Останні коментарі

1918

Напередодні Битви за Перемишль. Жовтень 1918 року.

Peremyshl

Чому не відбувся переворот українських військових частин у Журавиці та встановлення української влади у Перемишлі.

Передруковуємо статтю Журавиця й Перемишль. Пропамятний спомин з жовтня 1918 року з журналу Літопис Червоної Калини (число 1, січень 1939 року, с.9-10) в оригінальному викладі. Стаття присвячена подіям, що передували приготуванням до Першої польсько-української війни, зокрема, встановлення контролю над містом Перемишль. Автор спогадів, чотар Української Галицької Армії, який брав безпосередню участь у цих подіях описує ситуацію з приготуваннями українських частин у с. Журавиця (на відстані 6 км. на північ від Перемишля) із захопленням влади у Перемишлі. У зв’язку із зволіканням та відсутності політичного рішення українського керівництва було втрачено вдалий момент, а ініціативу перехопи значно слабше польське військове та політичне керівництво.

Читати повністю

Листопадовий чин над Сяном: кінець переговорів, початок війни. Ч.4

Другий польсько-український «Перемиський мир», хоч був заключений вже не заочно, а безпосередньо, і написаний на папері, протримався до ночі з 3 на 4 листопада 1918 р.

Якщо взяти до уваги тодішні обставини – як загальногалицькі, так і місцеві, перемиські, – це було закономірністю. Можливості, щоб записана в документі ситуація тривала аж до вирішення справи українсько-польських відносин «компетентними чинниками», отже мировою конференцією, скликаною після закінчення війни державами «Антанти», звісно, не було. Декларацію УНРади у Львові про «граничну лінію Сяну з влученням Лемківщини» вже знаємо, але треба згадати й про перший пункт резолюції, яку день пізніше, 20 жовтня 1918 р., прийняло польське віче в Перемишлі: «Зібрані поляки, громадяни міста Перемишля й околиці, стверджуємо і проголошуємо: 1) у зв’язку з визнанням принципів президента США [Вудрова – ред.] Вільсона займанськими державами ми стали польськими громадянами, і лише такими себе вважаємо». Було б наївністю думати, що протягом 11-ти днів у переконаннях політично активної частини польського суспільства Перемищини щось тут змінилося. Тому немає причин, щоб підписання польською стороною цього договору вважати чимось більшим, ніж тактичним ходом, який за ціну невеликих поступок мав відхилити загрозу української збройної контракції та дозволити спокійно зміцнювати свої позиції. Адже саме у ході переговорів Feldmarschall-Leutenant С. Пухальський «скинув» австрійський мундир та офіційно прийняв номінацію на командувача польських збройних сил у Галичині і Цешинській Силезії.

Читати повністю

Листопадовий чин над Сяном: Між словом і зброєю. Ч.3

Справа переходу влади до українців у Східній Галичині 1 листопада 1918 р. була революційною дією з великою долею імпровізації, а це, звісно, не сприяє «порядкові в паперах», внаслідок чого головним джерелом для історика у даному випадку стають спогади, а тут – «що людина, то й версія» (дуже часто й поплутана хронологія). Тому не дивно, що нині не відомі жодні архіви, які б документували відносини поміж Центральним військовим комітетом у Львові, реорганізованим 31 жовтня в Українську генеральну команду, та Окружною командою в Перемишлі. Отже, мусимо покластися лише на пам’ять підхорунжого Палієва, який згодом запевняв, що писані ним накази до окремих окружних команд, розіслані 31 жовтня до год. 2-ї пополудні, «вбились добре в мою пам’ять і тому можу зміст їх передати точно». Кожний з документів, підписаний іменем сотника Дмитра Вітовського, починався інформацією, що найближчої ночі Українська Національна Рада переймає владу над українськими землями Австро-Угорщини й українські військові частини займуть Львів. Далі йшов наказ конкретної дії: «Перемишль … (Журавиця) … Найдальше до четвертої години ранку належить опанувати місто. Залізничий міст на Сяні за всяку ціну до тої години висадити в повітря». Читати повністю

Листопадовий чин над Сяном: Спроба. Ч.2

Після заключення Центральними державами миру з Україною та «союзницькою окупацією» її території німецькими та австро-угорськими військами Перемиська фортеця не мала вже мілітарного значення. Восени 1918 р. на території фортеці перебували солдати переважно хворі або нездатні до військової служби. З 20-тисячного «гарнізону» боєздатність зберігало не більше як 1–1,5 тис. солдатів з кількох полків, окремі батальйони яких перебували в казармах, розташованих у Перемишлі та в селах поблизу фортів. Начальником перемиської військової комендантури був ген. Віктор фон Н’єґован, якого 1 листопада 1918 р. мав заступити поляк, ген. Станіслав Пухальський. Він прибув сюди 29 жовтня і, як написав потім у своєму рапорті, керованому вже до польської військової влади, з наступного дня почав переймати обов’язки від попередника.

