло Юрчакевич був також  у Чорному. Відомим в околицях був молодий громадський активіст Василь Ковдра із Довгого, який займався мандрівною пропагандою русофільства і пропонував курси письменності для селян. У  Грабі та сусідніх з ним селах Вишовадці й Озенній були навіть тертя: русофільсько налаштовані селяни  вже кілька років просили про переведення свого пароха Філемона Кісилевського, прихильника української національної партії.

Читати повністю

Листопадовий чин над Сяном: Між словом і зброєю. Ч.3

Справа переходу влади до українців у Східній Галичині 1 листопада 1918 р. була революційною дією з великою долею імпровізації, а це, звісно, не сприяє «порядкові в паперах», внаслідок чого головним джерелом для історика у даному випадку стають спогади, а тут – «що людина, то й версія» (дуже часто й поплутана хронологія). Тому не дивно, що нині не відомі жодні архіви, які б документували відносини поміж Центральним військовим комітетом у Львові, реорганізованим 31 жовтня в Українську генеральну команду, та Окружною командою в Перемишлі. Отже, мусимо покластися лише на пам’ять підхорунжого Палієва, який згодом запевняв, що писані ним накази до окремих окружних команд, розіслані 31 жовтня до год. 2-ї пополудні, «вбились добре в мою пам’ять і тому можу зміст їх передати точно». Кожний з документів, підписаний іменем сотника Дмитра Вітовського, починався інформацією, що найближчої ночі Українська Національна Рада переймає владу над українськими землями Австро-Угорщини й українські військові частини займуть Львів. Далі йшов наказ конкретної дії: «Перемишль … (Журавиця) … Найдальше до четвертої години ранку належить опанувати місто. Залізничий міст на Сяні за всяку ціну до тої години висадити в повітря». Читати повністю

Листопадовий чин над Сяном. Назрівання. Ч.1

Коли о. Михайло Вербицький 1863 р. писав мелодію до вірша Павла Чубинського про невмирущість України і козацького духу, в цьому тексті не було згадки про срібну річку, що пливе через його малу батьківщину. Слова-заклик «Станем, браття, в бій кривавий від Сяну…» з’явилися пізніше. А вже восени 1914 р. вихідці з Надсяння в леґіоні Українських січових стрільців справді стали в бій, який продовжувався й тоді, коли гуркіт великої війни відкотився вже далеко й практично ущух. Відновився він 1 листопада 1918 р., а слова та імена, які розповідають про учасників тодішньої української революції, знайдемо в Перемишлі та інших місцевостях на берегах Сяну. Залишилося ще трохи документів і споминів, отже є про що розповідати…

Читати повністю

Збройні протистояння на Лемківщині у XV – XVII століттях

Терени Лемківщини часто були місцем збройних сутичок, перш за все між польськими та угорськими військами. Про одну з таких сутичок, що відбулась на Лемківщині – в районі Старого Санчу, Мушини і Бардієва 1410 року згадує польський хроніст Длугош. Прикордонні збройні конфлікти тривали протягом усього XV століття. Загрозливою стала ситуація в часі конфлікту Польщі з угорським королем М.Корвіном 1474 року. Угорські війська захопили тоді райони Жмигорода, Дуклі і Мушини.

Читати повністю

Історія лемків. Частина 13

Продовження публікацій із серії “Історія лемків”. Читати  частина 1частина 2частина 3частина 4частина 5частина 6частина 7частина 8,  частина 9,  частина 10 і частина 11.

Православні місіонери в Америці вдало використовували суперечки у греко-католицькому середовищі. Пропаґандою вони переконували вірян греко-католицького обряду, що проукраїнські священики насправді є поляками, які мають на меті повністю латинізувати церкву й полонізувати її прихожан. Ця арґументація чітко влучала в ціль, переконуючи неосвічених людей, загублених у чужому середовищі. На зламі XIX i XX ст. перехід греко-католиків у православ’я навіть набрав масового характеру в деяких реґіонах США. Греко-католицьку віру не полишали передусім ці віряни, які підтримували українську національну ідею. Прийняття москвофілами православ’я зміцнило українські позиції Греко-католицької церкви в Америці.

Читати повністю

Категорії

Нове відео