АК

Інтерв’ю з Юрієм Судином з села Люблинець Старий

Юрій Судин народився у 1933 р. у с. Люблинець Старий (1 500 українців) у Любачівському повіті на Любачівщині у селянській сім’ї. У сім’ї було троє дітей – крім Юрія, також старший брат Дмитро (1928) і сестра, також жила із сім’єю баба Марія.

До війни була біда, людини не мали за що жити, землі не було. У нас також було небагато землі – 3 могри (1,5 га). Через це батько комбінував: спершу сіяв жито, а після – також сіяв ріпу, яку до осені встиг зібрати, так що виходив другий врожай.

Початок Другої світової війни

У 1939 р. прийшла війна. Пригадую як приїхали у село німці на великих вантажівках, рукави закочені. Проте вони довго не затримались, а поїхали кудись дальше, десь на Львів. Через два тижні вернулися німці і до нас прийшли росіяни, совєцькі солдати. Але ці солдати у нас в селі також не довго затримались. Через короткий час сюди знову повернулися німці. Тому від 1939 р. ми були під німецькою окупацією. Вони одразу завели свої порядки, встановили контингенти – здачі хліба, зерна, продукти, – а для бідних селян це було важко. Другою болючою проблемою став забір молоді до Німеччини на роботу. При цьому на початку 1940-го року люди ще їхали добровільно, тому що агітація зробила свою справу, але починаючи з 1942 р. почали вивозити примусово.

Читати повністю

Польсько-український історичний байстрюк або Пам’ять і політика після Грушовичів

Від 26 квітня 2017 р. пам’ятника воякам Української повстанської армії у Грушовичах під Перемишлем нема. Важливу для українців, громадян Республіки Польщі, споруду на честь борців проти комуністичного поневолення Європи знищили аґресивно налаштовані націоналісти, використовуючи заради прикриття патріотичний клич нібито від імені всіх поляків та їхньої держави. Однак разом з цим критикований пам’ятник справді перейшов у символічну сферу та заторкнув ціннісний момент у функціонуванні України та Польщі.

Критична реакція України на грушовицьке руйнування не залишає сумніву: ми, українці в Польщі, після Грушовичів стаємо свідками (або й гравцями) у важливій історико-політичній дискусії між обома нашими державами. Її наслідки, так чи інакше, вплинуть на стан і прояви нашої національної пам’яті. А в нас є про що пам’ятати. Монументами в пам’ять українських жертв і воїнів УПА ми можемо заповнити головні площі всіх сіл і міст від Володави до Криниці. Соромитися нам нема чого. Схиляти голову перед диктатурою пам’яті тим більше.

Читати повністю

Українські жертви Волині 1938-1944 роки або Волинь-43 – рубікон польської історіографії

Розмова з Надією Халак, істориком, працівником Інституту української археографії і джерелознавства НАН України у Львові

Rozmowa-z-N.-Chalak-1_768x1024Богдан ГУК: Як виникла ідея почати рахунок українських жертв на Волині?

Надія Халак: Ми з друзями задумали це 2013 р. Тоді емоції досягли в Польщі та Україні критичного рівня: Сенат і Сейм Польщі визнав дії ОУН та УПА на Волині “етнічною чисткою з ознаками геноциду”. Такі дії заважали вести науковий діалог, а ми не погоджувалися на однобічну картину минулого. Звернули увагу на те, що в українських архівах у доробку історіографії та у виданнях усної історії міститься інформація про втрати українців на Волині, які загинули від польських формувань або поляків у іноземних формуваннях. Ці напрацювання потрібно було зібрати разом, щоб побачити статистику загиблих українців у кожному населеному пункті. Польські історики заявляли про 2–3 тисячі українців, які загинули у відплатних акціях польських відділів. Стало ясно, що не буде конкретизації, якщо не переглянути якнайбільше можливу кількість історичних джерел.

Отож ми, співробітники Львівського відділення Інституту української археографії та колеґи з ТзОВ Інститут геоінформаційних систем, почали працю. Дуже помогла нам дослідниця з Луцька Оксана Каліщук. Ми завданням поставили підготовку таблиць для кожного населеного пункту Володимир-Волинського району з комплексом даних, зокрема, про наявність українських загиблих унаслідок польсько-українського протистояння під час ІІ Світової війни, створення їх поіменних списків. І на цій основі укласти карту, яка б унаочнила зібрані дані. За основу послужили дані усної історії, які Іван Пущук записав та оформив у видання “Трагедія українсько-польського протистояння на Волині 1938–1944 рр. Володимир-Волинський район” з 2011 р., а Ярослав Царук ще 2003 р. у книгу “Трагедія волинських сіл 1943–1944 рр.”.

Читати повністю

Інтерв’ю з командиром ТВ УПА “Данилів” Євгеном Штендерою

Під кінець травня 1946 р. відбувся спільний напад Української повстанської армії та польського формування «Воля і незалежність» («ВіН») на комуністичні об’єкти в місті Грубешеві. Мета – заманіфестувати співпрацю українського і польського підпілля, несподівано атакувати комуністичні сили, зірвати акцію примусового переселення людей тощо. До 70-річчя акції пропонуємо розмову з її учасником Євгеном Штендерою, командиром 28 Тактичного відтинка УПА «Данилів». Читати повністю

Польща: між кресами і комунізмом. До 70-річчя масових убивств українців навесні та влітку 1945 р.