Читати повністю

Листопадовий чин над Сяном. Назрівання. Ч.1

Коли о. Михайло Вербицький 1863 р. писав мелодію до вірша Павла Чубинського про невмирущість України і козацького духу, в цьому тексті не було згадки про срібну річку, що пливе через його малу батьківщину. Слова-заклик «Станем, браття, в бій кривавий від Сяну…» з’явилися пізніше. А вже восени 1914 р. вихідці з Надсяння в леґіоні Українських січових стрільців справді стали в бій, який продовжувався й тоді, коли гуркіт великої війни відкотився вже далеко й практично ущух. Відновився він 1 листопада 1918 р., а слова та імена, які розповідають про учасників тодішньої української революції, знайдемо в Перемишлі та інших місцевостях на берегах Сяну. Залишилося ще трохи документів і споминів, отже є про що розповідати…

Читати повністю

Із записника лемка. Лемківщина у роки Першої світової війни

Друкуємо статтю Франца Коковського “Із записника лемка” про визвольну боротьбу на Лемківщині у роки Першої світової війни, яку він написав на основі  спогадів стільця УГА Онуфрія Чури. Вийшла друком у журналі “Літопис Червоної Калини” (1934, Ч.7-8) у Львові.

I.

Про те, що також і Лемківщина брала участь у нашій визвольній боротьбі в 19181 і 1919 роках, знає мало хто. В ці горячі часи ціла наша увага була спрямована на Львів та на територію на схід  Сяну, а тим, що діялось за Сяном, мало хто цікавився. Наші верхи махнули відразу рукою на територію поза Сяном, а був час, що делегатам зі Сяніччини, що приїхали до Стрия прохати підмоги та інструкцій, відповів тодішній комендант стрийської округи, от.Гр. Коссак, щоби Сяніччина та Лемківщина, боронилися до часу, поки там не прийдуть… чехи, а як підмогу казав їм видати… два кріси. Свідки цеї «історичної» розмови живуть до нині.

Читати повністю

Одна картина. З історії сіл Височани та Кожушне

Друкуємо уривок із праці Франца Коковського «Визвольні рухи на Лемківщині», який був опублікований у журналі “Літопис Червоної Калини” (1935, Ч.5) в оригінальній версії.

I.

Височани враз із присілком Кожушне – це невелике село сяніцького повіту. Числять вони разом понад 600 душ, а належать до парохії в Полонній. Ці села лежать майже при самому залізничному шляху Загір’я – Лупків, до залізничної станції Щавне – Куляшне з Височан усього 4 км., а до станції Мокре 3 км.

Тепер село враз із присілком занедбане та опущене, нема там людини, що вміла би селян освідомити та повести.

Читати повністю

Лемківщина у роки Першої світової війни

Передруковуємо статтю о.Зиновія Флюнта (з містечка Граб) під назвою “Визвольний відгомін на Лемківщині”, яка вийшла друком у журналі “Літопис Червоної Калини” (1930, Ч.VII-VIII)  у Львові. Стиль збережено згідно з оригіналом.

Лемківщина, цей гарний куток української землі, була перед війною так затуманена москофільством, що здавалося, що вона зовсім пропала для української ідеї. Виховувана від довгих літ ріжними агітаторами в москофільському дусі, усі надії своєї незавидної долі покладала на могучу Росію. Українці були на Лемківщині дуже слабо зорганізовані, тому й мали малий вплив на людей. Як де й вони старалися поширити свої часописи та книжки, противники усе знайшли спосіб спараліжувати їх вплив. Притім не перебирали протвники в середниках і впоювали в несвідомий народ таку шалену ненависть не лише до української ідеї, але й до самої назви «Україна», що народ по нинішній день не може отрястися від цього дурману!

Читати повністю

95 років від часу возз’єднання Лемківщини з Україною

4 листопада ми відзначили 95-річчя з часу проголошення Команчанської або Східно-Лемківської Республіки – перша в українській історії декларація возз’єднання Лемківщини з Україною. Це акт історичної справедливості, який тривав не повних три місяці.

Поразка Австро-Угорської імперії  в Першій світовій війні сприяла посиленню настроїв за національне самовизначення українців та створення самостійної української держави. Проголошення 1 листопада 1918 року Західно-Української Народної Республіки (ЗУНР) мало великий вплив на посилення національно-визвольної боротьби на Лемківщині. Українська Національна Рада виступила з програмою, в якій проголошувалось: «Вся українська область в Австро-Угорщині, зокрема Східна Галичина з граничною лінією Сяну і влученім Лемківщини, Північно-Західної Буковини з містами Чернівці, Сторожинець, Серет і українське пасмо Північно-Східної Угорщини становлять єдине українське територіальне ціле».

Читати повністю

Категорії

Нове відео