Через Польську Республіку 1945 р. прокотилася хвиля вбивств українців, які були її громадянами. Вона почалася в січні і тривала до травня, охоплюючи територію від Сянока по Нисько. Малковичі, Старе Місто, Лежайське, Пискоровичі, Дібча, Іскань, Мацьковичі, Дубровиця-Велика, Радава, Тисова, Добра, Павлокома, Старий Люблинець, Новий Люблинець, Гораєць, Слобода, Руська П’яткова, Руський Явірник, Рушельчиці, Лубно, Ожанна, Бриська Воля, Жухів, Трійчиці, Уйковичі, Скопів, Курилівка, Кульно, Солоне, Теплиці, Бахів, Березка, Лежахів, Сурохів, Коритники, Воля-Кривецька, Середня, Старе Село, Сівчина – це далеко не повний список сіл, які спливли тоді кров’ю. Кількість жертв сягає 5 000 чоловік.

Це не була польська відплата за Волинь – це була окрема етнічна чистка. Підняти відділи з різних організаційних та політичних структур на великій території до одностайної помсти через 2 роки після подій на Волині неможливо. Відповіді треба шукати в інших чинниках, аніж у національній розпуці чи солідарності, мотивованих волинськими уявленнями «убиваючих командирів», як-от Юзеф Задзєрський «Волиняк» чи Роман Кісєль «Семп»…

Читати повністю

1943 рік у пам’яті поляків і українців

IsaievychПередруковуємо статтю історика, академіка НАН України Ярослава Ісаєвича (1936-2010) про складний українсько-польський діалог й шлях примирення у науковому середовищі та суспільній свідомості, що вийшла друком у 2003 у газеті “День”.

Почну з поляків. Адже саме настрої значної, якщо не переважної, частини польського суспільства спонукали урядові кола сусідньої держави поставити перед українцями питання про необхідність вшанування пам’яті польських – і тільки польських! – жертв міжнаціонального конфлікту 1943–1944 рр.

Читати повністю

Сагринь – втілення трагедії українців у Польщі

Про події весни 1944 р., які спричинилися до того, що українці в Польщі не лише втратили місце свого тисячолітнього компактного проживання, але передусім – до загибелі тисяч ні в чому не винних людей, розповідає очевидець тих подій, науковець Юрій Макар.

Сумна доля колись великого, гарного українського села на Холмщині, яке лежить на півдороги між Грубешевом і Тишівцями, справді стала втіленням трагедії українського населення під час Другої світової війни, що проживало на теренах польської держави. Тут 10 березня 1944 р. загинуло, за різними даними, від 700 до понад 1000 мешканців самого Сагриня і навколишніх сіл, які шукали порятунку від неминучої смерті.

Читати повністю

Кравчук про резолюцію сенату Польщі щодо Волині: Ми не повинні ковтати це

Польська сторона фактично відмовилася від важливої спільної резолюції українського парламенту й польського сейму, яка була прийнята в 2003 році до 60-х роковин трагедії. І це рішення Польщі не сприятиме порозумінню між обома державами.

Про це заявив перший президент України, голова громадського комітету «Примирення між народами» Леонід Кравчук в інтерв’ю газеті «День», повідомили ІА ZIK в ініціативній групі «Першого грудня».

Читати повністю

Історія у політиці. Навіщо польським депутатам “геноцид” на Волині?

Продовження дискусії із серії “Волинь-1943? у пошуку українсько-польського примирення у часі 70-х роковин Волинської трагедії. Раніше надруковані на нашому сайті статті “Напередодні 70-х роковин Волинської трагедії”, “Волинська трагедія 1943: дві кривди, дві жертви”, “Волинську трагедію не слід виривати з контексту”, “Волинська трагедія 1943-1944 років”, “Волинь 1943: невдала спроба “остаточного розвязання” наукової проблеми” та “Що саме сталося 11 липня 1943 року на Волині?”.

* * *

Жорсткі заяви польських парламентарів стосовно волинських подій мають виключно внутрішній підтекст. Таким чином менша частина урядової коаліції – партія PSL – намагається посилити свої електоральні позиції на тлі падіння рейтингу прем’єра Туска.

Від “Історичної Правди”: Історичні події 1943 року набули гостросучасного політичного сенсу – польський Сенат проголосував за визнання Волинської трагедії “етнічною чисткою з ознаками геноциду”.

Читати повністю

«Етнічна чистка з ознаками геноциду»

Сенат Республіки Польщі 20 червня ухвалив постанову до 70-річчя Волинської трагедії. У змісті постанови зазначається, що УПА почала ліквідацію поляків і польськості від села Паросля в лютому 1943 р., де загинуло 173 людей. Пік брутального знищення поляків відбувся в липні 1943 р., за що відповідальною є ОУН(б) та УПА – читаємо в постанові. Далі говориться, що «організований і масовий характер цих злочинів, які супроводжувалися жорстокістю, надають їм характер етнічної чистки з ознаками геноциду». Згадується також, що в процесі примирення великий внесок зробили Єжи Ґедройць і президент Лех Качинський. Сенатори також цінують важливі жести примирення в Павлівці (2003), Павлокомі (2006) і Гуті-Пеняцькій (2009).

Читати повністю

Категорії

Нове відео